З ПРИВОДУ СТАТТІ СОНІ ЛУКАШОВОЇ

Я ще раз уважно перечитав статтю Соні Лукашової на «Українській Правді», навколо якої стоїть шум і лунають переважно критичні відгуки. І звернув увагу на наступне.

Найперше авторка повідомила про те, що зґвалтування таки відбуваються. Тобто сказати після її статті, що нібито їх нема — це неправда.

По-друге, авторка пише про некоректність поведінки самої Денисової (даруйте, я не вживатиму і в цьому прізвищі, оскільки правила української транслітерації передбачають там літеру и). Вона подавала не перевірену інформацію, нічим не підкріплену. І це, судячи з усього, правда.

По-третє, керівниця інституції прилаштувала свою дочку, що, як відзначає журналістка, формальним конфліктом інтересів не є, оскільки її наймала ЮНІСЕФ. Хоча мені здається, що конфлікт таки є, бо, попри гроші ЮНІСЕФ, дочка все ж таки працювала під керівництвом матері. Але не це найголовніше.

Важливо інше: дочка подавала неправдиву інформацію, озвучувала одні цифри дзвінків від жертв росіян, а фіксувала зовсім інші , значно менші. У статті це наведено як об’єктивний факт, зафіксований документально.
Коментарі щодо цього факту надано з анонімних джерел у оточенні Денисової.

Анонімність джерел викликає нарікання. Я сам дуже не довіряю публікаціям, в яких головні факти взяті від анонімів. Але в цьому випадку — це не так. Є об’єктивні факти. А дають пояснення з цього приводу аноніми. Тобто неназвані особи грають не ключову роль.

Авторка статті дає бекграунд, який, власне, і пояснює причини такої ситуації. Непрозоре, з порушенням процедур призначення непрофесійної Денисової на посаду за протекцією колишнього міністра внутрішніх справ Авакова. Біда в тому, що нового уповноваженого з прав людини хочуть призначити теж з порушенням процедур. Себто Зеленські хочуть наступити на ті самі граблі. І зняли Денисову так само з порушенням.

Отож, у статті викладено правдиві факти. Їх вписано в контекст. Професійні стандарти не порушено. Якщо я неправий — вкажіть мені, де їх порушили.

У статті є один дивний момент — закиди на адресу Денисової, що вона не узгодила свої дії із Стефанчуком. Це явна гра на користь “вертикалі влади” , яку, можливо, не проти побудувати ОПУ. В усьому іншому я не знаходжу причин для претензій по суті.

Навколо ж чого киплять такі бурхливі пристрасті? Мабуть, навколо питання: на часі, чи не на часі давати такі публікації? Адже ними може скористатися ворожа пропаганда. Адже західні журналісти тепер можуть не вірити українським посадовцям.

Я думаю, що під час війни журналісти мають вдаватися до самообмежень. Тобто думати, як відгукнеться їхня стаття. Чого від неї буде більше — плюсів або мінусів? А це питання делікатне і тут ніколи не буває однозначної відповіді.

Ворожа пропаганда справді вже скористалася цим випадком і марія захарова відкрила свою чорну пельку на цю тему. Але я би на це не став зважати, оскільки ворожа пропаганда присікується до будь-чого, відповідно маніпулює і перекручує. Якщо нема до чого присікатися —то вона вигадує розіп’ятих хлопчиків.

Тож, я не став би звинувачувати УП у підігруванні ворожій пропаганді, як це робить багато хто. Наголошу, що це в даному випадку. В УП були відверті проколи в цьому напрямку.

Отож, питання — на часі чи ні? Публікація такої статті дасть підстави не довіряти державним інституціям України. І це мінус. З іншого боку, подібна річ могла трапитися будь-де. І тут важливий не лише сам факт зловживань Денисової — якщо це пише українська преса, то це свідчить про те,що суспільство здатне виправляти помилки. Тож, обговорення цього питання в ЗМІ — це плюс.

Якщо не публікувати статтю, то не буде підстав не довіряти владі. Але не факт, що брехня Денисової не вилізе десь у західних ЗМІ —і це буде значно гірше. Але останнє може відбутися, а може й ні. Непублікування статті з постановкою проблеми про неправомірність призначення і зняття Денисової з посади дає можливість владі так само призначити людину на місце Денисової без дотримання процедур. Публікація статті може бути інструментом боротьби за коректне призначення людини на місце Денисової.

Отож, подібні публікації треба робити, зваживши всі плюси і мінуси. Мені здається, що безвідносно до цієї публікації, журналістам треба відмовитися від зайвої скромності і ставити питання про те, чому ОПУ порушує указ Зеленського про те, хто має право коментувати міжнародну політику.

Замість цього, ЗМІ охоче надають слово тим, хто цей указ порушує. Є ще чимало тем, які “не на часі”, але які варто порушувати так, щоб не руйнувати обороноздатність країни.

Треба відмовитися від подвійних стандартів в оцінюванні матеріалів колег. Коли відоме “розслідування” на основі плівок Медведчука було зроблене з порушенням всіх можливих стандартів, коли відверто брехали, називаючи успішні переговори з росіянами по газу і електроенергії зрадою, то в більшості професійного середовища панувала ейфорія.
На всяк випадок. Ви можете скільки завгодно дискутувати зі мною. Не погоджуватися. Критикувати, навіть висміювати. Але не хамити.

Юрій Луканов