ВІЙНА ЗАЛУЖНОГО

Продовжуємо обговорення книги колишнього головнокомандувача ЗСУ

З перших днів повномасштабної я звертався до українців з проханням — записуйте свої спогади, фіксуйте на папері чи електронним способом те, що пережили, бачили, відчували. Ці записи стануть цінним джерелом для істориків майбутнього, опираючись на них вони зможуть опрацювати наш досвід та передати його нащадкам.

Тоді навіть не сподівався, що вже незабаром матиму в руках книгу не просто одного з тих, хто поруч з нами опинився у вирі історії, а того, хто намагався опанувати його і врятувати країну — Головнокомандувача ЗСУ Валерій Залужний

Тому насамперед дякую авторові від імені сучасних і майбутніх істориків за те, що знайшов сили, час і відвагу взятися за спогади. Символічно, що на цю справу генерала, за його словами, надихнув Вінстон Черчиль, мемуари якого він читав напередодні.

Британський політик і військовик чи не найкраще розумів: важливо не лише перемагати ворога на полі бою, але й вигравати війну за війну, розставивши від самого початку важливі акценти в її оцінці.

Втім книжка Залужного дуже відрізняється від типових мемуарів високого воєначальника. Це помітно навіть ще до початку читання. Якби не додатковий елемент обкладинки з портретом автора в однострої (футляр, в якому міститься книга), гарне і ошатне видання сприймалося б радше як збірник поезії.

Погортав сторінки красивої книги і з здивуванням побачив у тексті діалоги, які не часто зустрінеш в спогадах, а тим паче військових. Візуально текст нагадував художній твір. Почавши читати, помітив ще одну особливість, нетипову для мемуарів: розповідь автора подана не лінійно (від народився до сів писати спогади), а мозаїчно — складається з окремих сюжетів різних періодів життя, які розвиваються паралельно. Так іноді роблять у кіно, або в романах. Такий підхід спершу трохи спантеличує, але потім стало зрозуміло, що він додає динаміки тексту.

Всі нетипові підходи забезпечують головну особливість книги — показати її автора не «залізним генералом» (за цим краще звернутися до однойменного видання його помічниці Людмили Долгоновської), а живою людиною. Тут на вас чекають Залужний хлопчисько, юнак, молодий військовик на початку карʼєри. Сторінками книги він лиш рухається до розділу біографії, з якого уже стає відомим нам всім. Тому «Моя війна» — це ще не про боротьбу з Росією чи, тим паче, не про керівництво збройними силами після початку повномасштабної. Ці фрагменти присутні в книзі лише в якості тизерів — про це обіцяють в наступній книзі.

Тут головним є протистояння автора безглуздій совковій системі, яку успадкувала і довгий час ретельно зберігала українська армія. Це протистояння важливо розуміти, аби збагнути нинішню війну, обмеження та виклики, які ця спадщина (відображена в людях та структурах) накладає на наші можливості. І ще важливіше, щоб зрозуміти як Залужний став таким, яким ми його знаєм і яким ще може стати.
Тому цю книгу рекомендую читати, а сам вже очікую іншу.

Як політик розумію всі обмеження, які може накласти на автора її написання і публікація зараз. Але як історик, бажаю автору максимально уникнути їх і розповісти про нашу війну хай суб’єктивно, але відверто.

І на завершення важлива цитата:
«Освіта і підготовка військового керівника повинні триматися на трьох китах.
Перший — ідеологічна підготовка, яка має грунтуватися на історії нашого народу й історії його боротьби.
Другий — підготовка і розвиток якостей лідера, які мають враховувати національні особливості й менталітет, релігію й звичаї, розвиток власних можливостей. З повагою ставлюся до методик здобуття успіху, які транслює інфоциганство, але такий підхід має
бути поза нами.
І, нарешті, третє — спеціальна академічна, енциклопедична підготовка, де знання основ озброєння, стратегії, тактики, спеціальних понять і термінів є фундаментом для ухвалення правильних рішень».

Володимир Вʼятрович

З коментарів:

Олександр Єфімов: В Україні повністю відсутній інститут репутації. Вʼятрович, народний депутат, піярить Залужного, який під час військових дій “написав” фальшиву дисертацію , “захистив” її і паралельно, в цей час же був Головнокомандувачем у війську, яке вело велику війну і отримало під його керівництвом декілька великих поразок. Як так? Чи є межа цинізму?

В мене питання до Вятровича. Як ви відноситесь до того, що Залужний вже будучи представником українського народу у Великій Британії заявив: “Ми абсолютно розуміємо, що навіть за Будапештським меморандумом, нам ніхто нічого не винен”? Це нормально?

Дмитро Ткач: Книгу поки що не читав. Хто читав: чи дає п. Залужний внятне пояснення як був пройобаний південь України, він то був головнокомандувач на момент вторгнення. Мав усю повноту військової влади і безпосередньо відповідав за оборону.

Богдан Лупа: Хто був головнокомандуючим і не волав, не бив у дзвони, коли розміновували Чонгар? Чому не доніс цю подію до президента? Чому промовчав? Чому нам за 20 днів до нападу говорив, що московія не нападе? Ось два питання, які люди повинні йому поставити! Якщо він на вибори піде.

Сергій Чайко: Читати книгу списаного генерала-філософа з “ківаловських наук” бажання зовсім немає. Поганий Головком, поганий стратег, поганий дипломат, книжка написана хто знає ким кращою не буде.

Роман Москаль: а він написав там, як (як і Зеленський і Ко) проігнорував попередження наших союзників про вторгнення РФ, не пропонував увести воєнний стан завчасно щоб відвернути загрозу (для чого цей режим насправді й передбачений; а з 26.03.2022 застосовується в Україні незаконно (преамбула, ст.7, 22 закону), оголосити загальну мобілізацію, а 04.02.22 у відео заспокоював громадян України, що вторгнення РФ не буде, чим фактично як і Зеленський став пособником РФ у вторгненні??

Богдан Дачишин; Памʼять – фундамент нашого розуму, наше минуле і майбутнє: «Яке сприймання минулого, яка його оцінка – таке й майбутнє. А майбутнє – це діти (“Чия правда, чия кривда / І чиї ми діти”), це ті, хто народжується, – випірнає із небуття “до берегів світла” (Лукрецій)» (Андрій Содомора, [Із спроб «ЕСТЕТИЧНИХ КОМЕНТАРІВ» до «КОБЗАРЯ»]. «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…»).

Ольга Євстигнєєва: Поділяю!) Дуже цікавий момент з перенесенням речей з академії сухопутки в Одесі у приміщення Верховного Суду на очах працівників російського посольства, хотілося б деталей. Тут мій відгук, кому цікаво.

Ольга Продан: Читаю якраз. Книга для дорослих людей.
Дійсно, початок трохи спантеличує, але це додає динаміки. Однозначно треба читати всім.

Максим Сидоренко: Цікаво, наскільки етичним є випуск книги колишнього головкома підчас війни, яка ще триває? Наскільки щирим він може бути в оцінці подій та людей, особливо людей, які в більшості своїй продовжують служити, працювати в адміністрації, війську?

Звісно, мемуар має цінність, але я би хотів брати до рук книгу, в якій генерал не має думати, як не сказати зайвого.

Порівняння з Черчілем не будуть коректні. Спогади Черчіля вийшли після перемоги у війні!

P.S. Усім, хто вміє читати, — честь і шана Генералу Залужному!

Уляна Приставська: Краще дочекаюся книги з правдивими і реальними свідченнями доблесного українського солдата, який не 1 місяць воював у окопах, і вигризав нам мир і незалежність! Аніж книжечку якогось непонятного прислужника залужного, до якого немає довіри хоча б через те що з 2021 року бувши главкомом — просрав Чонгар, підготовку до вторгнення, і не відповів за цю цинічну зраду і бездіяльність! Його треба судити, а не книжки його рекламувати!

Павло Гайдай: Це ж як нам пощастило! І генерал найкращий, і науковець зі ступенем, і письменник, і дипломат, і кандидат у президенти, і чесна людина, і унікальний не схожий на інші продукт нашої недолугої корумпованої військової і державної системи. Як стільки всього в одній людині обʼєдналося?

Ігор Соломадін: Як завжди — замість змістовного обговорення книги вийшов якийсь істеричний срач. На жаль, ідіотів серед нас якщо не більшість, то занадто багато.

Олег Чорнуха: Треба буде почитати. Бо там же має бути розповідь, як із залізного генерала стати фарфоровим, так? Ну в сенсі тої тяжкої, невиліковної хвороби, через яку Залужного визнали повністю непридатним до військової служби? І Ківалов, це теж попахує… той, не дуже..
Поважаю В’ятровича. Не знаю, наскільки там в ПЄС жорстка партійна дисципліна, але радив би йому по можливості триматися осторонь від політичної розкрутки таких мутних персонажів, як Залужний. Бо в даному випадку це ризик для репутації.

Богдан Бучковський;

Сергій Іванина: Бачу що вплив Мар’яни Безгулої все таки має досить суттєвий ефект. Люди чомусь задаються питанням про дисертацію і стратегічні поразки Залужного, але не задаються іншими більш вагомим на даний час питаннями.

Для людей захист дисертації в Ківалова — рівно смерті, але повернення частини оточення Януковича до влади і іх суттєвий антиукраїнський вплив — проходить повз.

Виглядає що в сучасному інформаційному світі більшість шукає ту інформацію, яка підходить для власного світобачення, все інше — відкидається.

Валентина Зубкова: Цікавий момент, не знаю чи є про це згадка, в інтерв’ю Муженко натякав, що Залужний і ко пропонували тримати оборону по Дніпру… Не вірили в свої сили… Навряд, чи в такому хтось зізнається… А ще перевірка обороноздатності півдня — прямі обов’язки, незважаючи на політичні ігри керівництва?

Ігор Дзеса: Книга цікава як мінімум тим, що це дійсно бачення колишнього головнокомандувача. Важливо читати, а не істерити.