МАКСИМ ЛУЦИК ПРОТИ ВОЛОДИМИРА БУГРОВА

Центр протидії корупції запостив на своїй сторінці в соцмережах такий текст:

Ліворуч — ректор Київського національного університету імені Шевченка Володимир Бугров.

Праворуч —військовослужбовець Сил Оборони Максим Луцик, який був студентом Університету Шевченка.

Максим звернув увагу на скандал навколо харчових контрактів двох вузів на 55 млн грн. За ці гроші організовують харчуванням курсантів університету Шевченка та НАУ.

І судячи з договорів, оприлюднених в ProZorro, курсантів годують за явно завищеними цінами.

Зокрема, питна вода у контрактах для курсантів коштує від 8 грн (КНУ) до 15 грн (НАУ) за літр. Для порівняння: на останніх відкритих торгах Міноборони ціна води склала 3 грн/літр.

Тому Луцик зареєстрував петицію до Президента з проханням внести до Ради проєкт змін до Закону України “Про вищу освіту” щодо розірвання контракту з керівниками згаданих вище закладів вищої освіти.

Додамо, що нещодавно Слідство.Інфо виявило, що ректор Бугров став власником квартири в елітній столичній новобудові, на яку, схоже, не мав грошей. За квартиру площею 75 квадратів Бугров ще у 2020 році виклав майже 124 тисячі доларів, тобто приблизно 3,5 млн грн.

Просимо підтримати петицію.

Від УСІМ:

У цій публікації чи в операції, якої ця публікація стосується, вчаровує все.

Перше — це апелювання до найвищих посадових осіб держави з проханням розвʼязати проблему, яку очолювана ними держава і спричинила.

Друге — це позиція суспільної інституції, яка замість того, щоб викорінювати причини корупції, усю свою увагу зосереджує на наслідках.

Третє — ніхто навіть не замислюється над тим, що причини корупції в Україні ховає в собі радянський суспільний устрій, що його так ревно зберігає й розвиває незалежна Україна.

Ректорство в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка в історичній перспективі — чудовий цьому доказ. Зробімо короткий екскурс в історію:

Посередній учений у царині оптичної фізики Михайло Білий став ректором і членом-кореспондентом АН УРСР завдяки тому, що був науковим керівником дисертації сина першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Потім він став особистим другом родини наступника Шелеста Володимира Щербицького тому, що був ветераном 18-ї армії, в якій воював Леонід Брєжнєв. М. Білий, до речі, до фронту не доїхав: ешелон, у якому він їхав на фронт, потрапив під наліт німецької авіації, і нашому героєві скалічило пʼяту, зробивши його непридатним до стройової служби. Отож після госпіталю він вступив на навчання в Бакинський університет.

Наступним ректором КДУ (КНУ) був академік Віктор Скопенко. Не як учений і професор заслужив він посаду ректора й членство в ЦК КПУ, а тим, що його батьком був герой Радянського Союзу полковник Скопенко, який загинув на Сандомирському плацдармі; можливо, навіть у боях з дивізією «Галичина». Памʼять полковника Скопенка в СРСР чомусь особливо вшановували так званою міжнародною велогонкою миру…

Наступним ректором КНУ уже за незалежної України став одіозний Леонід Губерський, за СРСР інформатор КДБ, а за ректорства в КНУ — один із найвідоміших корупціонерів в Україні, який привласнив (прихватизував) шматок університетської землі, на якій спорудив для себе маєток, який сприяв налагодженню потокового виробництва дисертацій на замовлення та ін.

Володимиру Бугрову ще вчитися і вчитися у своїх попередників. Той факт, що він уникає навіть контактів із людьми, які поінформовані про закулісне життя провідного вишу України, свідчить, що у нього є шанс побити рекорди своїх попередників.

До теми: