ПЕРЕДМОВА ДЛЯ МАЙБУТЬОЇ КНИГИ

Сьогодні раптом прийшло чітке усвідомлення того, що треба писати нову книгу. Серйозну, прозову, художньо-документальну, чесну і болючу, але потрібну і вистраждану.

Майстерності і натхнення мені вистачить. Уміння бачити через окремі деталі — загальне, досвіду спілкування і вміння читати людські характери мені теж не позичати. Журналістського і артистичного досвіду вистачить із головою. Коло мого спілкування було дуже широке – від простих селян та київських бомжів, до відомих і шанованих митців, від керівників великих корпорацій до президентів моєї країни. А є ще ж чималий ментальний досвід закордоння!

Але суть навіть не в іменах і фактах — вона в іншому: хочу добряче поміркувати чому реальність мого життя так погано зкорелювалася з моїми надіями і сподіваннями юності?

Які фактори, які чинники, які сили посприяли тому, що я, чи такі, як — ми так і не змогли повноцінно відбутися? Усі ми не відбулися, як успішна і благополучна нація? Чому? Це питання, я свого часу задавав багатьом розумним і впливовим людям, але вони так і залишилися без відповіді.

Чому ми сьогодні такі як ми є – наївні, легковірні, довірливі і абсолютно позбавлені будь-яких орієнтирів і критеріїв. Чому у нас не лишилося моральних критеріїв і прикладів для наслідування? Чому нашою “елітою” так і залишився конгломерат із заброд і жадібних шахраїв? І чому на противагу всьому в українців споконвічно така низька довіра до своїх?

І ще одна тема, якої не оминути — чому такий низький рівень соціальної реалізації українців і такий високий у тієї нації, яка сьогодні складає більшість – на телебаченні, в парламенті, в уряді України? Це також питання, яке ніхто не осмислював по справжньому – без упередження чи прихованої ненависті. А не відповівши на нього, ми не знайдемо шляху в майбутнє.

Ні, я зовсім не збираюся писати якісь викривально-гнівні ессе з публіцистичним запалом. Це, скоріше, буде розмова з Богом і власною душею, а тут не може бути жодної маніпуляції чи брехні. Бога не одуриш.

Для того, щоб написати таку Сповідь, треба вирватися з-під цього страшного інформаційного егрегору, який труїть мозок, жорстко маніпулює свідомістю, затьмарює розум і культивує агресію та злобу. Нічого путнього в такій атмосфері написати не вдасться. Але я знайду спосіб. І я писатиму таку книгу, яку сам би хотів прочитати. Тим більше, що досвід людства вчить – думки, викладені на папері, набувають якоїсь дивовижної ваги і сакральної сили, яка допомагає думкам та ідеям пережити не одне покоління.

Я творитиму цю книгу двома мовами — українською і англійською. Це задля того, аби люди, яких зацікавить феномен української нації, з її кармічною трагічністю, змогли краще розібратися в нас. І чітко зрозуміти, якими не треба бути. Коли звертати з дороги в потрібному напрямку. І як відчувати історичність важливого моменту буття. Як, врешті, бачити закономірності — і давати їм пояснення.

Я знаю, що у цієї книжки буде нелегка доля. У нашій країні не знайдеться для неї жодного благочинного фонду із заснованих президентами чи найбільшими олігархами. Бо вони й пальцем не ворухнуть, якщо не побачать там якогось особистого інтересу. А інтересу не буде.

І розкішних презентацій чи гучних турів з телерекламою по 10 разів на день теж не буде. Бо я не є нічиїм агентом впливу чи офіційно проголошеним моральним авторитетом нації. На ці місця уже призначено зовсім інших.

Зате я зможу не називати чорне — білим. А дурнів не називатиму мудрецями. Як і відвертих покидьків – авторитетами. І себе не виставлятиму таким собі денді у білому фраку посеред суцільного лайна. Навіщо? Я не маю ніякого особистого інтересу.

Ні я все ж маю один інтерес. Він з юності полягав лише в одному — і про це нагадують мені мої інтерв”ю 30-річної давності. Я хотів і хочу бути рівним серед рівних і жити в тому справедливому суспільстві, яке вміє оцінити Талант, а не твої зв”язки, твої гроші, твою приналежність до певного клану, твоє “уміння крутитися” і торгувати собою направо-наліво.

І я впевнений — ця книжка буде цікавою саме для тих людей, хто з юності відчував у собі величезний потенціал, мав купу ідей, думав про українців, людей близьких тобі по крові і по духу, але в результаті отримав те, що отримав. І чому все трапилося саме так, а не інакше?

Кажуть, що в усіх своїх невдачах дурень винуватить інших, а мудрий лише самого себе. Хочеться бути мудрим, однак чомусь у мене зовсім немає впевненості в тому, що наш “мудрий нарід”, ще має здатність відрізняти одних від інших.

А все через те, що ми стали жити “розумом” чи то пак мудрувати, зневажаючи справедливість і чесність . А на кожного такого “розумного” знайшовся ще більш розумний, хитрий чи підступний.

Врешті-решт, як казала колись моя мама, — розум, він у голові, а мудрість, вона у серці. Тому писатиму, слухаючись Серця. Усе інше є несуттєвим.

Тож, як би не було, а буду вважати, що я сьогодні написав Передмову до майбутньої книжки.

Анатолій Матвійчук

До теми:

Хороша розмова відбулась у нас в ефірі Незалежного радіо Чикаго (США) з Владом Кислим. Як завжди, з піснями і новими віршами. Поговорили також про прем’єру нашої з Nadia Ageeva-Shved новорічної казки. A також я запросив усіх українців Чикаго дивитись у новорічний вечір мій ювілейний Полустанок Любові в ефірі 5 каналу Українського телебачення. Дякую, Владе, за це спілкування через океан!