QVO VADIS? КУДИ ПРЯМУЄШ, УКРАЇНО?

Про “мирний план” і уряд національного порятунку

 «Не так тії вороги, як добрії люди» (Тарас Шевченко)

Коли читаєш текст американського “мирного плану” з 28-ми пунктів, то найперше виникає асоціація з розп’яттям Ісуса Христа, якого прибили цвяхами до хреста  за те, що благовістив нову добу в бутті людства, і, мабуть, за те, що вигнав ТОРГАШІВ з храму.    

     Люди доброї волі бачать, що Україна кров’ю своїх синів і дочок рятує не тільки себе, але й Європу, весь цивілізований світ від московитської орди, від наступу сучасного варварства. І саме за це її хочуть розіп’яти теперішні світові ТОРГАШІ.  

     Російсько-українська війна – це екзистенційна війна між варварством і цивілізацією, між темрявою і світлом, між злом і добром. Це не тільки війна між тоталітарними та демократичними політичними системами. Це – війна цивілізаційна. 

     “Мирний план” з 28-ми пунктів створили і хотіли нав’язати Україні  ті політичні сили в Адміністрації президента США Д. Трампа, які бажають будь-якої миті заплющити очі на московську політику глобального ревашизму та вселенські злочини московитів у війні проти України і ПЕРЕЗАВАНТАЖИТИ відносини з Росією, щоб ПОТОРГУВАТИ.  

     Коли з’явився цей “мирний план” президент США Рональд Рейган, мабуть,  перевернувся в могилі. В найстрашнішому сні йому не могло приснитися, що колись влада США захоче застосувати його доктрину “мир через силу” не для покарання Росії як агресора, як Абсолютного зла, і не для забезпечення тривалого миру в Європі, а для примушення жертви агресії – України – до капітуляції, що неодмінно послабить європейську цивілізацію і розхитає глобальну безпеку. 

     Діяння президента Р. Рейгана створили з США образ лицаря в сяючих обладунках, який по всьому світу бореться за демократію, за звільнення народів від колоніального рабства, за права людини, який протистоїть тоталітарним людиноненависницьким владним режимам, насамперед   комуністичним. 

     Президент Р. Рейган справедливо означив Радянський Союз як Імперію зла, але не обмежився простою констатацією факту, а повів з нею боротьбу на її знищення саме в рамках  доктрини “мир через силу”. Проекція американської сили на регіон Центральної та Східної Європи, на весь простір впливу російської комуністичної імперії – СРСР – створила умови для успішного завершення українцями новітніх національно-визвольних змагань – відновлення української національної державності. Поява самостійної Української держави створила можливість для розбудови нової, більш безпечної, стабільної Європи в її природних цивілізаційних межах. Існування незалежної України на кілька десятиліть скувало експансіоністські амбіції Росії і суттєво підвищило рівень безпеки в європейському регіоні.     

     “Мирний план” трампівської адміністрації є повною ревізією рейганівської доктрини “мир через силу”. План Трампа повністю заперечує світ, заснований на правилах, відкидає міжнародне право з  його засадничим  принципом  недоторканності кордонів, затверджує в міжнародних відносинах “право сили” взамін “сили права”, виправдовує політику глобального реваншизму та імперського експансіонізму російської влади і воєнного вторгнення Росії в Україну, вбиває державні перспективи існування Українського народу. 

     “Мирний план” пропонує легімітизувати і закріпити руйнацію Росією існуючого світового порядку, заснованого на правилах,  міжнародним правом, ще й освятити це винагородою (бонусами) на кшталт визнання окупованих українських територій російськими територіями, передачею  гігантського українського енергетичного активу – ЗАЕС – у власність агресора. І цих бонусів антилюдськості міститься в цьому так званому “мирному плані” більше, ніж може уявити ЦИВІЛІЗОВАНА  людина, наприклад, бонус у вигляді повної амністії агресора за воєнні злочини, злочини проти людяності. 

    “Мирний план” не тільки урівнює агресора і жертву, а ще й виявляє величезну турботу за майбутню долю агресора, зокрема покликаний створити найкращий режим сприяння розвитку воєнного потенціалу Росії на майбутнє. Цим “мирним планом” американські ТОРГАШІ погоджуються на зміну державних кордонів силою, шляхом війни. 

     “Мирний план” не залишає для Українського народу жодної ділянки державного буття без ВБИВЧИХ обмежень, насамперед у забезпеченні безпеки країни (фіксує відмову України від членства в НАТО взамін на паперові запевнення гарантій безпеки – пункти 7 та 5) та плеканні національної ідентичності (повертає в Україну політику чергового змосковщення). Окуповані агресором українські території де-факто визнаються російськими (пункт 23), що надає першому пункту плану про “підтвердження суверенітету України” знущального характеру. “Мирний план” не тільки зменшує територію України і позбавляє її статусу морської держави, зводячи цей статус  лише до “вільного транспортування зерна Чорним морем” (бачення України в статусі сировинного придатку до світової економіки), але й забирає в нас – українців, наш Дніпро, який впродовж тисячоліть відігравав в долі Українського народу роль історичної осі, роль осьового національного символу (пункт 23).  За цим планом Росія лише “не перешкоджатиме Україні використовувати річку Дніпро для комерційної діяльності”. Кожне з обмежень щодо України суперечить десяткам й десяткам міжнародних документів та зобов’язанням США. 

     “Мирний план” з 28 пунктів наскрізь просякнутий  ідеологією ТОРГАШЕСТВА, а не базований на міжнародному праві. Отже, під цим планом немає камінної основи, а лише пісок. Святе письмо вчить, що дім, збудований на піску, при першому випробуванні негодою розпадеться. А це означає, що цей план не приведе до справедливого і тривалого миру. Нащо ж самих себе дурить!

     Цей план вимагає від українців капітуляції і не залишає для них  жодного шансу бути в майбутньому. Він передбачає такі умови капітуляції  України, яких не зазнала навіть Німеччина після Другої світової війни. Цього не бачать тільки  духовні сліпці та пан Президент.

     Те, що Росії не вдалося досягти воєнним шляхом – ліквідувати Українську державу і знищити Українську націю, мав довершити цей “мирний план”.                                                                       

     Щоб вистояти в цій багатоликій бездушній війні і гарантувати державне майбутнє своєму народу треба діяти спільно владі і суспільству. Але діяти відповідально і жертовно ВСІМ.

     Цей план засвідчує жахливу деградацію образу США як оплоту вільного демократичного світу. “Мирний план” перевершує в своєму цинізмі, облуді, аморальності і безвідповідальності Мюнхенський договір 1938 року про розподіл Чехословаччини.  І це – трагедія для всієї європейської цивілізації.

     І таке диявольство проголошене створенням важливих умов для закінчення війни. 

     Розумний, небайдужий і відповідальний світ жахнувся від цієї американської пропозиції. Жахнулися мудрі люди не тільки в Україні, але й в країнах ЄС, і в самій Америці. Частина конгресменів-республіканців також забила у дзвони. Європейські лідери зробили заяву, в якій наголосили на недопустимості зміни кордонів силою. Європейці підготували контрпропозиції до “мирного плану”, в яких, за повідомленнями ЗМІ, зокрема,  “передбачається повернення під контроль України ЗАЕС та Каховської дамби, а також забезпечення “вільних проходів” (?) по Дніпру та контролю над Кінбурською косою“.     

     Багато людей жахнулися не тільки від змісту цього офіційного документу американської влади, але й від ультиматуму Президента США, який заявив, що якщо Зеленський не прийме “мирного плану”, то “CША стримають свою підтримку України”. Його висловлювання на кшталт “якщо Зеленському не подобається мирний план США, то він може продовжувати воювати” та “у тебе немає козирів” не можна розцінити інакше як шантаж України, як примушування до капітуляції.  

     Президент США Д. Трамп визначив 27 листопада, коли в Америці святкують День подяки, терміном, до якого Україна має пристати до цього “мирного плану”. Все це виглядає як якийсь окультизм чи запозичення традицій Радянського Союзу, коли до комуністичних свят приурочували не тільки введення в дію нових промислових об’єктів, але й масові розстріли української інтелігенції, наприклад, в Сандормосі, де за кілька днів було розстріляно 1111 в’язнів ГУЛАГу. Розстріл цей було здійснено “на ознаменование” 20-річчя так званої “октябрской социалистической революции”. 

     Д. Трамп в черговий раз застосував тактику наскоку й нахрапу. На щастя, перший випад американців  був відкинутий зусиллями українців та європейців. Однак, Адміністрація Президента Трампа продовжує тиснути на Україну, встановивши “агресивні” строки для підготовки остаточного варіанту “мирного плану” і представлення його  російській стороні. 

     В неділю, 23 листопада, в Женеві відбулися переговори між делегаціями США та України, в яких не брали участь європейські дипломати. Формат участі європейців в цих переговорах  дуже поверхово висвітлений в українських ЗМІ. Є тільки повідомлення про те, що перед переговорами з американцями українці матимуть зустріч з європейськими дипломатами. Отже, європейці не були стороною переговорів.   

     Після переговорів в Женеві Білий дім та Офіс Президента В. Зеленського спільно заявили про підготовку “оновленого і доопрацьованого” “мирного плану” (як рамкового документу). В цьому повідомленні говориться також про “суттєвий прогрес” у напрямку припинення війни Росії проти України, а також здекларовано, що “cторони підтвердили, що будь-яка майбутня угода має цілковито поважати суверенітет України та забезпечити стійкий і справедливий мир”. Про залученість європейців до вироблення мирного плану сказано дуже загально, а саме, що сторони погодилися ”підтримувати тісний контакт із європейськими партнерами”.   

      Українські дипломати заявили про продуктивність переговорів і закликали українців “зберігати спокій…, що б не трапилося”. Конкретики про “нову” версію “мирного плану ” дуже мало, щоб стверджувати, що українській владі вдалося уникнути більшості прямих і потенційних екзистенційних небезпек для України, які містилися в попередньому плані. Більше того, є ряд ознак, що  ці загрози залишися, що випливає із заяв про віднесення особливо чутливих питань “мирного плану” на розгляд президентів України і США. Розраховувати, що на базі “мирного плану” з 28-ми пунктів можна  створити прийнятну для України та Європи, і не шкідливу для США, угоду про закінчення війни є великою ОМАНОЮ, бо цей план всуціль заснований на хибних базових ідеях, які є ревізією існуючого міжнародного права. 

     Геть ілюзії! Небезпека не відступила! Небезпека мімікрувала! 

     Чому?

     Перше. Ми не знаємо, які пункти з “мирного плану” вилучені, а які залишилися чи зазнали уточнень. З повідомлень ЗМІ напрошується висновок, що у ключовому питанні – питанні гарантування територіальної цілісності України – домовленостей немає. А це насторожує, бо означає, що політика задобрювання агресора українськими територіями з боку США продовжується, що водночас підважується  і питання гарантування суверенітету України, як його трактує міжнародне право і національне законодавство. Для прикладу звернемося до Декларації про державний суверенітет України. Декларація “проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в МЕЖАХ ЇЇ ТЕРИТОРІЇ …”. То на якій території України буде підтверджено суверенітет України? (пункт 1).  В міжнародно визнаних кордонах 1991 року? А саме так повинно бути! Чи за виключенням окупованих Росією українських територій під час війни, яка вже завершує своє дванадцятирічне коло? Це не ті питання, які треба утаємничувати від українців і світової громадськості. Ціна питання – бути чи не бути Українській державі і Українському народу. Бути чи не бути Європі загалом. 

     Друге. Куди поділися європейці? Як нам вдалося їх загубити в переговорному процесі з США?

     Ці питання виводять на важливу проблему про формат переговорів з вироблення “мирного плану”. За жодних умов не можна було погодитися (і погоджуватися далі) на вироблення плану закінчення війни тільки в рамках двостороннього формату переговорів: Україна – США. Україна з Європою – в одному човні. Безпека України – безпека Європи. Лідери європейських демократій свідомі того, що легімітизація і формалізація російського силового підриву кордонів є для Європи скринькою Пандори, джерелом нових воєн.  І вижити в цьому човні в теперішньому політичному та безпековому штормі  можна тільки за умови узгодженого і спільного веслування українців і решти європейців. Не можна віддавати питання про територіальну цілісність і недоторканість кордонів України, яке пронизує все міжнародне право, і яке є дуже  важливим для країн європейського терену,  на розсуд влади двох країн, а тим більше на відкуп двох президентів. Надто тоді, коли із-за спини Д. Трампа в “мирному плані” виглядає московський варвар. 

     Тому вироблення рамкової угоди, а тим більше “мирного плану”, про припинення війни повинне відбуватися в тристоронньому форматі: Україна – Європа – США. Це життєво важлива умова для всіх, а особливо для України і країн ЄС.

     Досвід Нормандського формату, коли США (на противагу Женевському формату) залишилися осторонь процесу припинення російської агресії проти України, мають врешті-решт чомусь навчити українську владу. Навчити українське керівництво не залишати осторонь європейців в ранзі консультантів, а робити їх стороною троїстого (Україна – США – ЄС) формату переговорів про закінчення війни. 

     Залучення ЄС до переговорів в якості сторони – повинно бути СУСПІЛЬНОЮ ВИМОГОЮ українців. 

     В ЗМІ є повідомлення (а диму без вогню не буває) про те, що Адміністрація Трампа, не кажучи вже про Росію, воліє остаточно витіснити європейців з переговорного процесу і створити переговорний трикутник “Україна – США – Росія”.       

     Коли США погодилися на роль головного миротворця у війні Росії проти України, то Україна має стояти по праве плече США разом з Європою, а по ліве нехай стоїть тільки Росія. 

     Третє. Насторожує легкість, з якою деякі експерти та блогери, а також політики, почали мало не вихваляти “мирний план” з 19-ти пунктів, пропагувати те чого вони не бачили, але судять з куцих слів учасників переговорів, та куцих заяв президентів України та США. Чомусь не віриться, що з документа, засадничо хибного в своїй основі, можна частковими змінами швидко створити щось якісно нове. Треба дивитись в корінь – в “мирний план” з 28-ми пунктів! 

     Висновок. Небезпека не минула! Брехня передяглася в одіж правди! І тому нікуди не ділася!

     Україні треба бути в одній зв’язці з Європою і в переговорах з США, і в переговорах з Росією, і в переговорах України і США з Росією. 

     Українцям потрібно відбити цей черговий “зненацький” наскок Трампа на Україну, але не для того, щоб знову згаяти час, як це спостерігалося від “наскоку” до “наскоку” впродовж майже року, а для того, щоб посилити суспільний рівень мобілізації в усіх сферах національного буття для значно потужнішого опору агресору, як на фронті, так і на міжнародній арені. І не попасти в дипломатичну пастку, яка веде Україну до капітуляції.      

     Якщо під час розгортання Росією в 2022 році Великої війни московитів зупинила небувала самоорганізація і самомобілізація та протидія ворогу  найширших верств українського громадянства, то нині суспільна активізація в значній мірі залежить від дій влади, від її готовності об’єднатися і здійснити кроки на суттєве покращення якості державного управління. Політики мають показати громадянам приклад безкорисливого, самовідданого, жертовного і відповідального служіння Вітчизні. Політики власним прикладом мають показати суспільству, що в них немає інших інтересів, окрім бажання перемогти ворога і зберегти державу та націю. Вони повинні продемонструвати готовність до відповідальної політики. 

     Український народ нині перебуває в найкритичнішому періоді війни. Небезпеки чатують на Український народ як на гарячому фронті, так й на фронті дипломатичному. В такій ситуації потрібні неординарні дії влади, особливо відповідальні дії політиків. Історичний досвід рясніє такими прикладами, якими необхідно скористатися. 

     В теперішній ситуації адекватною відповіддю на загрози на фронті та в дипломатичній сфері є формування влади національної єдності з УРЯДОМ НАЦІОНАЛЬНОГО ПОРЯТУНКУ. Уряд національного порятунку – це не просто заміна діючого уряду іншим, а формування уряду в такому складі міністрів, якому довірятиме суспільство. Формування уряду національного порятунку потребує такої парламентської більшості, яка здатна буде здійснити відбір кандидатур на посади міністрів не на основі вузько партійних інтересів, а через призму імперативних вимог щодо патріотичних, моральних та професійних якостей претендентів. 

     Не треба політикам ховатися за мантрами швидкого миру. Швидкого миру не буде! Швидкий мир веде до капітуляції, до капітуляції з втратою перспектив існування Українського народу, з попереднім перенесенням війни на всіх громадян в усіх куточках України. 

     Політикам з різних таборів не треба кивати з претензіями один на одного в небажанні творити уряд національного порятунку, а нарешті зважитися на реальні кроки по його формуванню. Такими реальними кроками в цьому напрямку є скликання Форуму патріотичних сил для схвалення ідеї створення уряду національного порятунку. Цей Форум повинен ухвалити звернення до влади в усіх її статусах та фракціях з вимогою провести національний Круглий стіл за участю Президента В. Зеленського, який дасть старт процесу формування політичними силами уряду національної єдності. 

     Польща йшла до очищення влади і свого відродження через національний круглий стіл. 

     Велика Британія йшла до перемоги у війні з гітлерівською Німеччиною через формування уряду національної єдності. Антогоністичні  політичні розбіжності між різними партіями не завадили в 1940 році після нападу Німеччини на Велику Британію створити в парламенті “Туманного Альбіону”  унікальну парламентську більшість і унікальний уряд. Із 615  парламентарів 604 ввійшли в парламентську більшість. Всі партії, представлені в парламенті, мали своїх представників в уряді, в межах якого існував Кабінет воєнного часу. 

     Однак, в теперішній ситуації першочерговим завданням української влади є уникнення капітуляції через дипломатичну поразку. Д. Трамп у своєму прагненні закінчити російсько-українську війну за будь-яку ціну штовхає де-факто керівництво України і Український народ через “мирний план” до капітуляції. Терміновим завданням української влади і українського суспільства є відвернути цю загрозу. Українська влада повинна усвідомлювати відповідальність за свою діяльність на дипломатичному фронті і не дати втягнути Україну в згубні для неї “мирні плани”, які ведуть до капітуляції.  Українське суспільство повинне знову продемонструвати здатність до  самоорганізації та мобілізації для швидкого посилення опору агресору на всіх фронтах. Українська громадськість не повинна спостерігати збоку за процесом творення любителями поторгувати з росіянами “мирних планів”, від тільки появи яких в нас вже кістки болять. 

Іван Заєць