December 3, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

ҐЕРОЇЗАЦІЯ І ДЕМОНІЗАЦІЯ ЗЕЛЕНСЬКОГО

1 min read

Коли віра загрожує переростанням у ненависть

У соцмережевій групі «За Україну — за Порошенка», що налічує понад 45 тисяч учасників, якась Олена Богацкая (зверніть увагу на те, як вона презентує себе), поширила текст авторства Віктора Федорончука, в якому чинного президента В. Зеленського ототожнюють з… Мариною Цвигун, а його прихильників — з членами «Білого братства». Ось цей текст, запощений 29 жовтня 2022 року:

«Була колись така секта “Біле братство”, живою іконою якої була “Живий Бог Марія Деві Христос” (М. Цвигун).

Чим віруючі в Боневтіка відрізняються від сектантів “Білого братства”?

По факту — нічим. Така ж сама сліпа віра в вигадане геройство, таке ж саме поклоніння неіснуючим чеснотам дуже і дуже примітивної і посередньої людини. Таке ж саме падіння в транс від проповідей/відосиків “лідора” сучасності. Такий же самий факт паралічу розуму, здорового глузду і совісті…

І головне — категоричне несприйняття правди, справжньої реальності, фактів, аргументів і тотальне злобно-агресивне відношення до всіх, хто говорить правду і не розділяє віри в їх ідола.

Зебілія — це вже не ідеологія, не політичний вибір — це вже відверто релігійний фанатизм —з явними ознаками, які притаманні деструктивниму сектанству і поклонінню ідолам.

Поки вся увага зебілів прикута до живої ікони “спасителя нації”, вибиванню поклонів і читанню молитв святому Янелоху — зекоманда спокійно шарить по кишенях держави, розкрадає бюджет мільярдами, гуманітарку вагонами, плюндрує Конституцію і закони України — використовуючи зебілів як живий щит для прикривання бандитів при владі і грабежу держави.

Пастухи лохів-зебілів, всякі позитивні блогери, політтехнологи з ОПУ і медіакурви натхненно працюють в режимі 24/7, щоб зебільна паства бачила тільки одну “правду” — “зелену”, вбивають в мізки зебілам нетерпимість і агресію проти “невірних” і ретельно формують слухняне стадо для прикриття своїх минулих і теперішніх злочинів і зембують лохів для майбутніх виборів».

Тепер якась Клавдія Козлова розганяє цей текст по різних групах. Спробувала вона розмістити його й у нашій групі, учасником якої вона є від 2014 року і для якої вона не запропонувала жодного ориґінального запису. Ця пані спеціалізується виключно на поширенні чужого контенту.

Зображення Марини Цвигун до тексту В. Федорончука підібрала згадана вище Олена Богацкая, коли поширювала текст Федорончука у пропорошенківській групі.

Але найбільшою мірою, звичайно, нас цікавить Віктор Федорончук. Ось як він позиціонує себе у Фейсбуці: «ісслєдованія в області глубінной псіхології», «практічєская псіхотєрапія». Прикметно, що у профілі немає жодних ознак того, що цей пан має медичну або психолоґічну освіту. На його сторінці немає посилань на медико-психолоґічні публікації…

Про освіту В. Федорончука сказано, що навчався він в «ТИНХ». Очевидно, йдеться про «Тєрнопольскій інстітут народного хозяйства» (нині це — Тернопільська академія народного господарства). У переліку дисциплін, які викладають у цьому виші, вказані паном Федорончуком дисципліни не значаться.

Зверніть увагу на останній рядок, показаний на скріні профілю Федорончука. Це — російський сайт samoprozesing.ru, зареєстрований невідомою приватною особою 2013 року.

На цьому сайті й знайдете біля трьох десятків публікацій нашого «глибинного психолоґа» і «практичного психотерапевта». За бажання можете ознайомитися з цими текстами, звернувши увагу на зміст і форму викладу, зокрема й понятійно-катеґоріальний апарат та стиль (манеру) викладу, а відтак зацінити рівень професіоналізму автора.

Отже, маємо справу з типовими представниками українського сеґменту соцмереж, які продукують і розганяють на просторах інтернету емоційно наснажені тексти, в яких вони тупо облаюють ненависних їм осіб і возносять обожнюваних, не пробуючи навіть заспокоїтися й осмислити ненависне чи обожнюване явище.

У наведеному вище тексті В. Федорончук, очевидно, типовий порохобот за переконаннями, буквально вивергає усю свою злобу на В. Зеленського, і ви тут не побачите жодного вдумливого спостереження чи висновку, за яким відчувався б фаховий «глибинний психолог» чи «практичний психотерапевт».

Ось Федорончук асоціює Зеленського з М. Цвигун, а його прихильників — з учасниками «Білого братства». Якщо згадати, як новообраний президент відзначав День незалежності України, то за цим спостереженням таки щось є. Подивіться на ці фото:

А ось щображення «Білого братства», серед яких є й фото з Майдану Незалежності:

Отже, аналоґія Федорончука мала б сенс, якби він вдався до неї восени 2019, а не 2022 року.

Федорончук цілком справедливо закидає прихильникам Зеленського неправедну його героїзацію, що межує з обожнюванням. Було б чудово, якби він подивився на це явище як фаховий «глибинний психолог» чи «практичний психотерапевт»…

Оскільки Федорончук є явним профаном у царині психолоґії, а про соціальну психологію він, мабуть, і не чув, то глибоко осмисленого аналізу героїзації чи обожнювання Зеленського у нього не вийшло. З рукава Федорончука вилився брудний потік звичайнісінької злоби, характерної для переважної більшості прихильників, а відтак — героїзаторів та обожнювачів Порошенка.

А тепер давайте поекспериментуємо з інвективами Федорончука. Спробуймо усі прізвиська й епітети, якими автор тексту нагородив Зеленського, замінити прізвиськами й епітетами, якими щедро нагороджують Порошенка його ненависники. Заміна персонажа, тобто об‘єкта обговорення, не змінює суті тексту: він — куля, яка летить у тому напрямку, куди направляє ців‘я рушниці стрілець-оператор.

Отак усе просто, якщо керуватися винятково негативними, але некритичними емоціями і не вмикати холодний розум.

Ґероїзація, ба навіть обожнювання В. Зеленського справді зайшло аж надто далеко і не має під собою жодних підстав, — навіть якщо його прихильники увірували в його винятковість. Раніше чи пізніше до більшості аполоґетів Зеленського дійде, що король-то голий; це буде особливо очевидним завдяки тому, що ці люди уже бачили свого кумира на сцені голим у буквальному сенсі.

Усі досягнення, які зробила Україна після президентських виборів 2019 року, і особливо — на фронтах широкомасштабної війни Росії в Україні, були здійснені не завдяки, а всупереч Зеленському. Ґероями є інші люди, яких Зеленський, можливо, й не хотів би бачити у сврєму оточенні.

Тепер щодо протиставлення Зеленського Порошенкові. Назвати їх антиподами було б дуже великою натяжкою, як не статалися б прибічники одного й другого. Поляризація — лише продукт емоційно наснаженого протистояння прибічників, апологетів, героїзаторів, обожнювачів цих діячів. Цю поляризацію обумовлює лише одно — осліпленість.

Звичайно, між Зеленським і Порошенком дуже багато відмінностей, але ці відмінності, як переконує нас запропонований вище експеримент над обговорюваним текстом, — однотипні. А це, в свою чергу, дає підстави стверджувати, що Зеленський нічим не кращий від Порошенка чи навпаки, а Порошенко нічим не гірший від Зеленського чи навпаки.

Мої читачі знають, що мене не можна навіть запідозрити у порохоботстві. Упродовж усього періоду президентства Порошенка як був одним із його найжорсткіших і найжорстокіших критиків. Прикладом може бути цикл моїх статей «Слово і чин президента Порошенка» — лише дещиця з того, що я писав про Порошенка.

Зараз я так само критично пишу й про Зеленського, що дуже не подобається його прихильникам і аполоґетам, та й величезній кількості моїх читачів за межами України, зачарованих телевізійним образом Зеленського. Один мій запис у ЛінктІн прочитали півтора мільйона вельми освічених людей, тисячі з яких осуджують мій критицизм щодо Зеленського. Але я знаю: прийде час, і більшість цих людей дійдуть тієї ж думки, яку я висловлюю вже тепер.

Чому я пишу вище, що не бачу сутнісних відмінностей між Зеленським і Порошенком? Та тому, що ці дві особистості взаємообумовлені. Ще під час президентських перегонів 2019 року Зеленський сказав у вічі Порошенкові: «Я — ваш вирок». Звісно, Зеленський не думав тоді так, як я витлумачу цей «вирок» Зеленського Порошенкові зараз.

Отже, усією своєю діяльністю на посаді президента Петро Порошенко готував прихід на посаду президента України Зеленського, навіть не усвідомлюючи цього. Та й ми всі на це тоді не звертали уваги.

Провали півтори сотні ініційованих Порошенком реформ, його ситуативні проекти, об‘єднані загальником «Армія. Мова. Віра», не мали належного успіху і спричинилися до поразки Порошенка на виборах. Якби від був успішним президентом, ініціював реальні системні зміни, він упевнено здобув би перемогу на виборах, хто б не був його суперником.

Порошенко програв не якомусь мудрішому й досвідченішому за себе політику, а комедіанту, головним сценічним амплуа якого було блазнювання. Програти блазневі — означає поставити масний хрест на своєму політичному майбутньому. Нинішня політична діяльність Порошенка засвідчує, що — як він не напружувався б — йому навряд чи вдасться повернутися на політичний Олімп; і це — добре.

Подивімося тепер на президентство Порошенка погляду можливостей убезпечити прихід до влади в Україні того ж Зеленського або подібного до нього наступника, і тим паче — ґарантувати зміни системного характеру (якщо на повноцінні системні зміни кебети й сміливості забракло).

Перше, що напрошується до осмислення, — культурна, й зокрема — інформаційна політика Порошенка. Якби замість абсолютно бездумної інформаційної політики, переданої на руки Юрія Стеця (пам‘ятаєте таке явище, як МінСтець?), пан Порошенко ініціював системну українізацію культурного, і передусім — інформаційного, простору України, формування україноцентричної системи ЗМІ, то не було б потреби в ситуативних і просто безглуздих законах про квотування, про мову та ін., і на концертних сценах, у кінотеатрах, на екранах телевізорів просто не стало б місця для таких чужих і чуждих, ба навіть ворожих для української культури явищ, як «Квартал 95», «Свати», «Слуга народу» і под.

За такої умови, з одного боку, не було б таких претендентів на президентську посаду, як В. Зеленський, а з другого — і це набагато важливіше — у суспільстві не було б і запиту на таких кандидатів, бо рівень національної свідомості й громадянської зрілості суспільства був би незрівняно вищий.

Друге — освіта. Усе, на що спромігся Порошенко в цій царині, так це запровадити, і то частково, українську мову в освітній процес. Як і все ситуативне, будьмо щирими, це не спрацювало. Чому? Відповідь проста: концептуально система і загальної, і спеціальної освіти усіх рівнів залишилася радянською — вона не стала україноцентричною.

Це можна пояснити принаймні двома причинами. По-перше, педагоґічна наука в Україні за десятиліття незалежності не запропонувала жодної концепції для українізації системи освіти. Воно й не дивно: Академію педагогічних наук України упродовж десятиліть очолює людина, яка за радянської влади очолювала сектор науки ЦК КПРС.

По-друге, викладацький корпус і загальноосвітніх шкіл, і вишів як був «радянською трудовою інтеліґенцією», так нею і залишився, а на чолі Міністерства освіти і науки ставали люди, рівень їхньої науково-освітньої й орґанізаційно-управлінської підготовки залишав бажати кращого. Про їхній рівень національної свідомості й громадянської зрілості краще промовчати.

А за п‘ять років президентства Порошенка школа й виші могли б запрацювати так, що на час президентських перегонів 2019 року відсоток виборців із вищим рівнем національної свідомості й громадянської зрілості став би набагато більшим, що уможливило б перемогу на виборах україноцентричного кандидата. Я тут взяв один аспект із трьох, якими пишаються П. Порошенко та його прихильники, — «Мова».

Так само за системного підходу можна і треба було краще підготувати Збройні Сили України, а також забезпечити їх модерним озброєнням власного виробництва, і тоді було б більше підстав пишатися проектом «Армія». Проблема — в ситуативних підходах та корупції.

Ну, а що стосується проекту «Віра», то тут краще говорити про провал, ніж про досягнення. Адже єдина Помісна Православна церква так і не була створена. Створення ПЦУ як відновлення метрополії Вселенського патріархату, можливо, річ позитивна. Але це не спричинилося до зникнення УПЦ МП в Україні. Інакше кажучи, розкол в українському православ‘ї триває. Проблема та ж сама.

Корупція при Порошенкові й корумпованість самого Порошенка — взагалі тема окремої розмови. Усією своєю діяльністю на посаді президента України Порошенко готував собі програш на виборах

Тому нічого дивного немає, що Порошенко програв Зеленському, і не просто програв: Зеленський став вироком Порошенка. Разом з тим, Зеленський став гідним продовжувачем справи Порошенка й вірним президентським традиціям України, та ще й у найнесподіванішому варіанті: професійний блазень з великим досвідом самодіяльної акторської діяльності став не кіношним, а реальним президентом найбільшої країни Європи.

Притомна, совісна людина з таким практичним досвідом і сякою-такою периферійною освітою напевно утрималася від такого необачного кроку. Наскільки відомо, цього не хотіла і його дружина. Але його президентську долю вирішив таємничий режисер-постановник, ім‘я якого ми не знаємо, але можемо здогадуватися.

Ми пам‘ятаємо, яким жвавим був старт новообраного президента-аматора. Чого були варті оті «Пєрєстать стрєлять», «Я вам нічєго нє должен» та інші вигуки. Новобранця коробило виконання державного гімну України й армійське вітання «Слава Україні!» Вишиванку він на дух не переносив, і тому День незалежності України одягнув у біле (див. вище)…

Президентська посада особлива тим, що вона змінює (бодай формально) людей більше, ніж будь-яка інша. В. Зеленський досить швидко навчився співати «Ще не вмерла України і сила, і воля», вимовляти «Слава Україні!» (з «Героям слава!», правда, ще є проблема) і навіть почав одягати вишиванку (хай і дуже схожу на «косоворотку») і т. ін.

У виконанні президентських повноважень, як не хотілося бути ориґінальним, Зеленський наслідує Порошенка та інших своїх попередників. Дорожньо-мостові роботи, під час яких Порошенко особисто відкривав навіть придорожні знаки, Зеленський підніс до статусу «Великого будівництва» і так захопився цією ініціативою, що закатав ув асфальт навіть кошти, призначені для боротьби з Ковідом-19.

Розвалений ще за Януковича і проблемний за Порошенка, за Зеленського зконцерн Укроборонпром згорнув цілий комплекс оборонних проектів, які могли б стати вітчизняним проривом у забезпеченні сучасною зброєю ВСУ. Коли почалася широкомасштабна війна Росії проти України, відмовившись від запропонованої Джо Байденом допомоги щодо евакуації, як відомо, Зеленський заявив, що йому потрібна не евакуаційна допомога, а допомога озброєнням. Навряд чи в той момент він пошкодував, що прикрив вітчизняне виробництво озброєння, яке не поступалося якістю кращим зарубіжним зразкам.

Виробництво цієї зброї можна і треба було розгорнути, щойно довідавшись від американців та британців про загрозу широкомасштабного російського вторгнення в Україну. Ясна річ, ніхто нічого й не думав розгортати. Більше того, з дивовижною заповзятливістю Зеленський заспокоював своїх співвітчизників, налаштовував їх думати про шашлики, копання огородів та ін. Прикметно, що він так і не визнав цієї своєї помилки.

Є опосередковані арґументи на користь того, що Зеленський знав про наближення широкомасштабного російського вторгнення не тільки з попереджень західних розвідок чи донесень Головного управління розвідки Міністерства оборони України, а й від першоджерела, тобто з Москви. Кодові символи російського вторгнення — «V» і «Z», — поза сумнівом, несуть у собі меседжі Кремля, відомі Зеленському.

У розпал боїв у передмістях Києва Зеленський вільно розгулює вулицями міста, явно не остерігаючись бути накритим раптовим артилерійським обстрілом чи наразитися на ворожу диверсійну групу. Він знає, що з ним нічого не станеться, хай там що не говорять про якісь там «численні спроби» вчинити проти нього теракт.

Як і Порошенкові, Зеленському не дано «думати стратеґічно». Він це пояснює тим, що йому «ніколи». А ніколи тому, що, як і Порошенко, Зеленський занадто багато часу й уваги приділяє справа, які навіть не входять у коло повноважень президента. Тим часом, як і Порошенко, він навіть не думає про те, що президент є чи не єдиною посадовою особою в державі, першочерговим і головним обов‘язком якої якраз і є оте «думати стратеґічно».

Саме з цієї причини не було у Порошенка стратеґії опору російській аґресії. Немає такої стратеґії і в Зеленського. Слава Богу, що така стратеґія є сходинкою нижче — на рівні Ґенерального штабу ЗСУ. Завдяки генієві Валерія Залужного, доля якого, на жаль, залежить від розчерку пера Зеленського.

Президенти усіх часів і народів роблять собі славу мудрим лідерством і стратеґічною візією. Оскільки і одного, і другого Зеленський позбавлений, отже, бракує будь-яких підстав для його героїзації та обожнювання. Але ж хіба його прихильники й апологети думають про це! Обожнювання — прояв сліпої й безвідповідальної віри.

Віктор Федорончук міг би отак само виважено підійти до обговорення теми ґероїзації й обожнювання Зеленського, якби він так само критично поставився й до чину Порошенка. Але сліпа ненависть практично нічим не відрізняється від сліпої віри, бо це два боки однієї медалі. І в цьому — велика драма, ба навіть тепер уже й траґедія українського суспільства.

Володимир Іваненко

До теми:

VICTORIA SPARTS RAISES ISSUE OF ANDRIY YERMAK’S CONNECTIONS WITH RUSSIA | ВІКТОРІЯ СПАРЦ ПОРУШУЄ ПИТАННЯ ПРО ЗВ’ЯЗКИ АНДРІЯ ЄРМАКА З РОСІЄЮ – УСІМ | UWIN

ЯК В УКРАЇНІ ЗРЕАҐУВАЛИ НА ЗАПИТ ВІКТОРІЇ СПАРТЦ – УСІМ | UWIN

ВІЦЕ-ПРЕМ‘ЄР УКРАЇНИ ВІДПОВІЛА АМЕРИКАНСЬКІЙ КОНҐРЕСВУМЕН – УСІМ | UWIN

МАЙБУТНЄ МОЖЛИВО ЗМІНИТИ – УСІМ | UWIN

НАШІ СОЮЗНИКИ ПОЧАЛИ НАЗИВАТИ РЕЧІ СВОЇМИ ІМЕНАМИ – УСІМ | UWIN

VICTORIA SPARTZ ADDRESSES VOLODYMYR ZELENSKYY | ВІКТОРІЯ СПАРТЦ ЗВЕРТАЄТЬСЯ ДО ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО – УСІМ | UWIN

ТИМОФІЙ МІЛОВАНОВ ПРОТИ ВІКТОРІЇ СПАРТЦ – УСІМ | UWIN

* * *

ВЛАДІМІР ЗЄЛЄНСКІЙ І ПЕРСПЕКТИВИ ОБНУЛЮВАННЯ Й ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

ПРОГРАНІ ВИБОРИ ЯК ОСТАННІЙ УРОК ДЛЯ УКРАЇНИ

ЗАЧАРУВАННЯ Й РОЗЧАРУВАННЯ ОЛЕКСАНДРА ДАНИЛЮКА

«СЛУГА НАРОДА» ЯК ФЕНОМЕН

* * *

Українізація України як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.

В‘ячеслав Чорновіл як феномен української історії й політики: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 201 с.

Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.

Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.

Світове українство — рушійна системних змін в Україні: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 309 с.

Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.

Трансформаційна місія Українського Козацтва: Статті, нотатки — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2021. — 210 с.

Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.