ПОГОВОРИМО ПРО УКРАЇНЦІВ ЯК БІЖЕНЦІВ
1 min read
Screenshot
«Українці повністю змінили портрет біженця у світі»
— Українці повністю змінили портрет біженця у світі, — сказав мені 70-річний британець, якого я пригостила власноруч зліпленими варениками з картоплею на одному із заходів, організованих на честь Івана Купала.
Смакуючи вареники і розглядаючи мою вишиванку, він продовжував:
— Ви розумієте, що ви зробили? В Брайтон приїхало більше 500 українців, і ви повністю змінили портрет біженця. Зазвичай біженці це додаткове навантаження на всю систему. Це безробітні, це люди які не знають мову, яких потрібно годувати і одягати.
Але українці виявились не такими — ви всього за пару місяців стали помітною силою в місті. Ви швидко вчитесь, ви працьовиті. Ви не чекаєте, а шукаєте роботу. От ви, наприклад, кажете, що з першого дня війни працюєте онлайн, при цьому маєте сина і сьогодні не полінувались, і приготували українську страву, і принесли на свято, і ходите, і всіх пригощаєте, і ще й в гарній традиційній сукні. Ми вже відчули зміни, а що ж буде коли ви вивчете мову?
Замість того, щоб створювати проблеми, ви даєте нам приклад як можна діяти і це шалено мотивує! В вашій країні війна, ваші домівки зруйновані, а ви посміхаєтесь думаєте про бізнес і щоб пошвидше стати на ноги і підтримувати Україну. Ми всі в захваті від вас! Ви приклад і натхнення для усіх британців, повірте мені, я прожив довге життя. От побачите, зовсім скоро українці будуть рулити в Брайтоні.
* * *
Так, ми такі! Бо ми найсильніша і найкрутіша нація світу. Україна понад усе, не підведемо! Порулимо трохи в Брайтоні, а далі повернемось до неньки.
Валерія Шевченко
Від УСІМ:
Цей текст ширять у соцмережах як власний і інші учасники українського сегменту. Дехто з них приписує авторство Марині Ткаченко, на профілі якої ми ориґіналу не знайшли, але звернули увагу на те, що профіль її переважно російськомовний і що ніде в діаспорі вона не проявлялася.
Описана Валерією Шевченко ситуація, безумовно, радує тим, як українці в масі своїй проявляються як вельми незвичні біженці в країнах, які набачилися біженців зовсім іншого штибу. На жаль, не всі біженці з України є такими, як В. Шевченко.
Ось приклад інакших біженців з України, які явно помилилися країною для притулку і які ненавидять своїх співвітчизників за те, що вони розмовляють державною мовою України (перейшовши за посиланням, ви можете відкрити відеокліп і почути обізлений голос російськомовної біженки з України, яка у Франції звинуватила свою співвітчизницю за те, що Росія бомбить її рідний Харків).
Якщо історія з В. Шевченко нас радує, то випадок із харківʼянкою у Франції обурює. «Український республіканець», який поширив відеокліп, запитує: «Скільки ми ще це будемо терпіти?»
На це запитання однією фразою відповісти важко, якщо можливо взагалі. У мене вона давно є, але ж ви — із обох таборів розділеного мовним питанням українського суспільства з його низьким рівнем національної свідомості й зрілості — її не хочете чути й знати. І все ж раджу поцікавитися:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
У цьому контексті критичного слова, безумовно, заслуговують і ті біженці з України, яких представляє та ж В. Шевченко.
Від початку аґресії Росії проти України (2014 року) і особливо — після повномасштабного вторгнення Росії в Україну (24 лютого 2022 року) з України виїхали як біженці мільйони й мільйони українців.
Хтось, як Валерія, дав собі раду і на чужині, влаштувавшись на пристойну роботу (дехто знайшов навіть омріяну роботу, якої і в Україні не мав), хтось шукає можливості набути офіційного статусу резидента країни перебування і вже не має навіть наміру повертатися на батьківщину, ну, а хтось переживає біду у статусі традиційного біженця й навіть стає свідомим чи несвідомим аґентом впливу «русского міра»…
Фактично подвоївши українську діаспору, біженці з України не активізували українське зарубіжжя, хоч і підставили йому свої плечі у наданні допомоги Україні, яка зазвичай зводиться до збору коштів, закупівлі техніки й витратних матеріалів, харчів і, звісно ж, волонтерства.
Очевидно, що зроблено й робиться у наданні допомоги чимало. Але нас більше бентежить інше. Мільйони й мільйони біженців з України належним чином не активізували протестний рух українського зарубіжжя, а відтак не спричинилися до максимально можливого піднесення активної підтримки України з боку світової громадськості в цілому.
Орґанізаційний Комітет Руху Світового Українства буквально з 25 лютого 2022 року закликав до масових протестів біля дипломатичних місій Російської Федерації в країнах світу. Справді багатолюдних протестів не сталося. Проявлялися в таких заходах невеликі групи активістів, які, звісно, в принципі не могли справляти будь-який вплив.
Так само не сталося справді масових — багатомільйонних або хоча б багатотисячних — заходів на підтримку України біля дипломатичних місій України в країнах світу.
Так само ж не сталося справді масових — багатомільйонних або хоча б багатотисячних — заходів на підтримку України біля осідків президентів, урядів та парламентів країн світу, які дієво спонукали б глав держав, виконавчу владу й парламенти бодай країн масового розселення української діаспори від самого початку підтримати Україну й український народ у спротиві російській аґресії й надавати Україні невідкладну допомогу фінансами, технікою, озброєнням, амуніцією…
На превеликий жаль, українська діаспора, практично подвоєна біженцями з України, у цьому відношенні виявилася дивовижно пасивною і такою ж пасивною й залишається, хоч її висока активність напевно сприяла б належному й своєчасному забезпеченню Збройних Сил України усім необхідним не тільки для відбиття нападу ворога, а й повної перемоги України над Росією у цій страшній війні.
«Нас у світі сто мільйонів», — повторюю я. «Найсильніша і найкрутіша нація світу», за словами Валерії Шевченко, справді могла б і повинна була б стати потужною рушійною силою перемоги над ворогом, а відтак і системних устроєвих змін в Україні. Але, на превеликий жаль, так не є, і навіть ця жорстока руйнівна війна Росії з метою знищення України нічому українців не вчить.
