ПОЄДНАНІ ЖУРФАКОМ І СТОРОНОЮ ДОБРА

Журналістика з людським і національним обличчям

Нашій дружбі – вже понад 50 років. Зійшлися уперше 31 серпня 1973 року в знаній багатьма випускниками Шевченкового університету 32-й аудиторії жовтого корпусу, де традиційно господарило розбурхане, різношерстне плем’я тих, хто готувався стати «літописцем сучасности».

Тоді, під кінець хрущовської відлиги, за вхід на журналістику всього лише двох на цілу республіку факультетів слугували дві головні умови: товщина вже опублікованого у ЗМІ творчого доробку або житейський трудовий стаж, включаючи армійський вишкіл. А ті, хто відважувалися вийти переможцем у конкурсі — 25-30 претендентів на місце, мали однозначно непохитну віру в те, що саме ця професія, як ніяка інша, покликана нести в маси й відстоювати для трудящого люду Правду і Добро.

Ми були різними – за віком, географічним походженням, соціальним статусом. Галинка Дацюк (з Крем’янецького Кордишева) та я (з Богом забутої чернігівської Данини) – учорашні школярики, мали колгоспне походження, отож, – із безгрошівних багатодітних сімей, бо на той час працю до сьомого поту на колгоспній панщині правляча партія оцінювала уречевленими в соломі, гичці, буряках трудоднями, а не грошима.

Віталік – також учорашній випускник школи, але столичної, — із знаної журналістської родини (його батько – світлої пам’яти професор Анатолій Москаленко після багаторічної газетної практики став згодом викладем журналістики і першим директором ІЖ КДУ).

З нас чотирьох подолянин із Понінки Юрко Плаксюк був «робітфаківцем». Це йому належить фраза, яка стала основою заголовку цього короткого есею: «Бути на стороні добра, значить – ніколи й нізащо не приймати сторону зла, якою б спокусливою і привабливою вона не здавалася…».

Нині в Юрка — День Народження (а днями такий день відзначав Віталік Москаленко).

Юрко – не просто побратим за духом і діями. Це — знакова постать українського інформаційного простору. Це, в моєму розумінні, вищою мірою уособлення Порядності, Професіоналізму і Патріотизму. Це формула “Трьох П”, яку незмінно сповідую в час викладання (будь-де, куди мене кидала доля) Журналістики. Саме ці риси віддавна притаманні стало доброзичливій і добросердечній натурі Юрка.

Будучи багато літ «радійником», нині свій ще не розкритий сповна талант втілює як прозаїк. Одна за одною стали виходити його обсягові й глибинні за змістом книги – «Все в минулому», «З глибин і до небес», «Одержимий торевт». І найсвіжіша – «На стороні добра».

Ми різні, але нас об’єднала любов і вірність обраній пів століття тому такої авторитетно- осібної колись і водночас такої солодко-гіркої професії журналіста.

В нашій четвірці саме Юрко став промотором спільних акцій. Одна із знакових – дружній десант у Черкаси, щоб розворушити тамтешніх журналістів, владців та студентів-журфаківців книгою відомої черкащанки, а нашої однокурсниці Каті Таран «Поміж реалій та ілюзій».

Катя, будучи від народження ранимою до несправедливости, згоріла, в прямому і переносному значенні цього слова, в професії. Та цією книгою заповіла захищати від посадових невігласів Журналістику з людським і національним обличчям.

З наших найближчих намірів – просвітницький десант у Брусилів, на малу батьківщину Івана Огієнка. І це теж ініціатива Юрка! Як також і те, що він започаткував наші, тепер частіші, щемливі до душі посиденьки з Юністю в оригінальному анклаві – колишній їдальні (ми її називали “Бухенвальд”) нашого студмістечка на ВДНГ.

Ми, всі четверо, пишемо і видаємо книги (приміром, у Галинки їх уже до десятка). Й на презентації таких новинок ходимо разом, не посилаючись на відсутність часу чи формальну в таких випадках “суєту-суєт”. Звичними стали наші зустрічі на радійних імпрезах неперевершеної прямоефірниці Галинки Дацюк.

Юркову «На стороні добра» оприявлювали в Національній спілці журналістів, а перед тим – перед студентами-журналістами в КНУКІМі.

Недавно в Національному музеї літератури раділи успішному книжковому дебюту Віталіка Москаленка «Сім розбищацьких апокрифів» — круті й сміливі свідчення автора — Надзвичайного й Повноважного посла в кількох країнах — про закулісні перипетії української дипломатії олігархічної доби. А щойно минулого жовтня бачилися і виступали публічно в Будинку кіно, де презентувалося моє двокнижжя «Змосковлення Буковини».

Звідти, із сакрального того дому, де й досі нуртує дух невпокорености українства, й ось ця промовиста світлина. Текстівку до неї, для історії, з нагоди сьогоднішнього Дня Народження Юрка Плаксюка роблю такою: На стороні добра — представники «однієї групи крови” (за Анатолієм Москаленком), однокурсники київського журфаку випуску 1978-го, зліва направо — Юрко Плаксюк, Галинка Дацюк, Микола Тимошик та Віталік Москаленко.