«КВАРТАЛ» — ЯВИЩЕ ЕКЗИСТЕНЦІЙНЕ​

“Квартал” — це і є такий собі мандрівний балаган — театр для простого, неосвіченого люду

“Квартал” — явище екзистенційне. Як “Розстріляне Відродження” в 1920-х — 1930-х. Як Шістдесятництво. Як Декаданс в Британії на межі 19–20 ст. Культурне, філософське, суспільне явище. Будь-яке явище збирає до центру тяжіння найкращих своїх представників, а решта залишається на орбіті і просто приймають світло і тепло від ядра.

Дуже наївно було б вважати “Квартал” просто творчим колективом. Це течія, яка захопила велику частину суспільства і кудись її несе.

Чи можна заборонити “квартальщину”? Ні. Ти не можеш заборонити того, що існує в мізках і смаках.

Чи можна затаврувати? Ні. Це лише активізує адептів “квартальщини”.

Низькосортний гумор, похабщина, протиставлення себе чомусь високому, офіційному, загальновизнаному.

Це — як мандрівні балагани, які проіснували до початку 20 століття. Хіба можна було з ними боротися? Аж ніяк. Вони були яскравими, галасливими і протиставляли себе класичному театру. Театр для низів, для плебсу.

Власне, “Квартал” — це і є такий собі мандрівний балаган — театр для простого, неосвіченого люду.

Балаган виріс з гістріонів, з середньовічної містерії і сформувався в те, що мало попит серед тих, хто не хотів іти на Шекспіра, Мольєра або Глейха, Марлоу чи Джонсона в лондонський “Глобус”.

Балаган, яким пізніше не “зайде” Кокто, Беккет, Йонеско, Камю чи Брехт, був зрозумілим і “своїм”.

Власне, це і є “феномен” “Кварталу”. Він висміює усіх тих, хто для людей є ворогом, мається на увазі, владу, багатих і знаменитих.

Висміює якихось “дивних” людей з правильною українською і тяжінням до європейських цінностей, які щось там читають і ще вивчають мови і якимось дивом не люблять “прастых ребят с расєєї”.

“Квартал” дає їм відчуття ліктя, створює комфортне середовище, де існує той світ, який для них зрозумілий і куди чужі не ходять. А те, що чужі критикують, то і байдуже. Вони ж інші і розізлити чужих — то ж вищий пілотаж.

Тому, атакувати “Квартал” і переконувати його адептів — марна справа. Єдине, що варто обмежувати, — його медійний вплив. І викинути його на маргінес. Нехай дійсно беруть вози і мандрують зі своїми ляльками смішити люд на ярмарках. Поки їх не закидають помідорами. Бо, як бачимо, мандрівні балагани зникли, а Шекспір та Брехт і досі на підмостках світових сцен. “O tempora, o mores…”

А взагалі, де б не мандрував балаган, то біди мало, головне, щоб він не заїхав до палацу і дурний люд не одягнув його лицедіям на голови корони.

Василь Зима

Подаємо за публікацією Оксани Федорової.