БАРАНИ НА ІСТОРИЧНІЙ КЛАДЦІ

Український інститут національної памʼяті VS Літературно-меморіальний музей Міхаіла Булгакова

Український інформаційний простір галасливо базарує з приводу доцільності існування в Києві літературно-меморіального музею М. Булгакова. Опубліковані «фаховий висновок» УІНП й «позиція» музею М. Булгакова (див. посилання нижче). Одна державна установа наїхала на другу. Нічого фахового в позиції ні однієї, ні другої немає. В обох випадках із текстів пре елементарне невігластво.

Фаховий висновок щодо належності об’єктів (географічних об’єктів, назв юридичних осіб, пам’ятників та пам’ятних знаків), присвячених російському письменнику М. А. Булгакову (1891-1940) до символіки російської імперської політики

Позиція літературно-меморіального музею М. Булгакова стосовно «Фахового висновку щодо належності об’єктів (географічних об’єктів, назв юридичних осіб, пам’ятників та пам’ятних знаків), присвячених російському письменнику М. А. Булгакову (1891-1940) до символіки російської імперської політики»

Цікаво, що в протистояння не втручаються серйозні фахові установи — академічні інститути історії, літератури та ін. Їм просто немає до цього діла? Та ні, у них ніколи й не було чіткої позиції щодо суті того, що вилилося в конфлікт двох, будемо відверті, двох нікчемних державних установ.

УІНП упродовж усієї своєї короткої історії показує себе не як авторитетна наукова установа, а як флюґер, який розвертає свою стрілку в напрямку політичного вітру, який обумовлюється циклонами й антициклонами в головах політичних діячів, які вигрібаються на самверх української політики й роблять «погоду» в межах своєї національної свідомості й національної зрілості (відповідальності).

Нікому і в голову не приходить усвідомлення, що, за великим рахунком, музею Булгакова в принципі взагалі не повинно було бути в Києві. У будинку, в якому він жив, жили й інші, набагато важливіші й цінніші для історії України культурні діячі, чию пам’ять мали б ушановувати українці. Але про це знають лише одиниці.

Найприкріше в тому, що базар навколо доцільності існування за рахунок бюджету України музею Булгакова по суті відсунув на другий, на пʼятий чи на десятий план стратеґічно та навіть і тактично важливі для України проблеми.

Якби так активно українці обговорювали нагальність системної українізації України, напевно ніколи було б перейматися такими справді нікчемними питаннями.

Немає таких обговорень! Як немає й бурхливих дискусій навколо ідеї створення україноцентричної системи ЗМІ для України.

Нікого на четвертому десятилітті незалежності України не бентежить і проблема заміни радянського суспільного устрою якісно новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях…

Є багато й інших визначальних для долі України проблем, і найболючіша на даний момент — як здобути повну і остаточну перемогу України у цій страшній війні, яку розвʼязала Росія.

Нікому в Україні усе це не болить. А от базар з приводу музею Булгакова, життя і творчість якого наразі відома не такій уже й великій кількості людей не тільки в Україні, а і в тій же Росії, де Булгакова шанували й шанують передусім ті, кого він виводив і «прославляв» у своїх творах.

…Задайте Булгакова пошук на Ґуґлі. У першу чергу там випадає величезний масив посилань на публікації про музей Булгакова на… Арбаті в Москві. Потім уже йде не менший масив посилань на публікації про музей Булгакова в Києві…

Уже цього гною досить для того, щоб тему Булгакова для України закрити раз і назавжди. Як і з Пушкіними, якими Російська імперія помітила свою присутність.

* * *

Щось подібне до «булгаковського базару» відбувається і навколо постаті Гоголя. Упродовж довгих років і десятиліть в Україні вважали його російським письменником (яким він і був), а тут раптом так захотілося повернути його в українське лоно, якого він свідомо відцурався.