ЧИТАЮЧИ РОЗЧАРОВАНИХ…

Почитую розчарованих. Після передачки про вагнерівців. Мовляв. як таке могло статися? Одні з них хотіли дати Янелоху шанс. Молоде обличчя , а раптом воно щось змінить. А інші голосували “аби не” – за менше зло.

А ви справді думали, що веселий чувачок, який двох слів зв’язати не міг, який нікому нічого не обіцяв, вирулить країну у цей тяжкий час? Ну, лікуватися до артиста, який зіграв лікаря, ви б не пішли. А країну поганому артисту, який зіграв, до речі, поганого президента, ви довірили.

Ви мені тоді, в часи передвиборчої кампанії і навіть до неї, нагадували підлітків, які хотіли всього і зразу – щоб кисільні береги і молочні ріки, у ріках водилися смажені щуки і карасі, а з неба падали, банани, ківі і котлети по-київські. А коли молоко у ріках виявилося не тієї жирності, про яку ви мріяли, коли карасі і щуки були не смажені, а з неба падали тільки яблука, то ви почали репетувати, як підлітки, котрим батьки купили не ту іграшку, про яку вони мріяли.

Якщо перекласти вищесказане з метафор на просту мову, то ви собі намалювали якийсь ідеал. А коли побачили, що досягти його не вдається, то й почали виявляти невдоволення. При цьому ігнорували зроблене, концентрувалися на провалах і мінусах. Вам нагадати про зроблене? Злізли з газової голки Росії, чим ліквідували ключову корупційну схему, яка роками живила наші еліти. Безвіз отримали. Провели децентралізацію, яка передала колосальні кошти на місця і ліквідувала ручне управління фінансовими потоками, що теж було джерелом корупції. Перемогли в суді над Газпромом. Реформа Верховного суду. І багато чого іншого. Ні, це не пропаганда. Це голі факти, які неможливо заперечити.

Ви мені назвете купу фактів протилежного змісту — провалів і недоліків. І я не стану сперечатися. Але будь-який політик має оцінюватися за балансом плюсів і мінусів. Наше суспільство звертало увагу тільки на мінуси. Воно було невдоволено, що не вдалося досягти ідеалу.

Ідеали — це чудово. Ідеали — це мета, до якої слід прагнути. Але дорослі люди розуміють, що до ідеалу веде шлях, на якому зустрічаться ями і далеко не завжди чисте узбіччя. На ньому можна спотикатися і навіть провалитися. А інфантили уявляють собі, що досягти його можна одним стрибком. І шукають чарівника, який зробить це саме в такий спосіб. А коли чарівник не виправдовує їхніх очікувань,то вони кажуть: “Дайте нам іншого”.

Чи суспільство усвідомить після цього свята клоунади і некомпетентності такі очевидні речі? Я би дуже хотів, щоб так сталося. Але мене мучать сумніви. Наріду знову увімкнуть телевізор. Влаштують істерику і підсунуть якогось гордона. Він же сказав Смешку: «Якщо ви не підете, то піду я». Ну, не персонально Діму, якогось гордоноподібного. І все піде по колу. Аж поки суспільство не стане дорослим. Але це не за мого життя.

Юрій Луканов

Від УСІМ:

Безумовно, Юрій Лукаков має рацію. Ось тільки в одному він глибоко помиляється. Суспільство не стане дорослим навіть після його життя, якщо з цим суспільством не працювати освітою-просвітою та інформаційно-роз‘яснювальною роботою. Як журналіст, Ю. Луканов мав би це усвідомлювати. Саме до цього й закликає у своїх публікаціях Володимир Іваненко, один із його, Луканова, учителів.