СИНДРОМ МУХАЧОВА
1 min read
Україноцентризм, системні зміни і самореалізація за будь-яку ціну
Вікторія Шевчук, нахамивши коментаторові під своїм записом у соцмережах, спонукає нас застановитися на постаті Назара Мухачова, який останнім часом активно підгортає українську діаспору, по суті прихватизувавши українське радіо й газети «Сурма» та «Час і події».
Обізнані із ситуацією в місцевих медіа представники старої хвилі української діаспори в Чикаго, до яких ми зверталися по допомогу, не відповіли на наш запит. Отже, поки що залишається нез‘ясованим, яким чином Н. Мухачов став практично власником чи співвласником компанії Mediator, Inc.
* * *
За дивним збігом обставин активізація Мухачова в діаспорних ЗМІ збіглася у часі з появою в українському сеґменті онлайнових спільнот цілої мережі «українських» груп. Ми писали про це, коли вони почали масово появлятися (див.: ТУТ У НАС КОНКУРЕНТИ ЗАВЕЛИСЯ… – УСІМ | UWIN; ЗНАЄ КІШКА, ЧИЄ М‘ЯСО З‘ЇЛА – УСІМ | UWIN та ін.).
У процесі розслідування ми звернули увагу на те, що адміни й модератори деяких груп часом мають дивні імена (напр., Контроль Лєнточкін). Перед тим же нас заскочив контент кількох груп, який з великою натяжкою можна було назвати українським: чимало російськомовного мотлоху й просування явно російських бізнесів.
За своїми ж анґломовними назвами ці групи повторювали назви мережі, створеної компанією Ukraina, Inc на базі ресурсу ning.com ще на початку 2000-х років. У нас було 75 українських сторінок, присвячених кожному штатові й найбільшим містам США (Ukrainian New York, Ukrainian California і т.д.).
На якомусь етапі ning.com вирішив безкоштовні сторінки зробити платними. Отож утримування створеної нами мережі стало економічно недоцільним. Значна частина наших груп міґрувала на Фейсбук із своїми власними адмінами. Якийсь час ми намагалися ідею мережі втілити в проекті «Українські сполучені штати» на базі відповідного сайту ukrainianusa.com, але цей задум так і не був втілений у життя.
Отож ми залишили при собі лише «Ukrainian Washington | Український Вашинґтон», який займає тепер окреме місце на сайті ukrainainc.com з відповідною присутністю в соцмережах (Фейсбук, Твіттер, Телеґрам) у формі сторінок і груп.
З групою у Фейсбуці нам, правда, не пощастило. Внаслідок ряду гакерських атак, які були частиною Порошенківського проекту «душити активну діаспору» (дет. див.: Світове українство — рушійна системних змін в Україні: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 309 с.), ми втратили групу «Український Вашингтон», засновану 7 квітня 2011 року.
Ця група продовжує своє існування. Видаливши з групи її адміністраторів-засновників, через учасницю групи Марину Бадюк (так, начебто вона призначила) гакери «призначили» на адміна якогось Андрєя Ганопольського.
Від 18 квітня 2016 року стовідсотково російськомовний адмін замінив у заставці групи фото українського заходу з літа 2014 року біля Білого Дому на зображення статуї Свободи, що в Нью-Йорку, змінив опис групи і запровадив свої правила:
Наші спроби повернути групу не мали успіху.
23 жовтня 2011 року було відкрито й сторінку «Український Вашинґтон», яка має таке ж оформлення, яке мала група. Ця сторінка працює, хоча не всі опції її адміністрування функціонують. Адмін може постити на сторінці, але не може змінювати її налаштування.
Яке відношення усе це має до Назара Мухачова? Ні прямого, ні опосередкованого. Мухачов тут ні до чого. Але вся історія з намаганням «глушити активну діаспору» через нищення груп і тематичних сторінок має дещо дуже схоже на те, чим активно займається Мухачов.
Це — мавпування, тобто методи, методолоґія.
Одні руйнують, зачищають простір, щоб потім під тим же брендом створити своє. З іншим ідеолоґічним підґрунтям, іншого ідейно-тематичного спрямування або й узагалі без будь-якого змісту — таку собі дошку оголошень.
Мета — якщо не донищити, то перевести стрілки. Цей метод — відомий інтернетний «трюк»: люди шукають нас, а виходять на них. Тут головний ефект — підлість. Хапаєш їх за руку на гарячому, а вони регочуть у відповідь.
Не всі адміни в мережі новоявлених українських груп — «Контроль Лєнточкін». У значній частині груп адміном значиться парасолькова група «Ukrainians in the USA». А є групи, адмінами яких засвітилися якщо не штатні працівники дипломатичних представництв України, то дуже близькі до них особи.
На цій підставі напрошується висновок, що мережа українських груп розгортається не для оголошень, а для якоїсь дуже важливої інформаційно-пропаґандистської кампанії в діаспорному середовищі на користь певної політичної сили в України. При цьому ніхто не переймається тим, що така активність не сумісна з дипломатичною діяльністю.
* * *
Тепер повернімося до Назара Мухачова, який вийшов в українське зарубіжжя, очевидно, не тільки заради самопіару й просування свого українського проекту «Суспільна система». В Чикаґо він, мабуть, знайшов найслабшу ланку в діаспорних ЗМІ, яка зачарувалася симпатичним і енерґійним молодиком з чималим досвідом медійної присутності в інформаційному просторі.
Не виключено, що Мухачов розраховує на те, що діаспорним радіослухачам, відеоглядачам і читачам традиційних паперових ґазет (як та ж цитована на початку статті В. Шевчук та багато інших закоханих у Мухачова осіб) навряд чи відома несамостійність мислення молодого політика, його схильність до викрадення ідей і концепцій як будівельного матеріалу для моделювання власних суспільних конструкцій (систем).
Хоч уже минуло декілька років, все одно і в Україні, і в діаспорі є люди, які добре пам‘ятають скандал, пов’язаний із «запозиченням» Мухачовим у Рустама Ташбаєва (з яким він, до речі, пересікався особисто) ідеї так званого «народного трибуналу» для переслідування й покарання осіб, які вчинили злочини проти України й української справи, але якими не зацікавилося офіційне правосуддя.
Мухачов таки поцупив «народний трибунал» у Ташбаєва і зумів «леґалізувати» його у своїй «Суспільній системі», зареєструвавши як юридичну особу «Народний трибунал України» й заручившись підтримкою відомого правника, колишнього ґенерального прокурора і судді Конституційного суду України у відставці Віктора Шишкіна, який фактично став одним із партнерів Мухачова. Ташбаєву ж без рівнозначної юридичної підтримки залишилося лише пообурюватися й змиритися із тим, як воно склалося.
Так само, до речі, Мухачов зареєстрував як юридичну особу «Українське козацьке військо», яке не проявилося нічим, давши засновникові хіба що право називатися козацьким отаманом. Ну, а ще щоб у коментарях до якоїсь із моїх статей про відродження справжнього українського козацтва хихикнути: де, мовляв, ви бачите те українське козацтво.
Що Мухачов ласий до чужих ідей і концепцій, які йому подобаються і які він без докорів сумління привласнює — якщо не повністю, то частинами, ми мали змогу переконатися і на своєму досвіді.
Для початку відкрийте наш сайт ukrainainc.com і зверніть увагу на лоґо зареєстрованої ще 1996 року в США компанії Ukraina, Inc, на якому прочитаєте: «Свій до свого по своє». Не ми придумали цей девіз: йому приблизно півтори сотні років, і народився він у середовищі перших українських кредитівок. Отже, ми не претендуємо на право власності.
Відтак на ютюб і знайдіть там відеоканал Н. Мухачова. Ви побачите, що він має назву «Свій до свого по своє». Мухачов у спілкуванні через приватні повідомлення визнав, що запозичив цю назву з нашого лоґо. І не тільки… Запам‘ятайте слово «україноцентричний».
Це факт, який засвідчує несамостійність мислення Мухачова і який лежить на поверхні. Тут немає підстав подавати на нього в суд: слоґан — паблік домейн, судитися тут немає за що, але це промовистий приклад того, як працює механізм запозичень у нашого героя: подобається — треба брати.
Спалився пан Мухачов на іншому. На такому, за що в принципі можна притягнути його й до кримінальної відповідальності за плаґіат.
Справа ось у чому. Від часу Горбачовської перебудови та розпаду СРСР я належав до дуже вузького кола київських інтелектуалів, які обговорювали й намагалися просувати в суспільство ідею устроєвих системних змін, тобто заміни радянського суспільного устрою суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях.
Ми вважали за необхідне наслідувати приклад Чехословаччини, повністю усунути комуністів (націонал-комуністи не були винятком) від влади, скликати Установчі збори й випрацювати Конституцію й стратеґію розвитку незалежної України і т.д.
Прикметно, що цю ідею не сприйняли навіть дисиденти. «Не на часі», — казали вони. «Не на часі», — повторювали лідери НРУ, які щойно вийшли з КПРС. Від мене відцуралися навіть найближчі друзі… Це була одна із причин (не приводів) мого виїзду з України.
Років десять пішли у мене на роздуми, на осмислення подій і явищ… Поступово я почав формулювати тези й оприлюднювати свої думки. Перед виборами 2004 року я висоовив своє бачення, чому президентство Віктора Ющенка не буде успішним, якшо він переможе на виборах. На жаль, я не помилився.
Під час Майдану 2013–2014 року я звернув увагу на те, що Майдан не має ні стратеґії, ні тактики, ні навіть короткої проґрами постмайданних дій. Ось чому опозиція використала стихію Майдану для приходу до влади, що багато ким і в Україні, і за кордоном було сприйнято як переворот. З цієї ж причини Майдан став приводом для Росії в реалізації територіальних зазіхань щодо України.
У процесі аналізу перебігу подій в Україні під час і після Майдану ми побачили, що Майдан не підштовхнув жодну інтелектуальну чи політичну силу на випрацювання стратеґії розвитку України на тривалу перспективу, ми вийшли в інформаційний простір з ідеєю системних змін для України і зайнялися випрацюванням концепції устроєвих змін.
Н. Мухачов став одним із тих, хто взявся доводити мені, що на Майдані працювали над стратеґією і тактикою, але нічого, крім сторіночки тексту з мітинговими вимогами Майдану, так і не сподобився показати.
З іншого боку вигулькнули ще пару людей, які доводили, що їхня група ще до Майдану щось там напрацювала стосовно системних змін і на підтвердження показала коротку брошурку про ідею змін у системі урядування.
У суперечках із цими та іншими людьми наші ідеї і концепти виливались у численні статті й нотатки, присвячені українізації України через системні зміни в освіті й просвіті, створенню україноцентричної системи ЗМІ, відродження національних традицій і звичаїв з урахуванням козацької домінанти, устроєвим змінам через заміну радянського суспільного устрою новим суспільним ладом, зґрунтованим на національних традиціях і звичаях (див. збірки моїх статей і нотаток).
Із цих численних публікацій Н. Мухачов і взяв собі на зуб ідею системних змін, підтасувавши основні постулати під рівень своєї освіченості, національної свідомості й громадянської зрілості.
Плаґіат був очевидним, і я вирішив розібратися із Мухачовим у приваті. Спілкування як таке не вийшло, але Мухачов визнав, що він плагіатить, а у відповідь на мою вимогу про обов‘язковість посилань категорично заявив, що посилатись на мої публікації не буде, оскільки не хоче робити мені рекламу.
З часом я написав листа партнерові Мухачова по «Суспільній системі» Віктору Шишкіну. Ось цей лист у повному обсязі:
«Шановний пане Шишкін!
Хоч Ви ніколи не відповідали на мої повідомлення в приват, роблячи вигляд, що ми незнайомі (наче не було УПФ і АУП, у якій я був відповідальним секретарем, а також спільних сидінь над різними документами у Вашому кабінеті в ГПУ), маю надію, що Ви таки виконаєте моє прохання. Воно просте…
Суть справи така. Ваш добрий знайомий на ім‘я Назар Мухачов безсоромно плагіатить у нас (зокрема, в мене) все, що можна сплагіатити, і видає за своє, звісно, не посилаючись на джерело і іґноруючи нагадування, що «всі права застережено». Про моральність промовчимо…
Зухвалість Мухачова полягає ще й у тому, що він намагається поширювати свої записи на сторінках наших груп у мережах. Наші спроби через приват нагадати молодикові про доброчесність наражаються на відверте хамство людини, яка начебто хоче стати моральним авторитетом чи лідером нації.
Мені шкода цього розумника, і я не хотів би вдаватися до юридичних процедур захисту авторського права. Тому прошу Вас по-дружньому порадити йому додати посилання в оприлюднених текстах до всіх запозичень (не тільки в мене) і в подальшому це робити у текстах і відео (зроблені раніше відео можна не переписувати). Вибачатися переді мною не обов‘язково, хоч було б проявом порядності.
Якщо він не зробить цього упродовж місяця-двох, я вимушений буду передати справу на руки адвокатів з авторського права (один із них добре володіє українською і, здається, є нашим з Вами спільним знайомим по СКУЮ). Повторюю: мені не хотілося б цього робити.
Наперед дякую Вам.
Щиро —
Проф. Др. Володимир Іваненко, Український Університет, Україна, Інк.
Вашингтон, США
2 січня 2021 р.»
В. Шишкін мені, звичайно, не відповів, і для мене Шишкін з цим упертим мовчанням закінчився як справжній правник і як чоловік, якого я вважав порядною. Недорікуватість, мабуть, таки є промовистим показником і фахового рівня, і людських чеснот.
Скидається на те, що Шишкін разом із Віктором Жердицьким і перестарілим Степаном Хмарою стає співучасником неправедних справ спраглого до участі у великій політиці Мухачова.
При цьому і найближчому оточенню, і численним слухачам, глядачам і читачам Мухачова байдуже, з ким насправді вони мають справу. Перші — напевно знаючи, другі — через незнання або й через небажання знати. Справді-бо, невігласові легше хамонути незнайомій людині: «це ви перевірте, звідки ваша інформація про його зв’язки з мертвечуком. І включіть мізки, нарешті». Це замість того, щоб самому чи самій не полінуватися поспілкуватися з Ґуґлом, увімкнути власні мізки і нарешті вивчити урок. Отака-от особливість нашої української натури.
* * *
«Мертвечуком» багато хто обзиває не так давно необачно випущеного з України на волю в Росію до кума Віктора Медведчука. В іншому місці і при іншій нагоді я багато чого з того, що ви ще напевно не знаєте, можу розказати вам про цю особу.
Однак сьогодні ми говоримо про феномен Мухачова, і цей феномен вельми цікаво проявляється в контексті оточення Медведчука, хоч із самим Медведчуком Мухачов, здається, не перетинався.
Почнемо з новини, яка появилася у багатьох ЗМІ України:
26 грудня 2016 року Надія Савченко презентувала власну громадську платформу «Руна»: Рух, Реформи, Революція українського народу. Її учасниками тоді стали сама Надія Савченко, Назар Мухачов, сотник 26-ї сотні Самооборони Майдану, отаман ГО «Українське козацьке військо» (Київ), Теодор Дяків, представник експертної групи «Народний суверенітет» (Львів).
Найцікавіше і найповніше про зв‘язки Мухачова з оточенням Медведчука написав блоґер Мирослав Олешко у статті «РУНА — проект Медведчука для Савченко!»,
Зверніть увагу: РУНА — проект Медведчука для Савченко! Не більше і не менше. І Мухачов — у цьому ж проекті.
М. Олешко зауважує, що Медведчук особисто вибирав і затверджував назву майбутньої політичної сили Н. Савченко.
Сама Савченко вказувала, що темою презентації є «Концепція системних змін України як унітарної децентралізованої республіки». Поняття «концепція системних змін» 2016 року використовувалося лише в наших публікаціях, звідки воно й було запозичене.
Далі Олешко вказує, що в команді РУНА також є Назар Мухачов, маловідома людина, але, з одного боку, ця людина носить військову форму, чим має викликати повагу, а з другого — ця особа явно не була в АТО, і однострій для Мухачова «всього лиш прикраса». Тут доречно буде додати, що й нині, у часі повномасштабної війни Росії в Україні, Мухачов — чоловік призовного віку! — чомусь не воює на фронті, просторікує у глибокому тилу.
Олешко стверджує, зо свій зв‘язок з Медведчуком Назар спалив сам. На підтвердження Олешко подає скріни записів Мухачова в мережах, які пізніше були видалені, а коментарі закриті. (З Олешком, схоже, у Мухачова вийшло, як і зі мною, коли він зопалу визнав, що плаґіатить, а посилання на джерело не робить, бо не хоче робити рекламу.)
Мухачов видалив якісь коментарі Олешка, щоб не відповідати на них. А завбачливий Олешко зберіг скріншоти:
Мухачов, пише далі Олешко, спалився далі, забувши видалити своє фото, на якому він задокументований з людиною Медведчука Володимиром Рубаном ще 2014 року:
Тут же Олешко подає свій коментар до цього фото, видалений Мухачовим.
Цей же Мухачов, продовжує Олешко, був одним із учасників Майдану 3.0, орґанізованого кремлівськими силами 2015 року. Як повідомляли ЗМІ, Назар був зв‘язаний із чоловіком (йдеться про Рустама Ташбаєва), якого арештовувала СБУ:
При цій нагоді Олешко подає скрін запису Сергія Савчука, в якому той нагадує, що РУНА — то не якась там вигадка Савченко, а платформа, яку Мухачов уже просував до того, як зацікавити нею Савченко:
Далі Олешко нагадує, хто такий В. Рубан, який сам признався, що не раз пропонував Надії зустрітися з Медведчуком, змовчавши про те, що вона дала згоду. Рубан, нагадує Олешко, віз Савченко у своєму авті в Мінськ на зустріч із ФСБ й терористами.
Кремль, резюмує М. Олешко, продовжує створювати й фінансувати псевдоукраїнських націоналістів і псевдонаціоналістичні орґанізації, метою яких є не боротьба із зовнішнім ворогом, а підрив України зсередини, й підводить до висновку, що РУНА — це проект Кремля і Медведчука.
Н. Мухачов проковтнув ці наїзди на нього з боку М. Олешка. Не було заперечень, що Олешко не має рації, як не було й доказів, що РУНА — україноцентричний проект.
* * *
До речі, «україноцентричний» — слово, яке Н. Мухачов увів навіть у назви своїх проектів (див. вище), перейшло у лексикон нашого героя також із наших публікацій. Це — добре! Важливо лише, щоб воно відповідало дійсності, а не було фіговим листком, який прикриває причинне місце голого короля — людини позірно україноцентричної.
Тепер розумієте, чому, взявши на зуб нашу ідею устроєвих системних змін і не вникаючи в суть запропонованої нами концепції, Мухачов, Савченко та їм подібні в Україні та діаспорі займаються пустропопорожніми балачками, але не пропонують свої навіть бліді копії, та й нашу обговорювати не можуть? Завдання у них таке!
Володимир Іваненко
6–7 березня 2023 р.
На фото вгорі: Теодор Дяків, Надія Савченко та Назар Мухачов на презентації РУНА. 2016 рік.
До теми:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Реакція Н. Мухачова на публікацію:
Наші люди скинули Мухачову посилання на статтю приватним повідомленням. Ось як він відреагував на публікацію:
Отже, Мухачов вважає, що у статті «багато брехні і перекручень». Звичайно, якщо це так, він міг би навести приклади і висловити правду. Він цього не зробив.
Натомість Мухачов сердиться і вдається до лайки й хамства: «Рідкісне брехливе дефективне падло». Таким чином, Мухачов свідчить, що він не має рації. Цілком закономірно він забарикадовується.
* * *
Віктор Жердицький зреаґував на нашу публікацію так: «Якщо не піддається виправленню то викидається із обойми». Він також надіслав нам повідомлення, яке було опубліковане на сторінці «Суспільної системи» 12 жовтня 2022 року:
«Суспільна Система, як спосіб взаємодії самодостатніх особистостей і неурядових організацій у досягненні цілей розбудови Української Самостійної Соборної Держави, наразі в більшій мірі буде зосереджуватись на практичній діяльності задля перемоги над зовнішніми ворогами та внутрішніми запроданцями і руйнівниками.
Тому, закликаємо усіх учасників, друзів, колег і однодумців сконцентрувати наші спільні зусилля на боротьбі, від якої залежить не лише якість і спосіб життя українців, але й саме існування нашої нації в найближчому майбутньому.
Також, звертаємо увагу, що громадський діяч Назар Мухачов, який донедавна був співкоординатором Суспільної Системи, повністю переключається на ведення самостійної інформаційно-аналітичної діяльності із зміною його попереднього статусу».
Отже, Н. Мухачов «випав з обойми» «Суспільної системи», та ще й, очевидно, як один із «внутрішніх запроданців і руйнівників».
Назар Мухачов як власник бізнесів
Мухачов у… «Контактє»
