Санкції проти РФ, заклик президента США і дивна війна з ХАМАСом у контексті українських реалій
1.
Головна «економічна санкція», яка може завалити агресора
Війна виходить на етап протистояння, з одного боку, ВПК РФ і її союзників, а з іншого — ВПК України і країн членів Контактної групи (власне, понад 50 країн цивілізованого Заходу).
Суспільства авторитарних країн і диктатур легше витримають військове навантаження на економіку, оскільки, скажімо, лише в КНДР у секторові ВПК «за дві склянки рису» на добу працюють 3.5 млн осіб. Економіка Китаю, взагалі, «не помітить» зменшення на складах тисяч одиниць техніки й сотень мільйонів набоїв.
Інша ситуація на Заході, де виборець дуже чутливий до будь-якого погіршення рівня життя, а опозиція завжди «пасе» чинний уряд і ладна миттєво ударити по іміджу правлячої коаліції через те, що та витрачає гроші на війну в Україні. Крім того, на дикому Заході танки і снаряди часто-густо виробляють приватні підприємства, які одразу ж після війни з задоволенням почали в рази підіймати ціни на власну продукцію.
Отже, у прямому протистоянні економік демократій і автократій, коли йтиметься про війну десь в Україні, шансів у першої небагато.
Для ілюстрації. ЗСУ витрачають на місяць біля 200 тисяч снарядів. У Європі ця продукція поступово закінчується, а США лише планують збільшити виготовлення 155 мм снарядів 2024 року до 80 тисяч на місяць, а 2025 – до 100 тисяч на місяць. І це ще не факт, з уваги на можливі політичні симпатії «техаського фермера».
Звичайно, левову долю військової продукції, необхідної для війни в Україні, виробляє ВПК РФ. Головний ресурс рос. економіки – експортна нафта. До санкцій Москва мала біля 1 млрд дол. денної виручки за нафту, тепер – 500-600 млн. Тобто, ВПК РФ забезпечуватиме війну в Україні доти, доки в РФ є нафта і змога її продавати. І саме тут – найвразливіше місце агресора.
Нафта експортується Чорним морем, Балтійським морем і Тихоокеанськими портами Росії. Переважна більшість – двома морями. Якщо їх перекрити для російського експорту, війна скоро завершиться, бо КНР не стане допомагати лузеру, а росіяни почнуть щось підозрювати, коли на «зарплату» зможуть придбати дві склянки рису.
Тихоокеанських портів ніхто не перекриє, бо це буде блокада, яка передбачена Конвенцією ООН про агресію. РФ поки що всі бояться. Ну, крім українців. Чорне море могли б «перекрити» й самі українці, у разі надання їм технічних можливостей.
Але є ще одна легальна можливість – оголосити в Чорному й Балтійському морі навчання й закрити для цього морський простір для будь-яких суден. Ахіллесовою п’ятою для нас і Заходу в Чорному морі є Туреччина, яка з причин національної вигоди відмовиться закрити прохід танкерів із російських портів.
Проте десь половина рос. експорту (і не лише нафти) прямує Балтійським морем із його вузькими протоками біля самих берегів Швеції й Данії. Проходи такі вузькі, що перекрити (щільно замінувати) їх було б неважко. Москва продемонструвала, як можна, у відповідності з міжнародним (морським) правом закривати, буквально, всеньку акваторію моря для проведення військових навчань. Закривали б і досі, якби українці не повиганяли їх із Західної частини моря. Чому РФ в ЧМ могла проводити «вічні» навчання-стрільби, а НАТО в БМ – не може? Тим більше, після вибуху біля їхніх берегів газогону й підозрілого пошкодження кабелю.
Навчання в Балтійському морі, які передбачають закриття акваторії для всіх суден, що не беруть участі в навчаннях, може проводити НАТО або, по черзі, кожна тамтешня прибережна держава – сама або вкупі з іншими. Також кожна з них або група держав можуть запрошувати на навчання й інші морські держави світу. Одно слово, ті навчання, дійсно, можуть тривати вічно. Аж до завершення війни в Україні, і це стало б додатковим антивоєнним аргументом для російського крупного бізнесу.
Таким чином, без жодних порушень морського права суттєва для економіки агресора частина експорту, імпорту, частина всього ВМФ РФ без додаткових затрат з боку Заходу можуть бути блоковані в акваторії Балтійського моря. Колапс економіки агресора настав би неминуче, але не так швидко, як у випадку, коли б і Україні дозволили й надали можливість зруйнувати рос. портову інфраструктуру в Чорному й Азовському морях і/або унеможливити безпечний рух танкерів до Боспорської протоки. Російська економіка стала б на незворотній шлях руйнації, і війна хочеш-не-хочеш припинилася б. Це було б надійніше, дешевше й ефективніше, ніж змагатися з ВПК диктатур, хто зробить більше снарядів.
2.
Президент США закликав Ізраїль уникати лобового штурму, натомість максимально використовувати літаки, аби уникнути жертв в ізраїльській армії.
У нас найвідоміший генерал і незмінний улюбленець публіки весною казав, що йому потрібно ще лише 700-900 одиниць броньованої техніки для звільнення всієї окупованої території, а його “вуха й очі”, ще гарніший генерал, запевняв, що Крим деокупують “у серпні—вересні”.
Звісно, без авіації. Про те, що керівництво ЗС могло не знати про наявність в РФ мін та про способи їхнього застосування в обороні, або не мало уявлення про армію противника, навіть думки не допускаю.
Байден, як сказав би колись М. Задорнов, “тупий”, бо не закінчував радянсько-українського військового училища й нічого не розуміється на тактиці бою. Я б на місці Генштабу надіслав у Білий Дім базовий підручник “Взвод в обороне и взвод в наступлении”. Хай би й вони знали.
Десь наприкінці 90-х ЗСУ мали на озброєнні п’ять сотень бойових літаків. У тих, хто їх продавав, є прізвища.
3.
Дивна війна в Ізраїлі й Газі
Головнокомандувач і політики не розповідали довго про “контрнаступ”, керівник військової розвідки на ТБ не визначав плановані армією терміни завершення воєнної операції. Громадськість і журналісти, взагалі, їх про це й не запитували, бо не було такої нагоди (!) — ніхто з генералів не додумався давати інтерв’ю, принаймні, до завершення операції (війни).
Тепер, на довершення, армія запровадила цензуру на висвітлення операції будь-ким, крім самої ЦАХАЛ, а вся ізраїльська громада слухняно дотримується запровадженого мовчання. Не вміють воювати.
