«БʼЮТЬ НЕ ПО ПАСПОРТУ, А ПО МОРДІ»

Чи допоможе графа у паспорті українцям бути високосвідомими й відповідальними громадянами

В Україні не перестають мусувати тему повернення в паспорти громадян України графи «національність». Одним із промоутерів цієї ідеї є агроном-дослідник з горохівництва Олександр Орел із міста Сквира на Київщині. Подаємо його черговий пост у соцмережах без редакторського втручання — в авторській редакції, тобто з усіма граматичними й пунктуаційними помилками.

* * *

Іменем Української народної республіки ми ,- етнічні кураїнці ,- власники,- кінцеві беніфіціари землі надр та відповідно всіх іншиз національних багатств енергетики ресурсів тощо відповідно до ст. 5 Конституції України маємо повернути до паспорта громадянина графу про етнонаціональне походження щоби творити народовладдя змінюючи виборчу систему на рівні крайових районованих громад, при якій обирати та бути обраними мають мати право лише виключно етнічні українці (на основі свідотств про народження часів УРСР) відповідно до міжнародного права (ООН) при якій голова корінної ради такої новоутвореної крайової районованої громади автоматично стає депутатом обласної ради,- нижня палата рад яка ініціює на розгляд верхньої механізми та правила буття (рада призначає виконавчий комітет з числа галузевих фахівців спеціалістів відповідного рівня),голова обл ради стає автоматично депутатом верх ради яка важаєтья верхньою палатою рад,- що затверджує механізми та правила буття і в свою чергу пропонує 2-3 кандидати в президенти для всенародного голосування…будь яке рішення обласної ради може ветуватись крайовою районною радою, а верховної обласною…Президент очолює державу,кабінет міністрів…суди аналогічно виборні…верх рада призначає міністра оборони, голову сбу,ген прокурора,верховний суд, та голів інших державних правоохоронних структур…тобто виборець- власник обирає одного депутата та судью які несуть безпосередню відповідальність за управління делегованими правами (інструмент ,- вето )…всі депутати всіх рівнів та призначені ними управлінці отримують заробітну плату на рівні 1 прожиткового мінімуму…всі доходи від експлуатації землі,-оренда, надр енергетики тощо розподіляються рівномірно між всіма громадянами республіки (від новонародденого до самого пристарілого) на особисті карт рахунки в національному банку…такі надходження регулюються кабінетом міністрів і мають надходити щомісячно на рівні цивілізованого прожиткового мінімуму включно комуналка, інші доходи кабмін розподіляє на розвиток країни на основі потреб крайових районованих громад, а саме оборони, медицини,науки, освіти промисловості, сг господарства, розвитку підприємництва тощо і інші галузеві потреби…СЛАВА ЕТНОУКРАЇНЬКОМУ ПРАВУ !!!

Олександр Орел

Від УСІМ:

Історично Російська імперія структурувалася за реліґійною ознакою — православні, мусульмани, юдеї та інші. Більшовики-атеїсти вигадали графу національність у паспортах не так для того, щоб православні малороси усвідомили себе українцями, а щоб представників деяких інших віросповідань, які не додержували своїх етнічних реліґійних традицій леґалізувати як русскіх, украінцев чи бєларусов…

Паспорт є документом, який засвідчує громадянську приналежність особи. Так заведено в усіх цивілізованих країнах світу. Отож повернення графи «національність» у паспорти громадян незалежної України можна розглядати як один із способів затримання радянської державної традиції. А їхні ініціатори по суті проявляють себе як формалістів, але аж ніяк не національно високосвідомих і громадянськи зрілих/відповідальних особистостей.

Я вже не раз писав, що можна й на лобі написати (майстри татуювання вам у поміч!) «українець», але залишатися малоросом, украінцем, ба навіть «какаяразніца» чи «якарізниця»… Інакше кажучи, можна формально, за паспортом, бути українцем, а в реальному прояві — ганьбою України, українства й української справи.

Разом з тим, з історії й повсякденного життя можна навести приклади справжніх українців, хоч формально вони етнічними українцями й не були. Ось приклади з історії: кримський татарин Агатангел Кримський, чех Вʼячеслав Петр, єврейка Олена Курило, австрієць Вільгельм фон Габсбург (Василь Вишиваний), росіянин Дмитро Донцов… Ось приклади з мого життя: єврей Абрам Кацнельсон, росіянин Геннадій Коновалов, ірландка Наталя Гавдяк…

І от комусь нарегло повернути графу національність в українські паспорти. Але ж, як відомо, «бʼють не по паспорту, а морді».

Згадані вище українці неукраїнської крові підказують нам, що українськість визначається не ярликом, не записом у паспорті, не татуюванням на лобі, а менталітетом, який формується або визначається умовами родинного виховання та/або освіти й просвіти в умовах відповідної культури, традицій і звичаїв та ін.

Відтак виникає запитання, що робити для того, щоб у масі своїй українці — незалежно від їхнього етнічного походження — були українцями з високим рівнем української національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності: (1) відновлювати графу «національність» у паспорті чи (2) таки трансформувати свідомість і формувати ментальність громадян України на основі української культури, українських національних традицій і звичаїв?

Я особисто вибираю друге. І тому замість боротьби за повернення в паспорт громадянина незалежної України графи «національність» із паспорта СРСР, я ратую й активно просуваю в українське суспільство концепцію системних устроєвих змін для України, яка включає в себе:

— українізацію України через сутнісну українізацію освіти й просвіти задля трансформації свідомості громадян України;

— створення україноцентричної системи засобів масової інформації (ЗМІ) задля формування українського інформаційного простору, захисту й зміцнення інформаційного суверенітету України як інструменту формування й вираження громадської думки;

— відновлення та актуалізацію українських національних традицій і звичаїв через відродження українського козацтва як визначального факту і фактору українського менталітету і як станового хребта українського суспільства;

— заміну радянського суспільного устрою, в якому продовжують жити Україна й українці, на якісно новий суспільний лад, заснований на українських національних традиціях і звичаях, та ін.

Здійснивши такі перетворення, справжнього українця можна буде ідентифікувати не за паспортом із графою «національність», а за бойовим козацьким духом його, за конкретними славними ділами на благо України, українського народу й української справи, за належністю до високої нашої культури, за вірністю нашій історичній традиції, за додержанням наших одвічних звичаїв, за нашою милозвучною українською мовою та ін.