ОЧІКУВАННЯ І РЕАЛЬНІСТЬ

У коментарях під передостаннім постом бурхливо обговорюють питання політичного устрою в умовах, коли переважна частина населення не має критичного мислення, а певна невелика частина не має навіть абстрактного. А виборче право мають усі.

Коментатори активно пропонують різноманітні виборчі цензи, щоб не допустити певні прошарки до голосування, або ж вихваляють авторитаризм, що не потребує демократичного схвалення людьми, значна частина з яких не має розуміння проблем.

І знову ми приходимо до того, що демократія — погана форма урядування, але всі інші ще гірші. Бо автократ зовсім не обов’язково є високоморальним інтелектуалом, а зазвичай, як доводить історія, саме навпаки.

А що ж тоді робити недосконалій демократії? На це є три відповіді, слушні одночасно.

1. Вдосконалювати людей. Громадянська просвіта та загалом розвиток людей є ключем до сталої демократії. Пряма демократія на місцях (коли люди на власній шкірі та негайно відчувають наслідки своїх рішень) також допомагає.

2. Доповнювати представницьку демократію іншими формами демократії, передусім учасницькою (по суті — мається на увазі альтруїстичний громадський активізм та волонтерство, що дають певним прошаркам людей додаткову можливість проявити свою позицію).

3. Будувати баланси й запобіжники. Одним із них є професійна державна служба. Без неї ще жодна країна не досягла модернізації.

Але проблема в усій її складності не вирішена ніде на планеті. Водночас можна подивитися на тих, хто досяг кращих результатів, і на тих, хто досяг гірших, та зробити висновки. І ті, й інші не так далеко від нас живуть.

Валерій Пекар

Від УСІМ:

Валерій Пекар має рацію, зауважуючи, що «переважна частина населення не має критичного мислення, а певна невелика частина не має навіть абстрактного. А виборче право мають усі». При цьому він посилається на свій попередній запис, у якому коментатори начебто обговорюють «політичний устрій».

Насправді ж там коментатори обговорюють суспільний устрій, а от В. Пекар у поданому вище тексті говорить про «політичний устрій», правильніше сказати — політичну систему. І тут ми бачимо, що у нашого автора — викладача вишу — є проблема понятійно-катеґоріального характеру, що, у свою чергу, є прикладом не вельми високого рівня мислення інтелектуальної еліти України.

Прикметно, обговорювані паном Пекарем три чинники піднесення, за нашим визначенням, рівня національної свідомості й громадянської зрілості суспільства якраз і стосуються соціального устрою, але аж ніяк не політичної системи.

Прикметно, що ні В. Пекар, ні коментатори його записів навіть не заїкаються про нагальність системних устроєвих змін в Україні, про що ми пишемо упродовж років і років. Тому українці й продовжують жити в умовах радянського суспільного устрою.