September 27, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

ДОЛЯ ЗАХИСНИКІВ МАРІУПОЛЯ У РУКАХ ЗЕЛЕНСЬКОГО

1 min read

Доля захисників Маріуполя залежала та залежить від наказів Верховного Головнокомандувача.

Володимир Зеленський багато критикував минулу владу за Іловайськ та Дебальцево, і зараз саме на ньому відповідальність за Маріуполь, драма якого в багато разів більша Іловайська, Донецького аеропорту та Дебальцево разом узятих.

Захисники Маріуполя виконували накази без вагань попри усю складність обстановки та розуміння, що з самого початку війни їм доведеться битися в оточенні.

Нагадаю:

24 лютого не були підірвані стратегічні мости через Чонгар – а тільки підрив мостів призвів би до зупинки оточення Маріуполя. Але мости не підірвали, і російські війська швидко замкнули кільце.

25 лютого російські війська зайняли Мелітополь після кількох перестрілок, оборону тут розгорнути не встигли. Це ключове місто, від якого залежить контроль Приазов’я та півдня Запоріжжя, та весь коридор з Криму до РФ, залишилось без серйозної оборони.

26 лютого російські війська зайшли у Бердянськ без бою. Одночасно російські війська підійшли до Токмаку, Пологів, Василівки, Оріхова, тобто основні магістралі до Маріуполя були перехоплені або стали під загрозою на третій день війни. Стало очевидно, що Маріуполь знаходиться у оперативному оточенні.

Керівництво полку “Азов” розуміло критичне становище та загрозу оточення, відкриті тили, і намагалось самостійно прикрити Бердянськ та мелітопольский напрямок. Але “Азов” отримав наказ діяти виключно в Маріуполі.

1 березня російські війська прорвали оборону 53-ї бригади військ ООС північніше Маріуполя та перерізали основні шляхи до міста. Одночасно почався штурм міста з півночі. На цей момент ще була можливість у разі отримання наказу на прорив вийти з міста та збергіти основні сили, та посилити південний фронт.

3 березня Маріуполь був повністю оточений і перехоплені усі шляхи, а російські війська почали штурм також і з заходу.

В цей момент ситуація стала критичною, оскільки бій в повному оточенні є найбільш небезпечним та невигідним за усіма статутами. Прорив вже вимагав значних втрат, бо кожен день в оточенні значно зменшував кількість боєприпасів та додавав кількість поранених, і значно зменшував боєздатність. Артилерійських складів у місті не було.

Близько 5,5 тисяч захисників Маріуполя у складі 36-ї бригади морської піхоти, полку “Азов” та інших підрозділів, мали отримати або наказ на прорив, або наказ триматись, тому що кільце мав би прорвати хтось інший ззовні. Але ініціативою володіли російські війська.

Підрозділи 53-ї механізованої бригади було відкинуто до Волновахи. Це вже 65 кілометрів від Маріуполя. На певний час оборона в цьому районі була стабілізована. Поки трималась Волноваха, ще був шанс на організований прорив з Маріуполя, хоча це призвело б вже до великих втрат. Але росіяни зосередили великі сили для штурму Волновахи.

12 березня російські війська захопили Волноваху. Це призвело до відходу українських військ до Вугледару та до Великої Новосілки, відстань збільшилась до 100 кілометрів.

З самого початку доля Маріуполя залежала і залежить від політичних рішень керівництва країни. Деблокади не було, але час для роздумів був.

З самого початку оборона в умовах оточення була свідомою самопожертвою тисяч героїв, які вмирали без можливості евакуювати більшість поранених, без можливості отримати боєприпаси. Вони розуміли, що оточення – це велика загроза, але вони виконували наказ, тому що були впевнені, що держава зробить все дл них належне поки вони будуть в силах тримати зброю та будуть мати чим відбиватись.

Кілька героїчних рейдів українських гелікоптерів врятували чимало життів, але в умовах оточення повітряний мост встановити було неможливо, і ворог повністю перекрив цей маршрут.

Захисники Маріуполя здійснили неможливе, коли протримались в неймовірно важких умовах 58 днів, складно усвідомити, які втрати вони понесли, які великі втрати завдали при цьому ворогу, та через які страждання та муки пройшли ті, хто досі залишається живим, ті сотні поранених, які страждають без належної допомоги, ті тисячі цивільних, які намагаються врятуватись.

Влада не може просто обмежитись закликами до світових лідерів. Це відповідальність Верховного Головнокомандувача, і усі можливі способи зберігти життя тим, хто досі тримає останній рубіж Маіруполя, в руках тієї людини, чиї накази виконують наші воїни.

Тому чекаємо від влади політичних та дипломатичних дій, які здатні забезпечити порятунок тих, хто за наказом зробив неможливе заради України та кожного з нас.

Апдейт: усім фанатам влади перед тим, як кидатись у коменти, раджу подивитись, що цей текст репостять та підтримують реальні захисники Маріуполя, які безпосередньо захищають народ України там, на останньому рубежі, і які ще живі, тож у словах про відповідальність Верховного Головнокомандувача за життя підлеглих нічого критичного нема, це службовий обов’язок.

Юрій Бутусов

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.