ЗАЛУЖНИЙ ПЕРЕД ВИБОРОМ​

Дипломатичний вояж ґенерала Залужного може бути дуже схожим на зраду народної довіри

Згода колишнього вже Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного перейти на дипломатичну роботу є помилкою. Великою помилкою. Яка може дуже дорого коштувати і йому, і країні. Вже те, з якою впертістю і ламаючи всі дипломатичні правила й етичні норми Президент Зеленський випирає його з країни, свідчить не тільки про державницькі якості гаранта чинної Конституції, а й про його моральні якості й національну відповідальність. І це мало б кого завгодно насторожити і ще сто разів зважити готовність до виїзду з країни.

А країна, між тим, цілком реально втрачає шанси отримати сильну опозиційну силу з авторитетним керівником, який ніколи не був задіяний у корупційній владі і олігархічних розкладах. І цей керівник справами довів свою відданість країні й має величезний міжнародний авторитет.

Так, Залужний не має досвіду державного управління. Не має своєї команди для формування основних управлінських структур. Погано обізнаний із кадровим потенціалом країни. Очевидно, слабко уявляє складність і масштаб завдань, котрі постануть перед новою командою після господарювання веселих хлопців із 95 Кварталу. Ще менше він орієнтується в тому, як ці проблеми доведеться долати. Все це зрозуміло.

Але хто із минулих шести президентів за коротку історію нашої держави спеціально вчився на офіційного лідера держави? Цьому ніде не вчать. Навіть у Лондоні. Все це при великому бажанні досить швидко здобувається на практиці. Остаточно зламати хребет олігархату, який кілька десятиліть висмоктував усі соки з потенційно багатої країни, перетворюючи її в загальноєвропейську невдаху, він зможе. При могутній всенародній підтримці.

А по-новому сформувати скелет модерної країни йому допоможуть авторитетні вітчизняні й закордонні радники. То чи можна боятися нових викликів і великої відповідальності, коли тобі готові підставити плече мільйони людей, ціла країна?!

Але Залужний несподівано відмовився від політичної перспективи. Іншими словами – відмовився від боротьби за оновлення країни, яка зараз може змінитися лише за умов, що він стане президентом. А хто ще? Хто зможе протистояти популісту, який досяг великих результатів у самопіарі?

То хто нині має такий всенародний авторитет? Хто своїми справами довів, що здатний на великі перемоги? Врешті, хто з чинного політикуму здатен стати проти цього маленького чоловічка з великими претензіями і неймовірним апломбом і амбіціями?

Хто нині (як не дивно це звучить) здатен сказати йому «НІ»? Чи вказати на недоліки його управління? Що сформував команду за етнічною ознакою із не найкращих її представників, яка до того ж мала виразну проросійську орієнтацію?

Отож, виходить якось недобре. Спочатку генерал Залужний своїм воєнним талантом, мужністю і розумом переконав народ, що йому під силу великі завдання і справи, а коли в нього повірили люди – він несподівано відмовився від боротьби із загалом слабкими, недолугими, примітивними, але амбітними й безвідповідальними особами, й відійшов у тінь.

Скажете, у нього не було іншого виходу? Такого не може бути навіть у нашій на пів демократичній державі хай навіть і з виразною тягою її маленького й на загал кволого президента до авторитаризму. Навіть якби Валерій Федорович просто пішов би на військову цілком заслужену пенсію після 10 років участі у війні, то й це було б краще від подачки Президента Зеленського в блискучій, але принизливій обгортці посади британського посла. Після багатьох образ і принижень, які дозволяв собі Зеленський публічно на Ставці на адресу Головнокомандувача, Залужному з його рук не можна було брати ніякої подачки. Категорично!

А натомість спільно з авторитетними міжнародними організаціями, які б його без сумніву підтримали, заснувати фонд підтримки ветеранів війни, створивши його філії у кожному районі, в кожному місті й селі. Робота щодо підтримки ветеранів і зараз ведеться, але такої роботи ніколи не буде багато. І тут генералу, який у силу об’єктивно-суб’єктивних обставин насторожено і з недовірою ставиться до політичної роботи, якраз і є велике поле для потрібної країні діяльності. І ніхто тоді не скаже, що він зрадив своїх солдатів і втік від війни і її наслідків. А далі життя підкаже, що його робити, куди йти і з чим чи ким боротися.

Якщо Президент Зеленський так дуже боїться генерала Залужного, що готовий його виперти з країни всупереч дипломатичним правилам і службовій етиці, то значить Валерій Залужний дуже потрібний країні. От чи потрібна вона йому зараз? І чи свідомий він своєї ролі, яка йому випала в театрі життя на ймення Україна?

Якщо відкинути всі сентименти, що супроводжують цю ситуацію, то одне зрозуміло: дипломатичний вояж у Лондон генерала Залужного може бути дуже схожим на зраду. Вирішуйте, пане генерале, ще є час.

Віктор Мороз

«Залужний зараз перебуває на етапі Ющенка часів Нацбанку»

Я вже не раз казав: Залужний зараз перебуває на етапі Ющенка часів Нацбанку.
Щотижня до нього у внутрішній двір НБУ ходять делегації нац-демократичних сил, показують рейтинги, запрошують до булави. А Віктор Андрійович задумливо дивиться в небо і каже: Не пора, ще журавлі не прилетіли.
А восени — те ж саме. Бо журавлі ще не відлетіли.
А зимою — бджоли сплять.

І Кучму рідним батьком називав. І про мудрий курс нашого президента щотижня згадував. І терпів матюки та розноси на Банковій.

І що? Хіба це завадило в час виборів волею народу встати і піти, щоб стати першим справді українським Президентом?

Залужний вже відчуває страшний тягар всенародної любові. Але відкладає рішення до моменту виборів.

Шматок стріму із І. Лапіним на цю тему, яка застала нас прямо посеред ефіру.

Юрій Луценко

Від УСІМ:

Від часу увільнення Валерія Залужного з посади Головнокомандувача Збройних Сил України в українському суспільстві активно мусується думка про те, що він, маючи на сьогодні найвищий рівень довіри, пішов у політику й очолив потужну й конструктивну опозицію до чинної влади.

Тим часом Володимир Зеленський докладає зусиль, щоб виштовхнути В. Залужного у почесне заслання — на посаду посла України у Великій Британії, і досвідчений бойовий ґенерал начебто погодився з таким призначенням.

Як пише В. Мороз, перехід Залужного на дипломатичну роботу «може бути дуже схожим на зраду».

Як на нашу думку, наразі невідомо, який із бойового ґенерала Залужного вийде політик, здатний не тільки очолити опозицію, а й у перспективі стати кандидатом на посаду президента України.

Ставши політиком, Залужний може не тільки не виправдати сподівань своїх прихильників, але й стати великим черговим розчаруванням для українського суспільства. Адже як політикові, йому доведеться підбирати собі радників і соратників з-поміж тих людей, яким він довіряє. І тут варто замислитися над тим, під чий вплив може потрапити Залужний як політик.

В оточенні В. Залужного є дві особи, на яких він може опертися у своїй політичній діяльності, і ці особи, на жаль, не є україноцентричними.

Очевидно, що для Залужного великим авторитетом є Сергій Ківалов, під керівництвом якого ґенерал захистив дисертацію і який як колишній член партії реґіонів має виразно антиукраїнський світогляд.

Другою авторитетною особою для Залужного—політика може стати Олексій Арестович, який по суті є аґентом російського впливу в Україні і який напевно може навʼязати Залужному свою концепцію перспектив розвитку України.

Мабуть, є й інші сумнівні особи в оточенні Залужного, який на даний час не має добре продуманої й чітко сформульованої власної концепції розвитку України на тривалу перспективу.