February 4, 2023

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

Президентські амбіції Арестовича і нагальність системних змін в Україні

Олексій Арестович заговорив про «зміну Системи»:

«Післявоєнна реконструкція України – це задоволення, яке мало кому побажаєш, — пише він у Твіттері, презентуючи своє чергове інтерв‘ю Дмітрію Ґордону: — Бо зміна Системи не буде легкою. Нам доведеться змінити тип цивілізації, з неефективною пострадянською, на нашу, органічну, для цієї землі та для нашої душі» (виділення мої. — В.І.).

Прикметно, що перед цим інтерв‘ю Д. Ґордон представив О. Арестовича як українського політичного діяча, а вже по тому як розвідника, блоґера, політичного й військового оглядача, ну, і як радника Офісу Президента України.

Коли і як Арестович проявився як політичний діяч, можна лише гадати. Адже він, здається, не проявляє активності в партії «Слуга народу» чи в якійсь іншій громадсько-політичній орґанізації («Братство» Д. Корчинського залишимо в історії).

Отже, схоже, що Арестовича записали в політики після його амбітних заяв про те, що він «буде президентом» і «буде балотуватися на посаду президента», правда, з обмовкою — «якщо Зеленський не буде йти на перевибори».

В інтерв‘ю Ґордону він підтверджує свій намір з тією ж обмовкою щодо Зеленського. При цьому він заявляє, що він — чи не єдиний, хто має ідею й концепцію того, як системно змінити Україну, використовуючи процес післявоєнної відбудови.

У цьому інтерв‘ю, либонь, уперше Арестович заявив, як сказано вище, про свою ідею системних змін і навіть «типу цивілізації»

Ми вже знаємо, що Арестович стоїть за так званим «п‘ятим проектом» Русі-України. Цей проект, за словами самого Арестовича, являє собою намагання об‘єднати в одно чотири проекти розвитку України: радянського, проросійського (малоросійського), націоналістичного й євроцентричного.

Наразі Арестович не запропонував свого критичного аналізу жодного із цих чотирьох проектів. Отже, ми не знаємо, які елементи цих проектів і в якому вигляді він має намір використати у своєму п‘ятому проекті. Отже, можна лише уявити, як можна поєднати часто непоєднувані речі і що з цього може вийти. Лише наївна людина може повірити у перспективність того, що намислив собі Арестович.

Втім, спробуймо розібратися в тому, що ми на сьогодні маємо і чого нам бракує…

Ми не знаємо, як Арестович бачить і тлумачить українську національну ідею. Арестович ніколи й ніде про це навіть не згадував.

Ми не знаємо, яку ідеологію сповідує Арестович. Жодної статті на цю тему не написано. Жоден журналіст поки що не запитував про це.

Звичайно, ідеологічні засади Арестовича як політика можна спробувати визначити опосередковано, відстеживши його зв‘язки із політичними партіями (тут першою виникає «Слуга народу» В. Зеленського), з мозковими центрами (тут вигулькує ліберальний Інститут майбутнього) та ін.

Впадає в око, що Арестович не пов‘язаний і не спілкується із жодною україноцентричною потугою.

Ми не знаємо, як Арестович бачить стратегію розвитку українського суспільства та української держави. Останнім часом він багато говорить про те, що тільки він готовий здивувати українців ґрандіозними проектами націєтворення й державотворення, які забезпечать Україні лідерство якщо не у світовому, то європейському масштабі.

На сьогодні ми не бачимо жодної статті, в якій Арестович бодай у тезах подав би свою концепцію стратегії розвитку українського суспільства та української держави.

Щойно зараз Арестович заговорив про «зміну Системи», ба навіть «типу цивілізації», що засвідчує усвідомлення Аристовичем нагальності системних устроєвих змін.

Правда, ми (поки що?) не маємо уявлення, що конкретно Арестович розуміє під «зміною Системи» та «типу цивілізації». Вживання останнього поняття («цивілізація») як означення об‘єкта системних змін у контексті стратеґії розвитку України, однак, насторожує: наш політик явно не в ладах із поняттями й категоріями.

В інтерв‘ю Ґордонові він говорить, наприклад, про взаємозалежність економіки й культури (культура як частина економіки і економіка як частина культури), але йому, схоже, невтямки, що існує тісніший зв‘язок культури з цивілізацією, а цивілізація по суті являє собою занепад культури.

Про яку заміну «типу цивілізації» можна говорити, спробуйте здогадатися. Очевидно, ця понятійно-катеґоріальна нерозбірливість є одним із найслабших місць Арестовича.

Поняття «устрій» чи «лад» випадають із понятійно-категоріального апарату Арестовича, і тому він одразу перескакує на цивілізаційний рівень, висуваючи ідею заміни «неефективної пострадянської» цивілізації (?) «на нашу, органічну, для цієї землі та для нашої душі» цивілізацію.

Очевидно, у такий спосіб Арестович пробує змавпувати нашу ідею заміни тоталітарно-авторитарного суспільного устрою, встановленого більшовиками, якісно новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях.

Поки що не чуємо від Арестовича жодного слова про зміну системи урядування в Україні, тобто переходу від старої радянської системи до нової, яка знову ж таки базувалася б на українських національних традиціях і звичаях.

Відсутність цієї ідеї бодай у тезах свідчить про те, що Арестович не бачить і не розуміє проблем чинної системи урядування в Україні, про які ми писали не раз і які, за підказкою британського полковника, зрозумів і взяв на зуб ґенерал-полковник Ігор Смешко.

Цю проблему не зрозумів жоден із президентів України, включно із Зеленським, але кожен із них використовував і використовує цю проблему на свою користь.

Зміна суспільного устрою (ладу) й системи урядування на засадах українських національних традицій і звичаїв практично неможлива без українізації України, причому не в плані банального поширення української мови, а в плані українізації сутнісної через повернення до національних традицій і звичаїв, які включають і певні морально-етичні норми, одна із яких — жити по совісті.

Це — чи не найбільша проблема Арестовича, який сам пробує перейти на українську мову, але загалом принципово тримається російської.

Незнання української мови — не найбільша біда. Більшість російськомовних українців є носіями української культури, хай і в недостатніх проявах. Арестович же — людина російської культури, яка, до того ж, вважає, що російська культура вища за українську, «зросту» (величі) якої він не знає і знати не хоче.

Будь Арестович допитливіший і толерантніший щодо української культури, він би активно взявся за її вивчення, і відтак зрозумів би, що українська культура в багатьох відношеннях є матірною по відношенню до культури російської, а отже — значно давнішою і багатшою.

Уже цей фактор мав би зупинити совісну людину навіть у думці про намір балотуватися на президента України. Але, схоже, Арестович на це не зважає, і це може свідчити про те, що у нього не все в порядку із докорами сумління.

З огляду на досвід В. Зеленського, який на спині українобайдужого електорату («какаяразніца») переїхав з українобіжного «Кварталу» в офіс президента України, Арестович, звичайно, мав би шанс виграти вибори. Якби не сталася ця жорстока війна Росії проти України.

Тепер же шанси Арестовича на українське президентство можуть виявитися примарними.

Є ще один чинник, який напевно зашкодить Арестовичу: місце народження. Хоч Конституція і законодавство України цей аспект не обумовлюють, більшість виборців в Україні навряд чи проголосують за кандидата, який народився не в Україні.

Ця тема, до речі, активно обговорювалася, коли в українській політиці активізувався М. Саакашвілі як лідер опозиції за президентства П. Порошенка. Багато хто хотів бачити його на посаді президента. Громадська думка тоді зійшлась на тому, що президентство йому не світить саме через місце народження. Відтак прихильники Саакашвілі переключилися на підтримку його як можливого кандидата на прем‘єр-міністра.

Володимир Іваненко

До теми:

Українізація України як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.

В‘ячеслав Чорновіл як феномен української історії й політики: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 201 с.

Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.

Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.

Світове українство — рушійна системних змін в Україні: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 309 с.

Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.

Трансформаційна місія Українського Козацтва: Статті, нотатки — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2021. — 210 с.

Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.