КЛАСИКА ІПСО, ЗРЕЖИСОВАНОЇ В МОСКВІ
1 min read
Дещо до справи полковника Романа Червінського
Другий тиждень українське суспільство і військова громадськість, зокрема, обговорює тему затримання полковника Романа Червінського. Вчергове правохоронні органи оголосили підозру бойовому офіцеру і застосували жорсткий запобіжний захід — утримання під вартою. Викликають подив і нерозуміння й оголошені полковнику Р. Червінському підозри — перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, що призвело до тяжких наслідків. І зовсім неприйнятно, коли окремі посадові особи та так звані експерти почали, з одного боку, навішувати на нього ярлики та образливі епітети, а з іншого – повідомляти неприпустимі подробиці його службової діяльності.
Військова діяльність, а тим більше у воєнний час, – специфічна форма суспільної діяльності, яка потребує спеціальних знань, навичок та умінь. Тому й оцінка її результатів вимагає таких же спеціальних знань добре підготовлених експертів. Експертні оцінки діяльності офіцера спеціальних служб, оприлюднені правоохоронними органами, тиражовані й коментовані засобами масової інформації місять достатньо суперечливих і контраверсійних версій, ставлять під сумнів зміст оголошеної підозри. Наразі оприлюднені як стороною обвинувачення, так і захисниками заяви свідчать про легковажні підходи до оцінки обставин справи, формулювання висновків і вимог.
Аеродром Канатове був створений ще у 50-ті роки минулого століття і його координати з тих часів зафіксовані у документах Генерального штабу Збройних сил колишнього СРСР та, отже, добре відомі й у ГШ ЗС РФ. Їх легко знайти у вільному доступі навіть у соціальних мережах. Сумнівним виглядають й причинно-наслідкові зв’язки ракетної атаки московітів на аеродром із діяльністю групи українських військових у специфічних її формах.
Варто зауважити, що ще у минулому році Верховна Рада України внесла зміни у Закон України “Про оборону Україниˮ та запровадила поняття бойового імунітету, тобто звільнення військовослужбовців від відповідальності за втрати під час відсічі збройної агресії проти України. При цьому міжнародна правова практика свідчить, що командир не може бути засудженим за відданий наказ, окрім випадків, коли цей наказ несе ознаки військового злочину.
Поряд з тим, половинчастість, а в багатьох випадках – і відсутність, належних правових умов для виконання бойових завдань і донині ставить українських командирів у неоднозначне становище, примушують приймати суперечливі рішення, керуючись умовами, які склались, і ризикуючи попасти в поле зору недалекоглядних прокурорів. Здатність та уміння наших командирів приймати такі рішення, брати відповідальність на себе, досягати виконання поставлених завдань дозволили у 2014 році, а згодом – і з початком повномасштабної воєнної агресії, зупинити російського агресора, стримувати його до сьогодні і визволяти тимчасово окуповані території.
Окремі епізоди оголошеної підозри вчергове висвітлили й стан кадрової роботи органів військового управління, порядку переміщення і призначення військовослужбовців, доцільного і раціонального використання цінних спеціалістів, на підготовку яких потребуються роки наполегливої праці. В умовах воєнного часу, зважаючи на великі втрати висококваліфікованих, відповідальних патріотично налаштованих воїнів таке ставлення до них неприпустимо та навіть злочинно.
“…Зверну увагу, що дії стосовно полковника Романа Червінського можуть увійти в класику інформаційно-психологічних операцій, режисованих із Москви, метою якої може бути демотивація українських військових на спротив московській агресії.”
Зверну увагу, що дії стосовно полковника Романа Червінського можуть увійти в класику інформаційно-психологічних операцій, режисованих із Москви, метою якої може бути демотивація українських військових на спротив московській агресії. На жаль, — це не перша, але надіємось, остання справа стосовно українських військових, за якими напевно стоїть Москва та її українські посіпаки, і якій не надається належного реагування з боку військово-політичного керівництва держави як в правовому, так і в інформаційному аспектах.
Зауважимо також, що частиною 4 статті 296 Цивільного кодексу України передбачено, що ім’я особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї. Викликає здивування та обурення розголошення і правоохоронними органами, і окремими правозахисниками та “експертамиˮ окремих подробиць специфічної діяльності українського офіцера, які, на наш погляд, несуть загрози його (і не тільки його) життю. Спецслужби агресора тільки й чекають, коли корисні ідіоти з України розкажуть їм, хто кого знищив і скільки разів був за нулем. Доля Дениса Вороненкова, очевидно, нічому не навчила й наших правоохоронців.
І зовсім неприпустимим є політизація справи, спроби за її наслідками мати певні політичні дивіденди і здобутки. Нікому не додала позитиву в імідж справа генерала В. Назарова чи А. Антоненка, Я. Дугарь та Ю. Кузьменко. Водночас, незважаючи на ці та інші надумані справи, українське громадянське суспільство не втратило мотивації до спротиву, боротьби за свободу і незалежність Батьківщини.
Тому вчергове актуалізуються ініціативи щодо внесення змін у систему правосуддя в частині відновлення військових судів, розгляду справ військовослужбовців суддями із необхідною військовою підготовкою та за участі присяжних з числа бойових офіцерів
Шевченківському суду Києва необхідно ретельно розглянути всі змістовні аспекти справи, залучити до участі у її розгляді військових спеціалістів і представників громадянського суспільства, забезпечивши достатню закритість процесу та максимально обмежити розголос обставин справи.
Всім сторонам процесу, громадським активістам варто максимально обережно оприлюднювати будь-яку інформацію стосовно обставин справи, діяльності українських воїнів, подробиць їхнього особистого та професійного життя в цілому та стосовно полковника Романа Червінського, зокрема.
Поряд з тим, чергова надумана справа проти професійного військового залишатиметься й надалі в центрі уваги громадянського суспільства і, маю надію, це спонукає правоохоронні органи до прийняття адекватних рішень. Будьмо уважними.
