МОМЕНТ ІСТИНИ

У Женеві США та РФ домовилися про продовження переговорів. Це для нас, і добре, і погано. Добре, оскільки ймовірність масштабної воєнної операції з боку РФ поки йтимуть переговори все ж таки менша. Ситуативно, але менша. І погано, оскільки загроза спроб дестабілізації зсередини значно більше. Це дуже пасувало б Кремлю: чим більше бардаку в нас, тим кращі карти Путіна на переговорах, тим краще казати європейцям, що тільки Росія здатна навести лад. За зразком Казахстану: за допомогою ОДКБ. Або навіть Росія запронує спільну місію з Євросоюзом. Навіть такого цинізму не виключаю.

Наш головний виклик на цей рік: всередині, а не ззовні. В Москві добре пам’ятають, що 100 років від заснування СРСР настає саме 30 грудня цього, 2022 року. В нас це більшість вже забула, а от в Росії це символ. Путін не просто так говорить про розпад СРСР як найбільшу катастрофу 20 століття. Після пропозицій щодо “нової Ялти” — розподілу сфер впливу буде спроба цю “помилку” виправити. Україна є єдиним справжнім виНайкликом і перепоною для Кремля. Коли Радослав Сікорський каже, що Росії слід дати “по яйцях”, то це красиво, але ЄС це зараз не зробить. Тут справа за нами і може ще за США. Ну й тих європейців, що розуміють: дати Кремлю палець — завтра відкусить голову. Наразі момент істини, хто з нами на рівні заяв та декларацій, а хто “як мушкетери” — один за всіх та всі за одного.

Павло Клімкін

Від УСІМ:

Найприкрішим у цих переговорах між США та Росією, які стосуються України, є те, що сама Україна не бере в них участі. Інакше кажучи, Україна є не суб‘єктом, а об‘єктом (предметом) переговорів.

Цей очевидний факт свідчить, що переговори схиляються на користь Москви. Адже Москва не визнавала, не визнає і не має наміру визнавати суб‘єктність України, а тому й участь України в цьому заході для неї неважлива.

Вашинґтон запевнює Україну, що справи України не можуть і не будуть обговорюватися без участі України, але тут робить поступку Кремлю замість того, щоб домагатися участі України в перемовинах бодай у статусі спостерігача.

А що ж сама Україна? Президент, кажуть, на відпочинку. Керівник його апарату, який не має жодних конституційних повноважень, веде розмови із зарубіжними делегаціями. Характер цих розмов пахне підігруванням Москві. Українське суспільство базарує в соцмережах, а СКУ, зголосившись говорити від імені усього українського зарубіжжя, грається у заклики «Скажи ‚НІ!‘ Путіну!».

Хто ж винен у цьому? Москалі? Американці? Українці!

Концепція розв‘язання проблеми тут: Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.