ЖИТТЯ НА ПЕНСІЮ В УКРАЇНІ

Проблеми Пенсійного фонду України

Вчора соціальні мережі сколихнув пост одного з головних чиновників України, голови Офісу Президента Кирила Буданова про єдність.

Пост дуже зворушливий, тому хочеться його підтримати розрахунками цієї самої «єдності» на рівні пенсій в Україні, і наочно показати, до чого тут чиновники.

Порівнювати видатки Пенсійного фонду за двадцять років у гривні не має сенсу.

За цей час суттєво змінилися і курс валют, і купівельна спроможність валют.

Тому всі суми переведені в євро за офіційним середньорічним курсом НБУ, а потім скориговані на накопичену інфляцію єврозони, щоб привести їх до реальної купівельної спроможності євро 2005 року.

Для розрахунків використано такі середні курси:
2005 рік — 6,36 грн за євро.
2015 рік — 24,23 грн за євро.
2025 рік — 45,50 грн за євро.

Також враховано інфляцію самого євро: близько 19% між 2005 та 2015 роками і близько 55% між 2005 та 2025 роками.

Після такого перерахунку отримуємо реальні видатки Пенсійного фонду України у цінах 2005 року:
2005 рік — 8,43 млрд євро (53,6 млрд грн / 6,36).
2015 рік — 9,22 млрд євро (265,7 млрд грн / 24,23 / 1,19).
2025 рік — 14,48 млрд євро (1 020,9 млрд грн / 45,50 / 1,55).

На перший погляд, сухі цифри звітують про «успіх»: після вирахування інфляції загальні видатки фонду за двадцять років нібито збільшилися на 6,05 млрд євро (на 72%).

Але це зростання є абсолютно штучним, і вся магія «багатого» Пенсійного фонду зникає, як тільки ми дивимося не на загальний бюджет, а на його внутрішню структуру.

Станом на початок 2026 року в Україні було 10,17 млн пенсіонерів. Із них 8,60 млн осіб, або 84,6%, отримували пенсію до 10 тис. грн. Саме ця категорія становить абсолютну більшість українських громадян на заслуженому відпочинку.

Загальна сума всіх пенсійних виплат становила 66,54 млрд грн на місяць. При цьому ці 8,60 млн пенсіонерів із пенсіями до 10 тис. грн отримували лише 41,42 млрд грн на місяць, або 62,2% усіх коштів. Решта 37,8% усіх виплат припадала на вузький прошарок у 15,4% пенсіонерів із пенсіями понад 10 тис. грн (де левову частку складають колишні судді, прокурори та топчиновники з космічними спецпенсіями).

Якщо порахувати витрати тільки на цю біднішу, але найчисельнішу більшість пенсіонерів, отримаємо зовсім іншу картину:
41,42 млрд грн на місяць — це 497,0 млрд грн на рік.
За середнім курсом 2025 року це становить 10,92 млрд євро.
Після приведення до купівельної спроможності євро 2005 року це лише 7,05 млрд євро (10,92 млрд / 1,55).

Тобто, якщо виділити лише переважну більшість звичайних людей, то реальний «бюджет ПФУ для народу» у 2025 році становив би всього 7,05 млрд євро у цінах 2005 року.

Виходить парадоксальна картина. Нам розповідають про зростання фонду, проте, якщо прибрати витрати на елітарні пенсії й подивитися виключно на забезпечення 84,6% звичайних громадян, то реальна вартість їхнього фінансування сьогодні (7,05 млрд євро) є значно меншою, ніж весь Пенсійний фонд у 2005 році (8,43 млрд євро).

Таким чином, для абсолютної більшості пенсіонерів фінансовий обсяг системи у реальному вимірі стиснувся на 1,38 млрд євро, або майже на 16%.

Це наочно доводить: усе реальне зростання ПФУ за 20 років пішло не на підвищення рівня життя маси людей, а розчинилося у фінансуванні спецпенсій та утриманні привілейованих категорій.

Не менш показовою є інша цифра.

У 2025 році власні доходи Пенсійного фонду від страхових внесків (ЄСВ), які сплачує легальний бізнес та наймані працівники, становили близько 858,8 млрд грн. При цьому річні витрати на 84,6% пенсіонерів із пенсіями до 10 тис. грн становили лише біля 500 млрд грн.

Тобто, якби ми забезпечували лише цю більшість, власних податкових надходжень ПФУ вистачило б із величезним профіцитом у 361,8 млрд грн. Жодні дотації з державного бюджету не знадобилися б узагалі!

Але держава додатково вливає в ПФУ 117,3 млрд грн бюджетної дотації. Для чого? За своєю суттю, держава просто дотує з бюджету спецпенсії чиновників за рахунок залишку грошей тих людей, які реально працюють, створюють продукт і платять податки.

Постає питання: заради чого і чи захочуть люди взагалі далі працювати «в білу»?

Який сенс тягнути на собі цю систему, якщо ті, хто створює реальний ВВП, на старості гарантовано отримають копійки, а зібрані з них податки держава перенаправить на утримання суддівсько-прокурорської касти?

І коли Буданов б’є себе в груди в постах в Фейсбуці і кричить про необхідність «єдності нації», оці цифри якраз і показують «єдність нації» або що єдності нема і не буде, поки держслужбовці працюють на себе і кажуть про єдність.

Про єдність кого з ким ми взагалі говоримо? Єдність 8,6 мільйона пенсіонерів з пенсією до 10 тисяч та приблизно 5 мільйонів офіційних працівників реального сектору, які їх самотуж утримують себе?

Загалом ці дві групи це понад 60% реального наявного населення держави.

То це до них чиновники звертаються з пафосними промовами про єдність?

Неможливо будувати монолітне суспільство, коли понад 60% нації виживає, а еліта конвертує їхню працю та жертовність у власні надвисокі пенсії та довічне утримання. Структура видатків Пенсійного фонду чітко доводить: нинішня система це не про солідарність в єдність. Це про глибокий соціальний розкол, де під ширмою патріотичних гасел чиновники просто забезпечують себе за чужий рахунок.

Олег Белінський

Від УСІМ

Олег Белінський виконав справді дуже цікавий і корисний аналіз Пенсійного фонду України.

У цьому тексті, як і взагалі в обговоренні пенсійного питання в Україні, залишається поза увагою одна важлива тема, що має звʼязок із однією з радянських традицій.

Перш за все йдеться про виплати цілком заслужених пенсій людям, які зробили цілком заслужені пенсії, але не одержують їх, оскільки виїхали з України за сімейними обставинами.

Радянський Союз використовував позбавлення законних пенсій як спосіб покарання щодо таких осіб. З розпадом СРСР, здавалося б, така традиція мала б відмерти.

Але ж ні — вона триває. Україна не виплачує пенсії українцям, які проживають за кордоном. Юристи не беруться за розвʼязання проблеми, оскільки вважають такі справи безперспективними.

Це — велика помилка. Можна і треба зайнятися й цією проблемою й створити прецедент для Європейського суду із прав людини через проходження усіх відповідних судових інстанцій в Україні.

УСІМ сподівається, що в Україні знайдеться група адвокатів, які займуться цією справою.

Друга проблема — так звані персональні пенсіонери всесоюзного, республіканського значення.

З розпадом СРСР Україна не переглянула розмір і порядок виплати персональних пенсій, встановлених для компартійно-радянської номенклатури й взяла на себе утримання тих, хто по суті працював проти України й українського народу.

З розпадом СРСР персональні пенсії для вказаної категорії громадян мали б бути переглянуті й обмежені спеціальним законом, який переводив би «персональних пенсіонерів» у нижчу категорію і позбавив би їх пільг, вивільнивши кошти й інші можливості для забезпечення людей пенсійного віку, які присвятили своє життя українській справі.