ПРО АҐЕНТІВ ВПЛИВУ
1 min read
Продовжуючи Берлінальські хроніки
Заходилась європейська кінематографічна тусовочка випитувати моєї думки про “українського режисера Сергія Лозницю”. На це питання я не перший рік стабільно відказую, що не розумію, з якого переляку він “український”, якщо родом білорус, в Україні жив усього кілька років ще юнаком, виїхав одразу після розвалу СРСР, учився в Москві, відтак еміґрував до Німеччини, і причім же тут Україна, на ласку Божу, і чого він до неї так прив’язався, що всюди себе українцем позиціонує, — що́ він Гекубі, що́ йому Гекуба?..
І от, щойно тепер у Берліні знайшлась на це питання відповідь: виявляється, всі ці 30 років Лозниця працював для міжнародного кінотусовки «голосом України» — розповідаючи в кулуарах кінофестивалів, зокрема, таким, як Альберт Серра, що його, Лозниці, місія – врятувати в буцімто рідній йому, Лозниці, Україні російську культуру, бо українська культура, мовляв, надто «маленька й провінційна» (с) для окремої країни, і без російської Україна вкінець здичавіє (можете починати пригадувати, від кого ви це чули, у цієї методички не один спікер!).
Так ось, це не тільки про Лозницю (яким і в Україні фрідманолюбна кінотусовочка була агресивно просвистіла публіці всі вуха яко буцім «видатним режисером», яким дурні хаhли мають пишатися, — лише з 2022го тема трохи затихла!).
За моїми спостереженнями, для кожної скільки-небудь помітної галузі культури, науки, інформації і т.д. на Заході є свій «нібито-українець» — добре інтеґрований у відповідні тамтешні інституції, котрий від імені України авторитетно здійснює висадку в незаймані мізки західних колеґ російських пропаґандистських наративів. І після 24.02.22 таких співочих дроздиків тільки побільшало, отож не поспішаймо щоразу радіти, що «нашого цвіту по всьому світу», а спершу уважненько придивляймося, чи той цвіт «наш», чи, може, зовсім з іншого поля занесений.
Фото для привернення уваги теж «берлінальське» (я не встигла переодягтися для фотосесії, але коли сценарист дізнавсь, щО в мене написано на футболці, то страшенно втішився і вже не відпустив).
