ЩО ДУМАЮТЬ ПОСПОЛИТІ

Публікуємо без редакторського втручання

Орел білий, а клоуни зелені, всі. Це мав бути допис про користь цифрового детоксу. Наскільки спокійніше почуваєшся без соцмереж і т.ін. Інтернет – клоак. Тиждень, що минув, подорожую, тож не завжди траплялася нагода черпонути свіжого лайна із суцільно поганих новин та ще гіршого їхнього обговорення. Але нині якогось зедідька потягло мене на фб. Де народ самозабвєенно злигується в екстазі з Кучмою, Ющенком, Порошенком і блазнем заодно. В останнього польський уряд ордена відібрав, а решта свої нагороди самі здали. Солідаризувалися з тим, кого, по щирості, зневажають як непорозуміння роду політичного. .. А насправді чхати хотіли і на Зе, і на польсько-українські стосунки, і на згорьований та дезорієнтований свій народ. Просто Пінчук-соросчук скомандував, а йому глобалісти. Міцно тримають наших керманичів за ті частини тіла, які орденами не прикрашають. Бо між собою українці давно розсварені, “треба” ще із сусідами! Хто першими кинулися допомагати в 2022му. І через чий кордон і досі постачають фронт усім необхідним. Зате я маю честь етнічно й не лише належати до обох народів, польського та українського. На тему трагічного минулого, що бульдозером пройшлося по історії моєї родини, могла би розповісти чимало. Страшного. Але не буду, бо не хочу сіяти ще більше розбрату і ятрити біль. В т.ч.той, що передається через покоління. Та принагідно побажаю успіху обидвом командам по обидва боки кордону. Хто зараз деруть чорні пельки ” вони нам більше винні!” Зжеріть, паскуди, одне одного! Захлиніться, нарешті, власною ненавистю, бо це єдине що вмієте – її плодити тоннами. Історію вчити не закликаю – ви ще з мезозою не вийшли, а майбутнє належить не вам. До речі, патріот Данилович, як там – позбувся вже своєї гасударствєннай награди рф? Бо некомільфо якось – орден Білого орла лацкана пече, а “За заслуги пєрєд атєчєством” пєрвой стєпєні – то ок. Яке саме атєчєство в Кучми? Йомуі цю бляху на груди Мєдвєдєв вручав, коли президентом був. Але бухав уже тоді не менше, як і “наш” Леонід. Кому поперек горла написане вище та моє.походження – прапор у руки. кнопка вгорі. Побиватися одне за одним не будемо. А коментарі обмежую – цифрова санітарна година

Людмила Пустельник

Ви собі як знайте, але кидання орденами за паркан країни, яка є логістичним хабом для ЗСУ – це не дипломатія, це нерозумно.

В той же час відбирати ордени, розколупувати події 80- річної давності щодо країни, яка стікає кров’ю зараз, яка героїчно захищає твою країну – це просто підло.

Нам має бути не до цяцьок, коли ховаємо убитих.

Василь Чепурний

От вгатив – так вгатив!
Цікаво, хто йому на вушко нашепотів…

Тільки не треба думати, що це рішення він прийняв сам!
Такі рішення самою самістю не приймаються!

І ті, що нашіптують, швидше за все отримують «зарплату» з к р е м л я.

Ой, тихо, бо нас можуть почути!

Президент Польщі, Кароль Навроцький, позбавив президента України Володимира Зеленського державної польської нагороди, ордену Білого Орла.

Дивно якось, але він , мабуть, забув, що це не він її вручав. Окрім цього, цей орден було вручено всьому українському народу, а не одному лиш президенту.

Він чомусь забув, що саме український народ захищає зараз всю Європу (в тому числі й Польщу) від навали зі сходу. Український народ захищає зараз взагалі всі цінності цивілізованого світу!

Питання: а що президенту Польщі це дає?
Не думаю, що весь польський народ підтримує таку поведінку.

Ой, щось тут совком попахує)

Вважаю, що абсолютно логічними були кроки інших президентів України, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка і Петра Порошенка, які вчора, 20 червня 2026 року, відмовились від ордену Білого Орла, які їм колись також виучали президенти Польщі.

Відмовилися від польських нагород і Кирило Буданов та Андрій Сибіга.

І правильно зробили!

Після такого кроку Навроцького в українців було жахливо на душі.

А після відмов від нагород мов камінь з душі зняли.

Вероніка Мосевич

Вчора всі колишні президенти України відмовилися від польської нагороди «Орден Білого Орла».
Давайте тепер спокійно розберемося вже після того, як усі рішення ухвалені.

Розберемося чому я дякую Леоніду Кучмі та Віктору Ющенку за їхню позицію, але не дякую Петру Порошенку і не буду дякувати?

На мою думку, відповідь дуже проста, зовсім проста і її видно не озброєнням оком.
Кучма і Ющенко відмовилися від польських нагород як реакцію на несправедливі та недружні дії польської влади щодо України. У їхніх заявах я побачив позицію українців, які діють за переконаннями, а не за політичним розрахунком.

Їм уже нічого не потрібно доводити. Їм не потрібні посади, їм не потрібна влада, їм не потрібні ніякі вибори. Ні кар’єри будувати, ні рейтинги піднімати, ні нових виборців шукати. Саме тому їхні рішення виглядають щирими.
Раджу кожному уважно прочитати їхні заяви, вони чіткі і конкретні і дуже короткі на сторінку.

Тепер про Порошенка.
Особисто я побачив у його відмові не щирість, а політичну кон’юнктуру. Складається враження, що обставини просто змусили його зробити цей крок, а саму відмову він як все і завжди спробував використати як черговий елемент власного політичного піару.

Чому я так вважаю?
По-перше, у своїй заяві він стверджує, що ще кілька днів тому попереджав про можливу відмову від нагороди, якщо Навроцький прийме негативне рішення по відношенню до нашого президента. Після цієї заяви виникає логічне питання: якщо позиція була настільки принциповою, чому він відмовився останнім, а не першим?

По-друге, значна частина заяви присвячена не самій Польщі, не Україні і не причині відмови, а розповідям про власні заслуги про вихваляння самого себе і як завжди – я яяяяяяя.

По-четверте, він єдиний фактично використав цю ситуацію для чергової атаки на Президента Зеленського, намагаючись частину відповідальності за дії польської сторони перекласти на українську владу.

По-третє, Порошенко виявився єдиним серед колишніх президентів, хто навіть під час такого кроку не втримався від політичної вигоди для себе.

По-п’яте, достатньо було спостерігати за реакцією його політичного оточення. Протягом дня його прихильники пояснювали, чому відмовлятися від нагороди не потрібно і чому Порошенко має рацію і яка він вумничка, що не відмовляється. Після того, як він усе ж відмовився, риторика миттєво змінилася на протилежну, всі пости видаленні і написані нові. Учора це був правильний крок не відмовлятися, сьогодні правильний крок — відмовитися. Принципи змінилися разом із командою.

І останнє.
Подивіться піар цієї дії Порошенка на всі його ресурсах, центральних, обласних, міських, районних.
Була дана команда піарити відмову у холопи взялися за це яросно і завадили мережі не потрібною дією Петра.

Ну і нарешті — просто уважно прочитайте заяву Порошенка хоча тут інше ніж в заявах Кучми і Ющенка. Заява Порошенка це 5 сторінок тексту.
Кожен зробить власні висновки.

По цих поясненим причинам я дякую Кучмі та Ющенку.
А Порошенку 💯%’— ні.
Тому що для мене принципова різниця полягає не лише в самому вчинку, а й у мотивах, які за ним стоять.
Добра всім.

Олексій Ляшенко

Петро Олексійович все зробив абсолютно правильно, в правильний час і з правильними словами.
Ще коли відмовились Кучма і Ющенко, я одразу зрозуміла, що він зробить так само, але трохи пізніше, витримавши певну паузу.

Проте варто розуміти всю цю ситуацію глибше.
Історія з забиранням назад ордену – глупа, несвоєчасна і некрасива, не на користь обох держав. В ній немає тих, хто виграв, окрім Кремля, вона погана з усіх боків і саме тому її не мало відбутися взагалі.

Для того, щоб таких історій не відбувалося, існує міжнародна дипломатія.
Більш того, при мудрій дипломатії цю ситуацію можна було використати на користь обох держав, зміцнивши союз проти спільного ворога і підкресливши ті сторінки історії, в яких українці і поляки разом чинили опір російській імперії чи більшовикам. Можна було шукати символічне рішення, яке дозволяло б полякам зберегти обличчя, а Україні — не поступитися власною гідністю.

Можливо, вирішити це непублічно на дипломатичному рівні.
А можливо, навпаки, – зробити це незалежно від слів і дій польської сторони, але супроводивши своє рішення красивим об’єднавчим посланням, вчергове дякуючи польському народу за безпрецедентну підтримку під час вторгнення.
Можна було залучити в переговори якогось нашого героя війни з подвійним походженням і вкласти йому у вуста палкі духопідйомні слова, які б нагадали полякам, як вони самі страждали від російсько-більшовицького імперіалізму, і що це – наша спільна боротьба за свободу.

Не знаю, який шлях вірний: це мали б вирішувати люди, які дипломатії 5 років у вишах вчаться і роками кар’єру роблять. Але саме таке завдання мав би поставити президент своїй дипломатичній команді – знизити градус напруги і знайти точки компромісу.

Можливо, ситуація складніша, ніж мені ввижається, але її слід розглядати лише як дипломатичний виклик, а не трюк для відпрацювання роздутого е́го.
Ззовні виглядає так, ніби ми навіть не намагалися знайти компроміс, натомість, полізли в пляшку і почали бикувати. Як вже було неодноразово.

При всій специфічності Навроцького, при всій його упередженості щодо України, – він не є ворогом. І за складністю взаємодії він не дотягує до Трампа. Він – складний союзник, але для складних союзників і існують досвідчені переговірники.

І ще я зрозуміла одну річ. Якщо будь-яка конфліктна історія на рівні голів держави виходить в публічну площину – це вже провал дипломатії. Такі речі не повинні відбуватися публічно.
Зрозумійте, рішення не було миттєве саме тому, що нам давали час на відповідні дії і зустрічні кроки.
Нам давали сигнал: «Ми не можемо ігнорувати проблему, на нас тиснуть наші люди, давайте спільно її вирішувати, щоб було чим нейтралізувати критиків».

А тепер вже всі українські президенти вчинили так, як вже не могли не вчинити. В такі моменти слід бути з власною державою, навіть якщо усвідомлюєш, що вона вчергове про.6алася.

Програли в цій історії і Польща, і Україна.
Нездара, який за 7 років так нічому і не навчився, вчергове послабив Україну там, де міг посилити.
В мене питання:
чи здатна зелена влада перетворювати конфлікти із союзниками на союзи, чи вона вміє лише перетворювати їх на ще більші конфлікти?

Анна Оскомина