МОМЕНТ ІСТИНИ
1 min read
Хто вершить долю України
Події навколо України не йдуть з голови. Не йдуть і не полишають ірраціональні відчуття, що ніяк не корелюють з висвітленням подій. Дзвенить і не дає спокою велика кількість “сигналів”, “дзвіночків” та прямих ознак того, що інформаційна картинка не відповідає полю подій.
Зазвичай оті внутрішні “дзвіночки” знаходять відповідні інформаційні проявлення та складаються у зрозумілу симфонію стану. Де кожна подія є проявом певних обставин та ситуацій. Картина світу проявляється у якості зв’язаних та логічно обгрунтованих проявлень. Причини — наслідки —реакції…
Останній місць не в’яжеться, не складається цілісна картинка…
Парадоксальні висновки напрошуються, чіткі та ясні, але не мають обгрунтування реальними подіями чи інформацією відкритого/закритого характеру…
Невтішні ті висновки з перебігу подій. Невтішні для Українців. Можливо…
Можливо… я не зовсім розумію, хто такі оті “Українці”. Можливо, я міняю місцями вагомість та значущисть тих людей, які є продовженням метафізики географічної країни. Можливо їх слід ідентифікувати інакшим словом…
Активність з навіженою впертістю зараз демонструють люди геть інакшої породи. Розмахуючи тризубим пачпортом та татуйовані вишиванкою, подекуди з ідеальною телевізійною Українською вони роблять таку фігню… що навіть мову відбирає…
Дивна картинка. За долю Українського культурно-цивілізаційного феномену навіжено взялися особи, яких дууууже складно навіть запідозрити у зв’язку із сакральним джерелом Українства.
При цьому вони мають вигляд впевнених. Їхні промови та дописи можна брати за взірець… проявлення німецької практики державотворення. Інші говорять: “немає ніякої етики в Українців. Українцям треба лише Закон та апарат примусу”. Треті взагалі раді бути “громадянами в тривалому закордонному проживанні”. Четверті… взагалі покладаються на божественне проведіння, що має просвітлити нанюхані мізки владунів та московських агентів впливу…
І головна проблема в тому, що неймовірна кількість ніби нормальних ззовні людей щиро вірять у перемогу під проводом брехунів, паразитів, аферистів, злодіїв, зрадників та відвертих українофобів.
Але ж… так, усі вони звуть себе “Українцями”. Всі вони навіть мають документи щодо того, що вони користуються цією назвою законно. Саме їх визнає Світ як “Українців”…
Дивні часи. Дивні події. Дивні реакції. І абсолютно непередбачувані наслідки. Таке враження, що все, що було буквально вчора, не має ваги та впливу на те, що відбувається вже сьогодні.
Історія не має значення. Авторитети, книжки, вислови, цитати, втратили гостроту зв’язку із нервовими закінченнями. Немає відгуку, не породжують асоціацій, не збуджують уяви та не примушують відчувати мурашки прозрізріння “моментів істини”.
Сьогодні написи на парканах чіпляють гостріше, ніж вислови філософів. Та й самі філософи… все більше скидаються на робінзонів, що довгостроково ув’язнені на безлюдних островах, без жодної надії доєднатись коли-небудь до людського середовища.
Головна особливість людства проникати в істину підсвідомістю, відчуттями та “мурашками”, ніби стала долею “міських божевільних”. Надії на штучний інтелект зруйнували головну особливість Людини —знаходити відповіді в середині себе. Нам загрожує знелюднення.
Загрожує планетарний перехід у реальний стан тупого бидла, що веде біологічно-тваринне існування (пожрать, поспать і здохнуть). При цьому оцей стан ідеального охудоблення вибраний добровільно у якості єдиної і найвищої мети, яку має досягти Людство.
Навіть війна як стан, у якому Люди завжди проявляли свої найкращі риси та чесноти, сьогодні стала приводом для героїзації зовсім інакших персонажів. Війна із інструменту очищення від тупаків та йовбаків стала інструментом утилізації нормальних, порядних, живих душею…
Тут кажуть, що зараз модно — головне “не дивитись вгору”. Але я буду. Буду! Буду дивитись, бо та внутрішня частка Творця горить сумнівами та бажання дійти до розуміння істини. І навіть якщо увесь Світ бажає інакшого, я продовжу слухати своє Сумління. Бо лише Сумління дає Людині зв’язок із Богом. Власний канал зв’язку. Захищений та надійний.
Сам слухаю і всі раджу. Бо саме Сумління робить нас відмінними від тварин.
* * *
Зробити “майдан” в Україні, хоч 1, хоч 3, хоч 2–3, — задача, яка не до снаги росії. Це ж не влаштування мордобою перед Прощеною Неділею.
Офіс Президента… знову штангує. Конкретно штангує. В західних виданнях і міжнародних майданчиках висвітлює персону найвеличнішого боневтіка в якості єдиного гаранта існування державнооо утворення.
Ця подача може й спрацьовує з “тупими” або “заляканими”, але сьогодні увага до подій в Українських землях проявляється саме через інтелектуалів та експертів. Для експертної спільноти подібні заяви першого чиновника державного утворення читаються однозначно. В кожному реченні таких заяв з боку Президента читається — “я єсмь цар”.
Завіса. Аут. Фінал. Ампердут сознанія полностью…
Український Народ знову опиняється у ситуації заручників. Чи то добровільних, чи то примусових, чи то заручників власного нерозуміння фундаментальних понять, що визначають обгрунтованість існування державного утворення.
Олександр Новохатський
* * *
Виявляється, договір щодо завершення війни між Україною і рОсією підписаний ще у квітні 2022 року, і документ про заморожування війни вже існує. Оце (на фото вгорі. — УСІМ) делегація, яка підписала той договір від імені українців.
Зверніть увагу, що Рустем Умєров теж був у цій делегації —від імені Фонду держмайна, який він тоді очолював, абощо? А за кадром залишились ще міністр закордонних справ Кулеба (перед початком перемовин він порадив усім, хто збирається брати в них участь, нічого не їсти і не пити, а також уникати доторкання до будь-яких поверхонь) і “гаманець Путіна” — російський олігарх Абрамович, якого на ті перемовини приволік Арахамія. Тож уявіть собі, що підписала ця “українська” делегація!
Ірина Магрицька
Від УСІМ:
Мають рацію і Олександр Новохатський, і Ірина Магрицька. Вони, однак, лише констатують факти, але не роблять висновки, не вказують на причини і не визначають перспектив і можливостей виходу із ситуації, що склалася в Україні і з Україною.
Задамо собі запитання: чому не ті люди опинилися у владі в Україні й вирішують долю України від імені її громадян? Відповідь проста і лежить на поверхні: тому, що українське суспільство пасивне (можна навіть сказати — абсолютно пасивне), і проблема в тому, що загальний рівень його національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) стремить до нуля.
Люди, яким вигідний такий стан суспільства, обʼєдналися у так звану «політичну еліту», маніпулюють інфантильним суспільством і фактично узурпували владу.
Інтелектуальна еліта, яка могла б і мала б виправити ситуацію й підняти рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності), залишається радянською інтелігенцією, засадничо залежною від «політичної еліти», абсолютно не дбає про освіту й просвіту українського суспільства.
Власне, тому ніхто з цієї еліти (включно з авторами поданих вище текстів) не хоче й, мабуть, не може навіть обговорювати україноцентричні концепції системних устроєвих змін для України, а тим більше — продукувати їх.
Державна система освіти України по суті збанкрутувала. Просвітницькі товариства «Просвіта» (Павло Мовчан) й «Знання» (Василь Кремень), які мали б бути незалежними суспільними інститутами і які мали б узяти на себе те, чого не робить держава («завдяки» «політичній еліті»), виявилися такими ж банкрутами, як і державна система освіти.
Біда ж у тому, що очільники і «Просвіти», і «Знання» були й залишаються плоттю від плоті чи не найпроблемнішої верстви українського суспільства — інтелектуальної еліти України, яку й українською важко назвати.
Не хотілося б виходити на сумний висновок, але ніде правди діти: в обставинах, які складаються і в самій Україні і з самою Україною в світі, українці й Україна приречені. І враждувати через це треба не стільки на тих, хто хочуть нас знищити, а на самих себе.
Не хочемо пробуджуватися, прозрівати й братися до діла? Ну, тоді, значить, треба змиритися з обставинами й смиренно іти на убій або віддаватися на милість ворогів.
Володимир Іваненко
До теми:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Ваша підтримка Української Світової Інформаційної Мережі дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на УСІМ. Дякуємо!
