ПАМʼЯТІ ІГОРЯ ЮХНОВСЬКОГО
1 min read
Помер лідер Народної ради — фракції НРУ у Верховній Раді УРСР—України
Відійшов у вічність Ігор Рафаїлович Юхновський, людина надзвичайного інтелекту і харизми. Коли Ігор Рафаїлович очолив Український інститут національної пам’яті, йому було уже поза 80. Проте мене захоплювала його енергія і світлість мислення. А ще просто неймовірна у такому віці жага до знань і прагнення дістатись до істини у кожній справі, за яку брався. Я вдячний долі, що надала можливість попрацювати під його керівництвом і почерпнути його мудрості.
Серед уроків Ігоря Рафаїловича, що повсякчас зі мною, давній принцип, так колоритно ним сформульований: «Не говори, щò погано, а кажи, як зробити краще». Цими словами він повсякчас унапрямлював нас, молодих і запальних, у конструктивне русло під час обговорень тих чи інших проєктів і заходів. Для мене ці слова найкраще передають і суть самого Ігоря Рафаїловича.
Світла пам’ять…
Володимир Тиліщак
* * *
Помер Ігор Рафаїлович Юхновський…… Він був Генієм. І першим на нашому стадіоні. Якось я пропустив кілька років, вирішив повернутися на бігову доріжку. Приходжу, а Ігор Рафаїлович уже там. Привіталися, я побіг на перше коло. ледве витримав. А він мені: “Я такий радий, що ви з нами!” І я побіг на друге коло…
Вічна памʼять, Ігорю Рафаїловичу. Він був світлою і мудрою людиною..
Володимир Кулеба
* * *
Володимирові Тиліщакові Ігор Юхновський запамʼятався як перший директор Інституту національної памʼяті. Мені ж академік Юхновський запамʼятався не як учений, а як політик та ще й перший голова першої в історії України опозиційної фракції у Верховній Раді УРСР/України — «Народної ради».
Засідання «Народної ради» зазвичай були відкритими, і я ходив на них як журналіст. Мене заскочило, як працювала фракція Народного руху України в парламенті. Засідання дуже нагадували мітинги, які НРУ проводив у Києві та по всій Україні: емоції, гамір, стусанина — ну, як на базарі.
Ще більше вражало інше: фракція ухвалювала якесь рішення й доручала одному із депутатів озвучити позицію «Народної ради» на сесії ВРУ. У фракції обовʼязково знаходився свій опозиціонер, який буквально услід за доповідачем вибігав до трибуни ВРУ й заявляв, що він позицію своєї ж фракції не поділяє…
Це спонукало мене підійти до І. Юхновського — висловити свої спостереження й обговорити можливості для наведення порядку й дисципліни в «Народній раді». Ігор Рафаїлович вислухав мене, на знак згоди скрушно похитав головою… Видно було, що це боліло йому, але обговорювати проблему не став.
Іван Драч, Дмитро Павличко, Левко Лукʼяненко та інші знайомі мені члени «Народної ради» також погоджувалися, що базар у фракції неприпустимий, але також не вважали за доцільне навіть обговорювати проблему.
Лише одного народного депутата з-поміж давніх моїх знайомців і приятелів — Павла Мовчана — мені таки вдалося втягнути в розмову про ефективність «Народної ради». Мене тоді шокувала Павлова відповідь: «А що ти хочеш? Нас же тільки двадцять пʼять відсотків!» Мого співрозмовника, виходило, не турбувала мітинговість його колег по фракції, а неефективність опозиції він пояснював малою чисельністю.
Прикметно, що саме в той час (1990 рік) посольство США в Москві (у Києві дипломатичної місії США ще не було) надсилало мені російськомовний журнал «Америка», а також журнал-дайджест, назву якого не пригадую. Останній вміщував переклади цікавих статей із різних американських видань.
В одному із чисел цього дайджесту було опубліковано статтю якогось науковця, який досліджував ефективність опозиції в парламентах різних країн. Проаналізувавши великий масив інформації, науковець дійшов висновку, що парламентська опозиція може бути результативною і справляти ефективний вплив на більшість, маючи всього лише 3% (словами: три відсотки!) місць у парламенті.
Нагадаю, що фракція НРУ «Народна рада» мала у Верховній Раді України, обраній навесні 1990 року, майже 25%, тобто у вісім разів більше, що уможливлювало максимально результативну роботу. Скинемо якийсь відсоток на недосвідченість — адже лише починали…
Отже, організованість, дисципліна, конструктивність й стратеґічне мислення могли допомогти перевертати гори.
Але цього не сталося. Ні на самому початку, ні пізніше. Не бачимо ми цього й зараз — через тридцять чотири роки. Уроки так і залишилися невивченими. І вже нові покоління українців платять життями і кров’ю за помилки «батьків незалежності України».
…Ну, а В. Кулеба і при цій сумній нагоді нагадав нам про стадіон. Не можемо ми без стадіону і, мабуть, уже й не зможемо… Стадіон — наше все.
Володимир Іваненко
До теми:
СУВЕРЕННА УКРАЇНА: ДОСВІД І ПЕРСПЕКТИВИ – Др. Володимир Іваненко
