February 7, 2023

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

МОЖЛИВОСТІ, ЯКІ ДАЮТЬ НАМ ДЛЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ

1 min read

Відповідь Ларисі Ніцой

«Я не знаю, як той совок викорінити. Ми навчили частину населення говорити українською. Як навчити ще більшу частину думати по-українськи…» — пише в одному з коментарів у соцмережах Лариса Ніцой, відома українська дитяча письменниця і ще відоміша борчиня за українську мову.

«Громадська діячка, борчиня за права українців на україномовний простір в Україні», — так характеризують Л. Ніцой у Вікіпедії. Її заслуги на названий ниві не деталізують. Хоч варто було б…

Пані Ніцой уславилася боротьбою з російськомовними касирами, офіціантами, таксистами, провідниками та іншими співробітниками сфери обслуговування, тобто з людьми, які впливу на суспільство не справляють, хоч дратувати таки можуть.

Ще пані Ніцой причетна до деяких державних мовних проектів, зокрема — має якийсь стосунок до підготовки законопроекту про українську мову, більшою мірою пов‘язаного з іменем Миколи Княжицького.

Ставши законом, цей юридичний документ не запрацював так, як сподівалися ініціатори й розробники його. Причина банально проста — закон ситуативний, формалістський, і ми ще на стадії його розробки про потенційну неефективність його попереджали.

Як тепер зізнається Л. Ніцой, їй та її однодумцям вдалося навчити частину населення говорити українською. На більшість не вплинув навіть закон.

Не розібравшись, чому, власне, так сталося, чому українізація за методикою Ніцой-Фаріон не проґресує, тобто не вивчивши уроки, пані Ніцой раптом загорілася ідеєю «навчити ще більшу частину думати по-українськи» (виділення наше. — В. І.).

А розібратися годилося б. Якщо не тоді, коли ми почали просувати в інформаційний простір ідею українізації, то хоча б пізніше. Не пізно навіть тепер запинитися й озирнутися, щоб нарешті збагнути просту істину, яку ми повторювали многажди:

«Трансформація суспільства починається з трансформації свідомості».

Коли українське суспільство трансформує свою свідомість на український лад, і цей український лад закоріниться у підсвідомості кожного, українці почнуть думати, а відтак і говорити українською.

Щоб це сталося, потрібні не суто формальні, ситуативні дії у формі закону про мову (функціональну форму) з його голобельністю й практичним примусом до любові (чи не нагадує вам це «русскомирівське» «прінуждєніє к дружбє»?), а сутнісні, системні дії зачаровування українською традицією, а отже — і мовою, які западають у душу й глибоко закорінюються у підсвідомості, трансформуючи саму свідомість.

Важке завдання? А ніхто й не каже, що легке. Яким нелегким це завдання не було б, виконати його можна, і в досить стислі строки. Як прискорювач, можна і треба використати стан повномасштабної війни Росії в Україні. Війна — як парадоксально це не звучало б, — один із найефективніших інструментів трансформації свідомості українського суспільства. Саме в напрямку його українізації

Найважливішими, маґістральними напрямами українізації є три напрями.

Перший напрям — сутнісна українізація освіти. Під сутнісною українізацією освіти розуміємо не формальний перехід викладання і навчального процесу на українську мову. Досвід імплементації закону про мову в систему освіти показав, що це — чистої води формалізм, і тому не маємо бажаного чи сподіваного результату.

Отже, сутнісний підхід передбачає трансформацію змісту, наповнення освіти українознавчими чинниками і україноцентричною філософією. Хай мова стане функціональною формою прояву цих явищ у навчальному процесі дошкільництва й шкільництва.

Так само має трансформуватися й середня спеціальна (неповна вища) та вища освіта, яка, до того ж, має підготувати якісно нову когорту україноцентричних учительських і науково-педагогічних кадрів.

У цьому напрямку є одна проблема, яка може стати каменем спотикання. Освіта — царина державної компетенції. Отож для того, щоб запустити українізаційний процес у цьому напрямі, держава не тільки повинна бути зацікавлена в україноцентричній трансформації освіти, а й практично створити сприятливі умови для того, щоб процес українізації освіти був успішним і результативним.

За п‘ять—десять років можна буде пожинати плоди.

Другий напрям — сутнісна українізація просвіти. Це — та сфера, в якій участь держави необов’язкова і яку повністю може взяти на себе суспільство. Для успішного поступу в цьому напрямі годилося б здійснити сутнісну перебудову таких просвітницьких орґанізацій, як товариства «Знання» та «Просвіта».

«Знання» — просвітницько структура, створена ще компартійно-радянською владою. Воно зберегло інерцію закладеної в його основу радянської пропаґандистської традиції. Трансформація змісту його діяльності, наповнення просвіти українознавчими чинниками і україноцентричною філософією дозволили б товариству «Знання» стати дієвим інструментом поширення україноцентричних знань серед населення України.

«Просвіта» — невдала реінкарнація класичної «Просвіти» кінця 19-го — початку 20-го століть. Відмінність лише в тому, що стара, класична «Просвіта» розбудила українців і спричинилася до появи потужних українських рухів, відновлення української державності й процесів українізації на початку 20-го століття.

Відновлена наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років «Просвіта», на жаль, не стала продовжувачкою славних традицій старої «Просвіти» і практично нічого не зробила для україноцентричної трансформації суспільства за три десятиліття відновленої незалежності України. Нова «Просвіта» фактично провалила свою місію, і тепер Україна пожинає плоди цієї бездіяльності.

Ефективнними формами україноцентричної просвіти в українському суспільстві могли б стати університети, школи, лекторії, семінари, гуртки українознавства.

Декілька років інтенсивної просвітницької роботи можуть і повинні дати щедрі плоди. Але для цього треба засукувати рукави й братися до роботи, а не влаштовувати базарний лемент та створювати скандальні ситуації з приводу і без приводу.

Третій напрям — українізація інформаційного простору України й створення україноцентричної системи засобів масової інформації.

Це — предмет окремої розмови. Отож у цій статті ми наголосимо лише на таких завданнях журналістики і ЗМІ, як акумулювання й поширення україноцентричної інформації, сприяння формуванню україноцентричної громадської думки, а отже — й трансформація суспільної свідомості на засадах україноцентризму.

На превеликий жаль, за тридцять років в Україні так і не було створено потужної системи підготовки україноцентричних журеалістських кадрів та україноцентричної системи ЗМІ. Цю тему не обговорюють навіть фахівці.

Попри те, що за десятиліття незалежності України нічого не було зроблено на цьому терені, ніколи не пізно (краще пізно, ніж ніколи!) серйозно взятися за діло й почати формувати україноцентричну систему ЗМІ.

Рушійною силою і прискорювачем процесів українізації України може стати спеціально створений Рух за українізацію України як суспільний інститут, здатний здійснювати системні впливи і на саме суспільство, і на державу.

Симптоматично, що Лариса Ніцой, Ірина Фаріон, Андрій Смолій, Тарас Марусик та багато інших ситуативних борців за українську мову від самого початку не сприйняли ідею українізації України та створення Руху за українізацію України. Вони й зараз не підтримують, що є свідченням того, наскільки вони далекі від усвідомлення нагальності українізації України, передусім — у сферах, означених вище.

Декілька років тому, коли нашу активність у Фейсбуці ще не заглушили «добрі люди», у коментарях до публікації, подібної до цієї статті, в якій ішлося про те, що ми готові підказати мовним активістам в Україні багато чого корисного, Л. Ніцой зацікавлено написала: підкажіть, і ми будемо робити.

Запал пані Ніцой вивітрився, щойно їй було рекомендовано зайнятися організацією Руху за українізацію України. Ми її розуміємо: займатися системною роботою з орґанізації Руху — це не базарний лемент про необхідність захисту української мови, до якого звикли мовні активісти в Україні та й ціла «Просвіта» з Павлом Мовчаном на чолі.

Оскільки ці люди не проявили ніякого інтересу до ідеї українізації, творення Руху та уже не раз оприлюдненої концепції українізації України у тезисному викладі, ми призупинили нашу роботу над детальнішими науково-методолоґічними напрацюваннями в цій царині та над проектом Національної програми українізації України.

Ця робота може бути відновлена, як тільки наші колеги прокинуться, протверезіють і будуть готові до співпраці.

Повномасштабна війна Росії в Україні дає унікальний шанс прискореними темпами зробити те, на що зазвичай іде набагато більше часу.

Володимир Іваненко

23–24 січня 2023 р.

До теми:

Українізація України як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.

В‘ячеслав Чорновіл як феномен української історії й політики: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 201 с.

Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.

Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.

Світове українство — рушійна системних змін в Україні: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 309 с.

Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.

Трансформаційна місія Українського Козацтва: Статті, нотатки — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2021. — 210 с.

Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.