ЗЕЛЕНСЬКИЙ ДАВ ЗАДНЮ

У Вашингтоні підрізали нігті, а в Києві на Банковій висушили мізки

Зеленський зі своєю командою «слуг» дав задню і відмовився від спроб підпорядкувати собі останні незалежні антикорупційні органи. І це трапилося значно швидше, ніж можна було уявити в найсміливіших прогнозах.

А треба було в такому темпі приймати той злощасний закон, який фактично ставив під питання європейську перспективу України?!

Президент змушений був, не маючи, як виявилося, ніякої підтримки як серед власного народу, так і серед європейських партнерів, відступити. І цьому передував стихійний масовий протест молоді, яка вийшла на майдани. І не тільки в Києві, а й у Одесі, Дніпрі, Львові, Харкові. І це трапилося в той же тріумфальний, здавалося Володимиру і його команді, день, коли закон уже був підписаний. І навіть надрукований в урядовій газеті.

Тисячі молодих людей, які досі не показували геть ніяких ознак політичної активності, чим і приспали увагу ідеологів «слуг», сприйняли новий закон ВР, як вирок європейські перспективі і своєму майбутньому. З картонками в руках, на яких не завжди були толерантні заклики до Президента, продемонстрували нашому зарозумілому і, як виявляється, не дуже розумному і вже зовсім недалекоглядному президенту, що він помилився.

Але, якщо реально, то це була все ж не помилка. Це була свідома спроба команди «слуг» встановити повний контроль над країною й вичавити з неї все, що лишилося. А навіщо ще такий бліц-криг?!

Десь за тиждень перед цим черговим українським бунтом у США трапилася досить резонансна подія, пов’язана з Україною. Відомий американський журналіст-розслідувач Сеймур Герш у своїй останній статті повідомив, що Білий Дім серйозно обговорює зміну керівництва України. Зокрема – президента Володимира Зеленського. Інформацію журналіста підтвердило чимало американських посадовців.

Незважаючи на солідну репутацію цього колеги, це все ж було дуже схоже на розбурхану фантазію відомого журналіста, який здалеку намагався підслухати розмову в команді Дональда Трампа. Тобто, загальний висновок ніби й вірогідний, але на чому він заснований, які аргументи є для цього, у який спосіб це має відбуватися – зовсім не зрозуміло. Що й, відповідно, викликало питання у розумних людей.

Притому, що громадське середовище в Україні може охоче приєднатися до висновку про необхідність змін вищого політичного й державного керівництва. І матиме для цього купу серйозних аргументів. Що й підтверджено в Києві через тиждень.

Справді, успіхів у державному управлінні команди президента ми бачимо небагато. Але пам’ятаючи консолідуючу діяльність Володимира Олександровича на першому етапі війни, коли він підняв на захист України від рашистських орд не тільки Україну, а й Європу з Америкою, ми маємо це робити максимально коректно і в законний спосіб. Тобто, голослівна атака Сеймура Герша могла в Україні викликати лише зворотну реакцію.

Але не викликала. Можливо, стаття Сеймура Герша стала підтвердженням багатьом українцям, що не все добре в їхній домівці й успішні президентські менеджери можуть лише або самі грабувати, або дозволяти друзям грабувати країну, яка при цьому стікає кров’ю.

Та президентським менеджерам не повезло з народом, який чомусь не зовсім довіряє цим вправним хлопцям, що взяли всю владу в Україні в свої руки. Не зумівши реалізувати всі свої блискучі ідеї, ці веселі хлопці-пересмішники, дуже хочуть потрапити на повторний президентський термін.

І не тому, що бояться, що нова влада їх спитає (ще нікого не спитала!) і за провали підготовки країни до війни, і за бездарну кадрову політику, коли на ключові пости в державі ставилися друзі й приятелі, котрі поняття зеленого не мали щодо принципів державного управління. І не уявляли, що існує поняття національної відповідальності.

І не тому, що рівень корупції і мародерства під час великої війни досяг досі небачених масштабів. Хоч і тому теж! Але найперше, що їм подобалося керувати. І щоб їх величали й славили. Адже це так приємно. Приємніше за гроші, які досить легко віджимати в довірливих українців, коли ти на посту і тебе ніхто за це не спитає.

Звичайно, про існування кримінальної провини вони знали, а от про національну відповідальність – навіть не здогадувалися. Зате добре засвоїли із вітчизняної практики, що кримінальна відповідальність в Україні не застосовується до вищого керівництва.

Бо за цей час із вищого керівництва посадили в буцегарню лише Павла Лазаренка. І то в Америці. І, найшвидше, випадково. Просто пожалів, скнара, поділитися з вищим керівництвом.

Отож, можна сказати, що за невеликими виключеннями досі проект “слуг” був досить успішним. І світ їх визнавав, і власні громадяни не бачили їм заміни і достойних конкурентів. А якщо й були достойні конкуренти – і за освітою, і за розумом, і за досвідом, та в цих українців був якось відсутній драйв, сміливість, бажання великих звершень. Одним словом, вони не мали міцних я….

Звичайно, наш молодняк своїми картонками не порозганяє це випадкове збіговисько на Банковій, яке сам собі обрав наш мудрий народ як чергове випробування. Такий собі національний мазохізм.

Але тут справа не в картонках. Президент Зеленський відкрив Скриню Пандори, з якої тепер за появи резонансного приводу швидко можуть з’явитися національні майдани протесту, переконавшись, що відповідальної національної влади в Україні немає.

Володимир Зеленський легко підрубав сук на якому сидить. І коли у Вашингтоні підрізали нігті, у Києві на Банковій висихали мізки. І чим це може закінчитися – одному святому Богу відомо. Мені – ні. А вам?

Віктор Мороз