«РЕПОРТЕР ВОЛКОВСЬКИЙ» У США

Презентаційний тур Юрія Луканова по Америці, описаний ним самим

Журналіст Юрій Луканов презентує у США книгу своєї воєнної прози «Репортер Волковський» — Детектор медіа.

О 17:30 за техаським часом почнеться презентація перекладу. Англійською моєї книги “Репортер Волковський” в A&M university міста Коледж Стейшен. Ви бачите ковбойський чобіт, справжній символ Техасу у вигляді вази. Непогане поєднання дикого Заходу і українських кольорів. Книгу видало техаське видавництво Defiance Press, презентацію підтримав фонд United Help Ukraine.

* * *

В американському штаті Техас я потрапив у руки пильної поліції, і коли мене перевозили в заґратованій частині поліційної машини, відчув себе справжнім злочинцем.

Як я побув у ролі кримінального злочинця у США — Детектор медіа.

* * *

Це називається галопом по Америці. Вчора був у Філадельфії в Менор коледжі. Презентував книгу і повернувся назад до Вашингтона. Чи був я у Філадельфії? Але нічого не зробиш. Презентаційний тур. Це не робота журналіста. Вона не передбачає занурення, вивчення життя людей тощо.

Під час презентації журналіст говорив про політику. Зокрема, заявив, що зупинка підтримки України для ілюзорного перемир’я є хибною ідеєю, яка призведе до заморожування війни і рано чи пізно бойові дії відновляться. На його думку, підтримка має бути такою, щоб Росія була розгромлена і ніколи не мала змоги атакувати своїх сусідів.

Він також заявив, що дуже важливо, аби демократичний світ припинив дивитися на пострадянський простір очима росіян, він має почути голоси інших народів колишніх російської і радянської імперій.
Подробиці в першому коментарі. Сьогодні має бути презентація в університеті Джорджа Вашингтона.

* * *

Біля Білого Дому у Вашингтоні таку сцену можна побачити щодня. Люди з нашими прапорами співають ґімн України. Щодо стилістики ви самі бачите — вона суцільно в національних кольорах України. Коли я прийшов туди і побачив це видовище, то, мабуть, як і в кожного б з нас, у мене стало тепло на серці. Таке відбувається щодня після 24.02.2022 року. Але найбільш вражає, що співають не лише українці, але й американці, які регулярно беруть участь в такій акції. Я не міг не позичити такий оригінальний мікс українського прапора з американським і не сфотографуватися з ним.

Трошки пізніше розповім про ці акції докладніше.

Коли вчора повертався поїздом з Філадельфії до Вашингтона, то провідниця спитала мене, чи не маю я спеціальних потреб. Я сказав, що в мене телефон не приєднується до мережі їхнього потяга. Вона взялася допомогти, попросила мій телефон і почала читати команди на ньому кирилицею, питаючи, як перекласти те чи інше слово. З’ясувалося, вона вивчала російську. Ми з нею трохи розговорилися. Вона зворушливо розпитувала, що в нас відбувається і побажала успіхів. Таке співчуття таки зачіпає. Не скажу, що я його зустрічаю тут на кожному кроці. Але зустрічав не раз.

* * *

Недарма я люблю роботу в полі більше, ніж в офісі. Поле це звичайні люди, які часто приносять дивовижні сюрпризи. Сьогодні Yuri Yankovski звозив мене до Західної Вірджинії. Дорогою ми заїхали у чи то містечко, чи то у село Гілсборо — це ще не доїжджаючи до Західної Вірджінїї.

На в’їзді до нього ми побачили, мабуть, зроблене з дерева слово Hope, тобто надія, пофарбоване в українські кольори. А на вулиці висіли наші прапори. Що це? Чому це? Ми уявлення не мали. На зворотному шляху ми вирішили з’ясувати. Зупинилися пообідати в місцевому магазинчику-ресторанчику Food market.

Чоловік на касі порадив нам звернутися за інформацією до мерії, яка тут через дорогу.
Поївши, ми підійшли туди. На сходах стояв високий, сивий стрункий чоловік. Виявилося, що це сам мер Роджер Ванс (Roger L. Vance).

Я запитав його, чому тут українські кольори, може тут живуть українські чи якась інша дотичність до України? Ні. Просто після того, як росіяни почали ширшу агресію мешканці містечка вирішили виявити солідарність і допомогти Україні. Просто з чисто людської доброти.

Вони організовували різноманітні заходи зі збору коштів. Зокрема, шоу на підтримку нашої країни в боротьбі за незалежність. За його словами, зібрали 30 тисяч доларів.

Ви знаєте, коли я дізнаюся про те, що люди, які раніше невідомо чи чули про нашу країну, раптом виявляють з нею таку солідарність, мене це зворушує до сліз.

У Юрія в багажнику було кілька примірників моєї книги в англійському перекладі Reporter Volkovsky, яку купив у видавництва фонд United Help Ukraine, який також підтримав мій презентаційний тур.

Думаю, що пані президент фонду Maryna Baydyuk на стане заперечувати проти того, що я подарував свою книжку меру і всім мешканцям містечка. Наша вдячність має бути просто безмежна.

Мер мені подарував листівку з карикатурою на кремлінів, які почали цю криваву бойню. Ви її бачите. Ну і перша сторінку листівки також бачите. Ще він дозволив сфотографувати його у його кабінеті.

Містечко, яким він керує, згідно з англомовною вікіпедією, налічує 96 осіб мешканців, 28 сімей і 39 господарств.
Ps. А в Києві, тим часом, повітряна тривога — повідомляє мій мобільник. З карткою київстар.

* * *

Презентували книгу „Репортер Волковський“ | „Свобода“

ФІЛЯДЕЛЬФІЯ. – 18 квітня в приміщенні Манор-коледжу відбулася зустріч з українським журналістом Юрієм Лукановим, який презентував англомовне видання книги „Репортер Волковський“ у перекладі Юрія Ткача, котра цьогоріч побачила світ в американському видавництві Defiance Press. Ориґінал українською мовою був надрукований наприкінці 2020 року. Подію зорганізувало Релігійне товариство українців католиків „Свята Софія“ США за всебічної підтримки Манор-коледжу та за участи Осередку праці Наукового товариства ім. Шевченка у Філядельфії. Цей захід є частиною презентаційного туру автора по містах США, який став можливий завдяки фінансовій підтримці фундації United Help Ukraine.

„Репортер Волковський“ – перший роман Луканова, в якому він намагається розповісти історію війни з притаманним йому гумором і проникливістю. Це вражаюча історія людей, життя яких перевернула російсько-українська війна. Те, що вчора здавалося неймовірним, сьогодні стало звичним. Своєю нещадною і цинічною рукою війна не тільки розділила життя на „до“ і „після“, а й зламала колишні звичні уявлення та стосунки між людьми, котрі опинилися на протилежних сторонах фронту і політичних переконань.

Головні герої цієї книги – журналісти. У країні, на яку напав аґресор, необхідно постійно відповідати на нові виклики, які несе війна. Як журналістові віднайти себе в нових умовах повномаштабної путінської аґресії, яка кинула виклик усьому демократичному світу? Де місце журналіста і яка його місія? На ці та інші питання шукають відповіді головні герої книги, переживаючи драматичні пригоди. Вони визволили з полону французького оператора під час окупації Криму. Один із героїв потрапляє до новоствореного слідчого ізолятора в окупованому Донецьку і бачить знущання над невинними людьми, які там відбуваються.
Детальніше в першому коментарі

* * *

Це вам для підняття настрою. На статую Свободи, загорнуту в український прапор, я наткнувся у Вашингтоні. Спершу не зрозумів, що це таке. А потім згадав, що велику Свободу американцям подарували французи. Мабуть, як нагадування про це маленька її копія стоїть перед посольством Франції у США.

Я, правда, цинічна сволота і менше уваги звертаю не жести, ніж на справи. А Макрон намагався псевдомиротворити, домогтися миру, здавши частину українських територій. Пригадуєте він у спілці з двома іншими начальниками – Італії і Німеччини приїздив навесні 2022 року, щоб умовити Зеленського піти на мир на умовах путіна. Потім весела трійця побачила Бучу і притихла.

Тим не менше, вербальні або віртуальні жести підтримки теж чимало важать. Тому дяка посольству Франції.

* * *

Звісно, можна сказати, що я відбувся легким шоком. Коротше, центр Вашингтона Я після відвідин індіанського музею і картинної галереї весь під враженнями від високого мистецтва. Сідаю в метро на станції не пам’ятаю назву, але та, що біля центру для візитерів на мистецькому молі. Сідаю у вагон, але усвідомлюю, що помилився і, замість срібної лінії сів на помаранчеву. Хто не в курсі – у Вашингтоні на одну платформу можуть прибувати поїзди різних ліній. На наступній зупинці я виходжу, щоб змінити лінію. Іду по платформі. Вона порожня – людей нема. І раптом хтось заду тріснув мені по правій щелепі.

Я повертаюся. Це якийсь покидьок років 18-20. Я його до того ніколи не бачив. Він сідає у вагон. Я його намагаюся сфотографувати на телефон. Він виходить. Я його питаю “Для чого ти це зробив?”. Він покрутив задом і сів назад. Я таки зробив його фото, але досить туманно вийшло.

Я підійшов до служника метро. Попросив його викликати поліцію. Прийшов полісмен R.Pakulski. Взяв у мене свідчення. Запитав чи готовий я ходити до суду? Я сказав, що, на жаль, їду за тиждень в Україну. Він запитав чи треба медична допомога. На всяк випадок, попросив викликати медиків. Бо там таки з’явилася гематома. Мало що це могло бути. Вони глянули, запитали чи не хочу до госпіталю. Не відчував нічого надмірного. Тому обмежився оглядом з їхнього боку. Вони дали мені пакет з льодом.

Полісмен провів мене до платформи і посадив на поїзд. Дорогою я з’ясував, що він має польське коріння. Прізвище красномовне. Але польською не розмовляє.

Знаєте, напасти, певне, можуть у будь-якій країні. Але щоб ось так без причини, серед білого дня, в центрі столиці – мені це складно уявити про Київ. Vasyl Taras каже, що в США це спорт такий. Ловлять, карають, але вони все одно діють.

Мені здається, нам це, ну, дуже складно уявити.

* * *

Відносно нападу на мене у вашингтонському метро. У коментарях під моїми дописами я побачив цілий спектр різних думок. Від того, що це якась випадковість, а Вашингтон безпечне місто до того, що це типова ситуація, що в США зростає чорний расизм і так чорні зводять рахунки з білими.
Я ніяких узагальнень робити не буду, бо для них тут треба пожити довший час. Може лише кілька припущень зробити. Проблема таки існує, бо мені дали трохи лінків на новини, де фіксуються аналогічні випадки. Не впевнений, що це стосується кольору шкіри, бо у новинах нападники білі. Просто молодь так розважається. При тому лишаюся при своїй думці: у Києві таке може трапитися, але це не масове явище.
Полісмен, який взяв у мене свідчення R.Pakulski, прислав мені листа з повідомленням про відкриття справи.
Наступного дня мені написав детектив Франк, з яким ми листовно тепер у контакті. Він пише, що вони взяли відео з камер спостереження, розіслали портрет нападника і, якщо його знайдуть, то цитата: “Якщо нам вдасться ідентифікувати особу, я надам письмову заяву під присягою в прокуратуру округу Колумбія на підтримку ордера на арешт, і вони переглянуть докази, перш ніж прийняти рішення щодо того, чи будуть вони порушувати справу чи ні . Якщо ми не зможемо ідентифікувати особу протягом наступного місяця або близько того, ми переведемо справу в неактивний статус. Якщо пізніше ми зможемо встановити особу підозрюваного, ми відновимо справу”.
Чекаємо на розвиток подій.

Від УСІМ:

У коментарях до одного із записів, відповідаючи Сергієві Шолоху, Ю. Луканов пояснив, що його роман «Репортер Волковський» переклали анґлійською й видали у штаті Техас (США) «радикальні трампісти».

Через декілька годин Луканов видалив цей дражливий комент, але якщо ви задасте «радикальних трампістів» у зв‘язці з ім‘ям Луканова, Ґуґл видасть вам запис, до якого було написано цей коментар.

Ну, і ще одно. Здогадайтеся, кого й чого ще бракує у цьому звіті Юрія Луканова з його презентаційного туру по США.