РАДЯНЩИНА В ГОЛОВАХ

Це — коли йдеться про менталітет

На «Еспресо» Портников згадав про радянську сутність Зеленського та його виборців. І ось яка думка у мене виникла.

Україна воює не лише з російською армією. Вона досі воює з радянською спадщиною в головах. Саме радянщину несе нам росія.

Совок – це не серп і молот. Совок – це коли начальник завжди правий. Коли закон існує для простих людей, а для вождя – лише оплески. Коли будь-яка критика влади оголошується зрадою, а будь-який провал пояснюється підступами ворогів.

Саме тому для багатьох важливі не інститути, не Конституція і не правила. Їм потрібен «добрий цар». Учора це був генеральний секретар, сьогодні – президент, завтра буде хтось інший. Прізвища змінюються, а звичка поклонятися начальству залишається.

Впізнаєте?

Демократія починається там, де громадянин ставить владі незручні запитання. Совок починається там, де на будь-яке запитання відповідають: «Не смій критикувати начальника».

Радянщина – це не територія. Це спосіб мислення.

Вона починається там, де владу перестають контролювати і починають обожнювати.

Там, де будь-яке запитання оголошують зрадою.

Там, де чиновник стає недоторканним.

Там, де Конституція існує доти, доки не заважає начальству.

Там, де прихильники готові виправдати будь-яке рішення свого вождя лише тому, що це його рішення.

Саме тому головний фронт проходить не лише по лінії окопів. Він проходить у головах.

Бо перемогти росію недостатньо. Треба ще перемогти звичку вклонятися владі, шукати собі царя і ненавидіти кожного, хто насмілюється поставити йому незручне запитання.

І поки частина суспільства шукає господаря замість слуги народу, радянщина продовжує жити – навіть під синьо-жовтим прапором.

І це ще один фронт.

Іван Чернобаєв

***

Справді, це має місце, і Зеленський напевно таким і є. Та й не тільки Зеленський. Той же Портников — так само.

У цієї медалі під назвою совок є ще й інший бік, відомий як Система (зазвичай з великої літери).

І це — те, що може зробити совка із будь-кого, оскільки вона підминає під себе навіть тих, хто прагне вирватися із совка.

Візьміть того ж Зеленського, який прийшов на посаду президента України умовно «нізвідки», хоча насправді — з «русского міра» і з чітким завданням порозумітися з Путіним і повернути Україну в орбіту Москви.

Згадайте, як він ненавидів вишиванку, починав з білого (з чистого аркуша) й не міг вимовити «Слава Україні!».

З часом Система таки підімʼяла його під себе: чувак заговорив українською, почав одягати вишиванку (хай і у вигляді косоворотки), співати «Ще не вмерла…» й вигукувати «Слава Україні!»…

Хоч до «Зродились ми великої години» діло так і не дійшло, несподівано для себе і для всіх маленьке непорозуміння сучасної української історії раптом стало найвидатнішим українцем усіх часів.

Отака-от ментальність совка навиворіт!

За великим рахунком, це типова метаморфоза совків за менталітетом в умовах нової дійсності.

«Кто бил нікєм, тот станєт всєм!» Цей лозунг червоних більшовиків оживає в умовах нової дійсності як лозунг зелених більшовиків.

Спіраль закручується в черговий виток: урки й бандити колись прийшли до влади, щоб через «диктатуру пролетаріату (босоти)» народити компартійно-радянську номенклатуру з білими комірцями, яка трансформувалася в олігархію, а остання породила нове покоління бандитів з білими комірцями — мафію…

З совком у пересічній голові хоч і важко жити, але це не так страшно, як жити в мафіозній Системі, породженій авторитарно-тоталітарним радянським суспільним устроєм.

Совки з часом вимирають і рано чи пізно вимруть. Система ж живе й самоудосконалюється, породжуючи новий тип совків, які совками по суті уже не будуть.

Тому й потрібні СИСТЕМНІ УСТРОЄВІ ЗМІНИ. Інакше ми прос*ремо Україну.

Володимир Іваненко