ШОВІНІЗМ VS НАЦІОНАЛІЗМ

Про ті ж польсько-українські відносини

Довелося прочитати допис про те, який націоналізм страшний.

Націоналізм буває різним: і корисним, і некорисним. Колись так і писали: буває захисний націоналізм (як в нинішній Україні, що протистоїть рос. агресії), а буває наступальний, що принижує і поневолює інші нації. Я б уживала щодо некорисного націоналізму, який свідчить про національну винятковість, месіанізм, культ нац. страждання, поняття шовінізм.

До речі, усі найсучасніші компаративістичні українсько-польські студії можна переважно викинути на смітник, бо вони не показують польського шовінізму (самі поляки люблять уживати поняття курчовий націоналізм).

Ці студії, навпаки, замилюють польський шовінізм. То навіщо вони потрібні? Для Скопусів?

Між українцями і поляками існує засаднича відмінність: українці, що лише тепер здобувають суб’єктність, ніколи не відзначалися шовінізмом на державному рівні, бо й держави не мали (УРСР була фікцією і антидержавою).

Поляки і в Першій, і в Другій Речі Посполитій, і в ПНР, і в Польщі, що є членом ЄС (де ж ваші, шановні, національні демократичні критерії? Га?), були і залишаються шовіністами.

І українська гуманітаристика завинила протягом 30 років Незалежності тим, що замилювала цей факт. А навіщо тій гуманітаристиці були лемки, що її обходила Холмщина і ті етнічні українці, яких Польща асимілювала в унітарній державі — не було у Польщі й у кінці 1980-х національних меншин — усі були поляками (і то курчовими, тобто хворими на шовінізм).

Поляки ніколи не могли виконати свого цивілізаційного призначення саме через цей шовінізм. Іван Франко прекрасно про це написав.

Нині ми вкотре свідки цього. Шовіністична Польша не може протистояти Москві, вона у своєму шовінізмі стає союзницею Москви — шовініст шовініста бачить здалека.

Я вже мовчу про вічне роздвоєння поляків: вони і монархісти, і демократи, про що свідчать їхні елекційні королі.

Звинувачувати нації — справа невдячна. Нації є такими, якими вони є. Мабуть, нації можуть звільнятися від шовінізму, але не в польському випадку.

Однак українська гуманітаристика і журналістика за останні десятиліття винна перед українцями в тому, що не говорила про польський шовінізм, расизм, антисемітизм.

Наші біженці поперлися в Польщу шукати захисту — це ж просто історична тупість. А скільки вихідців із Західної України, де бомби практично й не падають, попхалися до Польщі, відкрили там свої бізнеси, думали, що вхопили бога за бороду.

Все ж виявилося навпаки, бо треба вчити свою історію. Вихідці з Волині й Галичини, що відкрили нині бізнес в Польщі, галицькі чоловіки, що працюють в Польщі сантехніками, ви погано вчили історію.

Буде вам усім у Польщі дуже погано. Ситуація з поляками не розсмокчеться. Українці, якщо вони таки українці, а не денаціоналізовані істоти, мають позакривати всі бізнеси в Польщі, покинути цю країну. Польські бізнесмени в Україні повинні стати особами небажаними.

Хай ЄС розбирається зі своїми шовіністичними країнами типу Угорщини і Польщі. А то борються за права сексменшин, хвилюються, якщо трапляються сексуальні домагання. Забули в ЄС, що таке шовінізм, тому ЄС під великою загрозою. Викохали своїх власних внутрішніх москалів, що звуться поляками і мадярами (румуни, що не виключено, також можуть згадати про Буковину і Бесарабію — “Велику Румунію”). Українці, більше дякуйте полякам за те, що вони заробляли на допомозі Україні.

Щось “друзі”-поляки нам не дякують за захист від москалів. Думають, пронесе.

Історія — істота мстива. Шовінізм — це найбільша загроза людства. Українці мають покинути Польщу. Українці мають відмовитися від будь-яких польських товарів і послуг.

Це єдина розумна в цих умовах порада. Решта закликів до любові, миру, порозуміння — порожні слова. Досить цих слів.

Роксана Харчук

***

Моє бачення стосунків України та Польщі, якщо коротко таке.

В минулому між нашими народами було дуже багато різного, як і завжди між сусідами, – і поганого, і доброго. Змінити минуле ми не можемо. Воювати через минуле – це значить погубити власне майбутнє. Минуле треба досліджувати, бажано чесно, без прикрас і фальсифікацій, чесно визнавати свої помилки.

Зараз ми живемо в умовах глобального ринку, де на жаль українці та поляки часто сприймають один одного як конкурентів за місце під сонцем (чи зараз місце в тіні). Польща постачає свою сільгосппродукцію до Євросоюзу та отримує за це пільги та субсидії від ЄС. Звісно польські фермери не хочуть ділитися цими ринками збуту та субсидіями із Україною, яка також виступає активним експортером. Те саме мабуть можна сказати й про деякі інші галузі польської економіки. В галузі безпеки Польща багато років вважала себе східною брамою Європи чи “санітарним кордоном від комунізму”. Але зараз Україна також відбирає в неї цю роль захисника Європи від Росії. Зараз саме Україна має найбільшу армію в Європі та отримує чи не найбільше допомоги від ЄС.
Але сили самої України вже виснажені і якщо вона впаде, то чи встоїть Польща перед агресією Москви? Значна частина поляків вважає, що членство в НАТО та війська США, які стоять у Польщі – це надійна гарантія від агресії Росії, тому мовляв на Україну можна не зважати. Хотів би нагадати їм, що війська США не допомогли свого часу ні в’єтнамцям у Сайгоні, ні афганцям у 2021 році. Тим більше зараз бажання воювати у США ще менше, ніж було тоді, а Трамп з радістю продасть всіх своїх союзників тому, хто дасть більше.

Тому вважаю, що і полякам і українцям варто навчитися жити не за принципами конкуренції, а за законами людяності та солідарності. І більше дослухатися до Єжі Гедройця та Івана Лисяка-Рудницького, а не до витребеньок Трампа та його попихачів. Бо інакше знову виграє Москва.

Андрій Здоров