ПІСЛЯМОВА ДО ДНЯ ЄДНАННЯ

Дехто з моїх шановних друзів пише, що оце все єднання, попри його брежнєвоподібне виконання, крок у правильному напрямку. Мовляв, гірше, якби було в інший бік. Формально нібито так.

Але чухаю собі потилицю і сумніваюся. Ну, уявість собі, якби герої “Сватів” раптом заговорили у дусі Лесі Українки і Тараса Шевченка. Це дуже органічно виглядало б? Скоріше, вони примусили б сприймати класиків як клоунів. Так оце і з їхнім єднанням і патріотизмом.

Колись представник партії великого капіталу Віктор Янукович, будучи президентом, організував відзначення річниці початку пролетарського стахановського руху. (Хто не знає — це був рух за підвищення продуктивності праці, але не за рахунок нових технологій, а за рахунок напруження всіх сил працівників. Іншими словами, щоб виробляли більше за ті самі гроші і на тому самому рівні механізації.) Так-от, Янукович це організував. Там якийсь шахтар навіть побив рекорд Стаханова — це через 75 (здається) років. Янукович йому чи не героя України дав.

Відмінність між тодішнім і нинішнім — в посилі. Янукович апелював до совка. Зеленський, відчуваючи народні настрої, апелює до українського патріотизму. Але у совка до кінчиків нігтів це виходить дуже погано. Неприродно.

Мені в принципі пофіг, щиро чи нещиро роблять політики ті чи інші кроки. Головне, щоб вони робилися. Але це не стосується якихось ідеологічних моментів. У цих випадках нещирість лише дискредитує ідею.

Тут ще й Єрмак у “Лівому березі” з публіцистикою засвітився. Накатав статтю під назвою “Країна героїв”. Враження таке, що ожив Суслов. (Хто не знає — це був страшенно занудний секретар з ідеології ЦК КПРС.) Коротше, написав купу банальностей, тільки патріотичних. Фактично «Армія. Мова. Віра». Тільки сформульована іншими словами. Як писала одна російська публіцистка: у Порошенка армовір була погана, а в Зеленського хороша. Чим мене насмішила до глибини душі. Одним словом: слава КПСС — героям слава!

Юрій Луканов