КРИМ НАШ

З історії Криму

Чий Крим 😉? На цьому старому фото мені лише 16 👧, і я тоді була у справжньому українському Криму. Перший курортний роман — це ж класика! Мій обранець, Сергій — крутий хлопець-ровесник, який узяв харизмою та дикою впевненістю:

— Привіт, може познайомимось? Мене Сергій звати. Сходимо увечері на дискотеку на ”Енергетик”? 💃
— Запитаю, чи тато відпустить так далеко 😬.
— Уже відпустив. Я з ним ще вчора увечері про все домовився… 😉

Сергій був із Сімферополя 🏙️, розмовляв, звісно, російською і щиро вважав Крим російським. Це був кінець 90-х, незалежній Україні вже майже 10 років, а його годинник уперто показував ”московское время” 🕐, тобто на годину пізніше…

Мені це здалося тоді страшенно дивним 🤔. І я мимоволі задалася питанням: а звідки ж у Криму русzкі?

Відповідь я, абсолютно випадково, «нарила» 🔍 надцять років потому, у власному генеалогічному дереві 🌳… Мої предки й виявилися тими самими «першими руськими», якими заселили півострів після російсько-турецької війни.

🔥 Операція “Крим Наш”: Легенда Потьомкіна

Внаслідок поразки 1774 року турки покидають Крим, лишаючи півострів ледь не безлюдним 👻. Князь Потьомкін на радощах звітує імператриці Катерині: «Крим наш»! 👑 І прибріхує, що півострів вже заселений руським людом. Катерина обіцяє навідатися, а Потьомкіну доводиться «напружитись» 😅, бо у пустинний, бідний край навіть втікачі-кріпаки й каторжники не поспішають. Час підтискає!

У грудні 1783 року Потьомкін робить хід конем: вирішує заселити Крим своїми ж солдатами 💂, які вже «розквартировані» по землянках. Одними з перших «щасливчиків» 🥳, яким князь пожалував кримські землі на березі річки Зуя, стають відставні гренадери двох російських полків. (А це, до речі, були ті ще козаки! ⚔️ Голіруч у бій, метали ручні гранати, стояли проти кавалерії).

24 прізвища перших поселян збереглися в архівах. Усі вони іменувалися росіянами – така була легенда для Катерини 🤫. Але понад половину цих прізвищ я б не назвала суто російськими: Казначей, Гордій, Козаченко, Литвиненко, Бойчук… Тополенко… 🤨

🏡 Український хрін і мазанки

Ну окей, можливо, це співпадіння, але… що ж ті солдати починають робити на своїх пустинних і малородючих землях? Будувати хати-мазанки, не рускі ізби чи сруби, а саме мазанки, вкриті очеретом 🌾. Називають себе поселянами, а селище – слобідкою. Навесні, на геть неродючих ґрунтах, починають сіяти зерно, займатися городництвом і садівництвом.

І найцікавіше: у промислових масштабах вони займаються заготівлею хрону! 🌱 А хрін – то така річ, яку без сала не з’їсиш. Правда ж? 😉

Міцність цього зуйського хрону зацінила й сама імператриця, яка таки виконала обіцянку та навідала Зую в 1787 році 👸. Відтоді цей хрін постачався до царського двору ще сотню років! А доти про нього на Росії навіть не чули!

На час візиту імператриці в поселенні вже проживало майже три сотні люду. Кажуть, щоб історія з «русскими городами» заселеними виключно солдатами виглядала правдоподібніше, у слобідку привезли невільниць-кріпачок з ближніх Придніпровських територій 🇺🇦. За легендою, солдати виклали в ряд свої шапки 💂, а дівчата обирали ту, яка «на них дивилася». Так і сформувалися перші «рускі» родини в Зуї.

🗺️ Топоніміка не бреше

На «український» слід 👣 у цих перших «руских» городах у Криму натякають і топонімічні назви, які збереглися й донині. Наприклад, поряд із Зуєю було грецьке поселення з переправою. Греки відмовились підкоритися Катерині, і вона наказала спалити містечко 🔥. Ця місцина й досі іменується російською мовою… Погориле.
А ще в Зуї з тих часів й понині є: Рывчак (саме з «Ы», це не одрук!), Круча, Большой і Малый Ставок (не пруд, а саме Ставок!), Свинячья балка, Казани… 🤯 (скрін додаю в коментарях). Такі собі «исконно рускі» назви на «исконно руских» територіях, чи не так? 🤨

Навіть свого коханця Вербовського у Зую Потьомкін привіз неруського, а із Західної України, про що писав у листі – «потєхі раді». 😈 Саме нащадок того самого княжого угодника Вербовського через 150 років тягтиме «руский мир» і совецку власть в згуртовану й батька бити Зую.

🛡️ Нескорені

Нащадки «руских» гренадерів із тими ж таки українськими прізвищами перших поселян Зуї вміли за себе постояти: до останнього виступали проти колгоспу ✊, а прорадянського Вербовського тихцем пришибли цеглиною 🧱. За це всі були відправлені засновувати нове поселення в Республіці Комі – Ухту. Але українську душу не скорити: вижили на рудниках і повернулися туди, де рід і коріння. 💙💛

Це історія моєї кримської сім’ї з прізвищами Тополенко та Остапенко, яких «потєхи ради» колись видали за руских, аби через 250 років мати підставу назвати Крим російським… 😡

P.S. Цікаве у мене вийшло вітання з Днем народження 🎂🥳. Може хоч гикнеться десь тому рускому кримчанину Сергію 🤣, якому сьогодні стукнуло 42! Слава Україні! 🇺🇦

Так, це мій старий текст, який пів року тому неочікувано отримав понад 1.2 млн переглядів і кілька тисяч репостів. Сьогодні обговорення під тим дописом знову “ожило”. Мабуть, питання “Чий Крим?” актуалізувало читацький інтерес, тому публікую свій допис вже втретє📘📒, подумки наближаючи і власну мрію…