ДИПЛОМАТИЧНИЙ БІЗНЕС І ЛЕНД-ЛІЗ

Українці вимагають відкликання Маркарової з посади посла України в США

Ірина Магрицька зробила на своїй сторінці в соцмережах хвацько написаний запис:

ВИМАГАЮ ВІДКЛИКАННЯ ОКСАНИ МАРКАРОВОЇ З ПОСАДИ ПОСЛА УКРАЇНИ В США

Ще 9.05.22р. Україна мала би отримати вкрай необхідний ленд-ліз, але цього не сталося, і не в останню чергу через непрофесіоналізм (вона має хімічну і фінансову освіту) і брак патріотизму цієї дипломатки. У час кривавої російсько-української війни вона разом зі своєю командою мала би працювати у поті чола свого ‒ стукати в усі двері, виступати на всіх можливих заходах і зустрічах, добиватись, просити і вимагати підтримки для України на всіх рівнях.
Проте посол Маркарова, навпаки, з усіх сил «захищає» Україну від американської військової допомоги, забороняє американським українцям виступати з закликами та вимогами про запуск ленд-лізу, ігнорує діяльність волонтерів, які наполягають на виконанні підписаного президентом Байденом минулого року закону і переконує американців, що “Україні ленд-ліз не потрібний”. Не чули ми голосу Маркарової і про необхідність американської наступальної зброї для ЗСУ, без якої масово гинуть і наші воїни, і цивільні. Тобто вона шкодить Україні і саботує все, що працювало б на її перемогу.
ТОМУ Я ВВАЖАЮ, ЩО ДІЯЛЬНІСТЬ ОКСАНИ МАРКАРОВОЇ НА ПОСАДІ ПОСЛА УКРАЇНИ В США ‒ ЦЕ ЗРАДА НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ УКРАЇНИ І ВІДВЕРТА РОБОТА НА ВОРОГА. І ВИМАГАЮ МЗС УКРАЇНИ НА ЧОЛІ З ДМИТРОМ КУЛЕБОЮ ВІДКЛИКАТИ МАРКАРОВУ З ЦІЄЇ ПОСАДИ І ЗАМІНИТИ ЇЇ ВИСОКОПРОФЕСІЙНИМ І ПАТРІОТИЧНИМ ДИПЛОМАТОМ.

Отож, як бачимо, національно-безпекові інтереси України Маркаровій зовсім не болять, бо вона їх жодним чином не захищає. Проте про свої сімейні інтереси і про власний гаманець вона дбає справно. Так, її чоловік – банкір Данило Волинець ‒ недавно відкрив на Капітолійському пагорбі перший у Вашингтоні український ресторан «RUTA» з повним спектром послуг, тобто родина Маркарової-Волинця започаткувала в США свій сімейний бізнес.
Але навряд чи податки з продажу борщу ‒ вареників – пампушок з часником із цього ресторану поповнять бюджет України… А страви там не такі вже й дешеві: порція з 4-х вареників коштує $9!
Пане Міністре закордонних справ України Dmytro Kuleba! Прошу Вас також дати відповідь: чи має юридичне право родина дипломатки Маркарової відкривати бізнес у країні несення цією жінкою дипломатичної служби? Чи така ж сама картина з нашими дипломатами в інших країнах?

На фото вгорі – подружжя Маркарової-Волинця.

* * *

Цей запис швидко набрав півсотні поширень і викликав бурхливе обговорення. Поширив і я цей запис на своїй сторінці у Фейсбуці, додавши до нього свою передмову такого змісту:

ОГО! ТАК НА ОКСАНУ МАРКАРОВУ НАВІТЬ Я НЕ НАЇЖДЖАВ!

До О. Маркарової як посла України в США можна (і треба!) висунути дуже багато претензій. Вона — чи не найслабший дипломат на посаді чи не найважливішого посла України. Бо ж у найважливішій столиці світу! Але…

На жаль, посол — така посада, яка не дає простору для самостійних рішень. Посол — лише виконавець волі того, хто призначив. Отже, усі претензії — до президента України.

Щоб ви мали уявлення про можливості посла, розповім вам один епізод із мого власного досвіду. До Міжнародної Асоціації Громадян України, яку я очолював, чверть століття тому звернулась громадянка України, яку буквально переслідував консул України в Нью-Йорку. Я звернувся по допомогу до тодішнього посла і мого давнього приятеля Ю. Щербака. Усе, що зміг зробити Щербак, так це виматюкати зловмисника. А Щербак був фігурою на порядок авторитетнішою за Маркарову.

Що стосується ленд-лізу. Проблема тут не в Маркаровій і навіть не в президентові США Джо Байденові, який підписав закон про ленд-ліз для України, але не дає йому ходу.

На місці Байдена я також не давав би ходу ленд-лізові, поки президента України оточують аґенти російського впливу, московські стукачі й корупціонери.

Понад двадцять відсотків (як мінімум) гуманітарної допомоги, за підрахунками дотошних борців з корупцією, на митницях та на базах розподілу зникає невідомо куди (воно-то відомо, називають імена людей, які контролюють ці потоки). Повторюю: йдеться про гуманітарну допомогу.

Ленд-ліз — це відкриття практично необмежених ув обсягах і коштах потоків військової техніки, озброєння, боєприпасів. Це — не на порядок, а на порядки більше, ніж гуманітарка. І це — не просто шмаття й долари, а ще й технолоґії. Отож уявіть собі, що якісь умовні єрмаки частину цих потоків перенаправлятимуть у потрібне їм річище, не тільки наживаючись на цьому, але й передаючи чи сприяючи передачі технолоґій туди, звідки цим технолоґіям рукою подати на порєбрік.

* * *

Як бачите, у супровідному тексті я обмежився лише темою ленд-лізу, яка мене тривожить не менше, ніж інших, хто пише на цю тему, не вельми заглиблюючись у її суть, але даючи волю своїм емоціям.

Що стосується бізнесової діяльності подружжя Маркарової-Волинця, це — тема окремої розмови. Я цілком підтримую занепокоєність усіх, хто звертає на це увагу і хто справедливо обурюється несумісністю дипломатичного статусу й комерційних «оборудок» послиці та її чоловіка-бізнесмена.

При цій нагоді я вам нагадаю про пару публікацій, які я зробив у блозі на моєму бізнесовому сайті:

Після цього ви маєте всі підстави дорікнути, що я вас не попереджав. Як бачите, попереджав, і це — одна із причин того, що я, як ініціатор створення у Вашингтоні Українського Дому (а не Дому України) десятки років тому, не ходжу до бізнес-точки Маркарової і Ко, хоч її співробітники справно надсилають мені запрошення на тамішні заходи, а деякі шановані мною діаспоряни своєю участю заробляють собі на черговий державний орден з рук президента України.

Володимир Іваненко