ДВА ПОГЛЯДИ НА ВЕЛИКОГО ГЕТЬМАНА
1 min read
Сьогодні день народження Івана Мазепи
1.
ПОСТАВТЕ СВІЧКУ ЗА ВЕЛИКОГО ГЕТЬМАНА
Вони його настільки ненавиділи, що наказали знищити всі його прижиттєві портрети і стерти будь-яку згадку про нього. А що не вдасться забути — проклясти!
Вони його настільки боялися, що московські сектанти досі оголошують йому анафему в українських храмах.
І навіть його могила була постійною ціллю Кремля, і царського, і большевицького.
До того, як ми стали порохоботами і войовничою більшістю, ми були бандерівцями і петлюрівцями. Але починали ми, які люблять Україну, як Мазепинці!
«Бо през шаблю маєм права!»
Герой європейських поем і прози, блискучий інтелектуал, видатний державник Іван Мазепа після «Великої Руїни» повернув Belle Époque в Україну. Саме на його 22 роки правління припадає розквіт держави, відновлюється економічна, політична і військова могутність.
Вінцем його справи мав стати вихід нашої держави з-під кривавого протекторату Москви.
Не знаю, що вам розповість телемарафон про нього.
Бодай погугліть і запаліть свічу в церкві за великого Гетьмана.
Сьогодні його день народження.
Іван МАЗЕПА
ДУМА
Всі покою щиро прагнуть,
А не в оден гуж всі тягнуть,
Той направо, той наліво.
А все браття: то-то диво!
Не маш любви, не маш згоди,
Од Жовтої взявши Води.
През незгоду всі пропали.
Самі себе звоювали.
Гей, братове, пора знати,
Що не всім нам панувати
І речами керувати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо.
Однак стерник сам керує,
Весь корабель управує.
Пчулка бідна матку має
І оної послухає.
Жалься, Боже, України,
Що не в купі має сини:
Оден живе із погани,
Кличе сюди отамани.
Ідем матку рятувати,
Не дамо їй погибати!
Другий ляхам за грош служить,
По Україні і той тужить;
Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Різно тебе розшарпали,
Кгди аж по Дніпр туркам дали:
Все фортель щоб заслабіла
І аж вконець сил не міла.
Третій Москві юж голдує.
І їй вірно услугує.
Той на матку нарікає
І недолю проклинає:
Ліпше було б не родити,
Нежлі в таких бідах жити.
Од всіх сторон ворогують,
Огнем, мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
А не слушной учтивости;
Мужиками називають,
А підданством дорікають.
Чом ти синів не учила.
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбувати.
Я сим, бідний, не здолаю,
Хіба тілко заволаю:
Гей, панове — єнерали,
Чому ж єсте так оспали?
І ви, панство — полковники,
Без жадної політики
Озметеся всі за руки —
Не допустіть гіркой муки
Матці своїй більш терпіти,
Нуте врагів, нуте бити.
Самопали набивайте!
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте,
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права.
2.
ВІД БОГДАНА ДО ІВАНА НЕ БУЛО У НАС ГЕТЬМАНА
“Від Богдана до Івана не було у нас гетьмана” – оцінка, яку дав Іванові Мазепі український народ. Оцінка безжальна і не зовсім справедлива до тих, хто в історії опинився між Богданом та Іваном, але така вже думка народу.
Майже триста років Російська імперія та СРСР воювала з його іменем. Майже триста років інформаційної війни, які говорять про сервільність російської культури у просуванні державної пропаганди більше ніж будь-що інше.
Найяскравіший епізод цієї війни:
Байрон написав поему «Мазепа» у 1819 році. Вона мала чималий вплив на сучасників та викликала нову хвилю інтересу і до гетьмана, і до феномену козацтва та України загалом. Оспіваний Байроном та Гюго, зображений на десятках великих полотен, зокрема Жеріко, Делакруа, Верне, Буланже. Загалом Мазепі присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур.
Для Росії це була небезпечна та неприпустима хвиля. Анафема явно не працювала. Україну у Петербурзі вже вважали приборканою, вишукана культура Гетьманщини забута та підмінена другорядною культурою малоросійщини, старшина стала дворянством, і Мазепа був вибуховим нагадуванням про те, що все могло бути інакше.
Пушкін написав «Полтаву» у 1828 році як акт пропаганди, щоб банально збити хвилю популярності «Мазепи» Байрона. Це була літературна анафема. Умовно кажучи, у цій конкретній справі Пушкін у ХІХ столітті був ніким іншим як сучасним Соловйовим на максималках.
Це була грандіозна інформаційна битва російської пропаганди проти однієї людини – Мазепи і великої ідеї, яка стояла за ним – ідеї України.
Всі ресурси російської держави та мистецтва були кинуті на таврування українського гетьмана. З пушкінської «Полтави» проросла і опера Чайковського, і набагато пізніший українофобський вірш Бродського «Щодо незалежності України», і багато чого іншого.
Ненависть геніального Бродського до України – це квінтесенція російської ліберальної думки про нас (за дуже окремими виключенням серед решти російськоі інтелігенції). Імені Мазепи немає в тексті, але Бродський починає свій твір згадкою про Полтаву і завершує обіцянкою, що коли українці в муках помиратимуть, то будуть цитувати «строчки из Александра, а не брехню Тараса».
Виявилося, що бажання смерті українцям — звична справа і для Бродського, і для Путіна. Та зрештою російська пропаганда від Пушкіна до Бродського програла, а Мазепа – переміг. Програє і Путін.
Президент Володимир Зеленський присвоїв ім’я Івана Мазепи 54-тій окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ, яка зараз нищить російських загарбників. А у жовтні минулого року у Туреччині спустили на воду корвет «Гетьман Іван Мазепа» класу «Ada», який будується для українського флоту.
Не буде другої Полтави. Нинішнє покоління українців здобуде перемогу. Ми здобудемо її із словами Тараса на вустах і під штандартом Івана над головою. Такою буде крапка у справі історичної справедливості.
З Днем народження, Гетьмане!
Від УСІМ:
Іван Мазепа, безумовно, був одним із найвидатніших гетьманів-державників. Загальник «мазепинці» у найменуванні його послідовників говорить сам за себе.
Історично важливими для нас є не тільки його заслуги, але й помилки. До останнього він тримався московського царя, як воша кожуха. Бувши одним із найбагатших у Європі, він недостатньо дбав про безпеку і оборону України. Замість того, щоб вкладати кошти в розбудову потужного війська, він будував церкви, помножуючи кількість місць для майбутнього анафемування. Вам це нічого не нагадує?
Залишається практично недослідженими або недостатньо дослідженими стосунки Мазепи з Ханською Україною і, зокрема, з тамішнім гетьманом і його ж колишнім писарем Петром Іваненком (Петриком).
У своїй «Думі» він нарікає на турків, але саме до них відійшов після поразки в «Полтавській битві» і саме в осідку П. Іваненка знайшов собі останній прихисток перед тим, як відійти у вічність.
Ось В’ячеслав Нестеров поширив Список духовних споруд, збудованих, реставрованих чи відремонтованих на кошти гетьмана Івана Степановича Мазепи-Калединського.
Києво-Печерська лавра:
Троїцька Надбрамна церква (1106—1108; перебудови XVII—XX століть) відновлена коштом Мазепи
Успенський собор (1073—1089; перебудова XVII—XVIII століть) відновлений коштом Мазепи (1690) + подарунки церковного начиння
Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698) побудована коштом Мазепи
Кам’яний мур (1696—1701) будувався коштом Мазепи: південно-західна башта (башта Івана Кущника, від назви церкви, яку там хотіли відкрити на честь патрона Івана Самойловича; побудована 1696 року); південна (Часова чи Годинникова, бо в ній до 1818 року був годинник); північна (Малярна, бо там містилася малярна майстерня); східна (Онуфрієвська — від церкви святого Онуфрія, або Палатна, бо тут містилися палати Івана Мазепи) (1698—1701)
Церква Різдва Богородиці (1696)
Микільська лікарняна церква (кінець 1690-х)
Трапезна Покрови Богородиці (кінець 1690-х, знищена більшовиками у 1960-их)
Вознесенська церква (1701—1705)
Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695)
Військовий Микільський собор (1690—1696)
Богоявленський собор (1693)
Софійський собор у Києві (1697—1700)
Дзвіниця, дзвін і мури Софіївського монастиря у Києві (1699—1707)
Дзвіниця Пустинно-Миколаївського монастиря (друга половина 1690-х)
Собор Живоначальної Трійці в Батурині (1692)
Церква Святого Миколи в Батурині
Воскресенська церква в Батурині
Церква Покрови Богородиці в Батурині
Собор Вознесіння Господнього Бахмацького монастиря
Успенська церква Глухівського монастиря (1692)
Трапезна та дзвіниця Глухівського монастиря
Успенська мурована трапезна церква Густинського монастиря
Мала трапезна церква Густинського монастиря
Покровська церква в селі Дігтярівці Новгород-Сіверського району Чернігівської області (1708—1709 або 1710)
Церква Пресвятої Богородиці Домницького Різдвяно-Богородицького монастиря (1696)
Церква Петра і Павла в селі Іванівському (початок 1700-их)
Церква Покрови Пресвятої Богородиці на Січі (1693)
Дерев’яний храм Святого Іоанна Предтечі Кам’янського Успенського монастиря
Церква Покрови Пресвятої Богородиці Батуринського Крупицького монастиря (початок 1700-их)
Храм Преображення Господня Лубенського Мгарського монастиря
Трапезна церква Лубенського Мгарського монастиря
Дерев’яний храм в ім’я Воскресіння Христового в Любечі
Мурована Воскресенська церква в Любечі
Собор Святого Миколая Макошинського Миколаївського монастиря
Церква в селі Мохнатин (1692) іконостас із гербом Мазепи
Церква Пресвятої Богородиці в Новобогородицьку (1688)
Вознесенський собор у Переяславі (1700)
Дерев’яна церква в с. Прачі
Дерев’яна церква Святого Іоанна Хрестителя
Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові (1679—1695)
Церква Святого Івана Євангеліста з вівтарем у Чернігові
П’ятницька церква в Чернігові
Церква Іоанна Предтечі в Чернігові
Трапезна з двобанним храмом Всіх Святих в Чернігові
Микільська церква у Білій Церкві (1706)
Братський Богоявленський монастир
Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві
Корпус Києво-Могилянської академії (1703)
Чернігівський колегіум (1701—1702)
Хрестовоздвиженський собор Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (1689—1709).
«Ви знаєте хоч якогось правителя, при якому відбувалось таке широке духовне будівництво по всій країні?» — пише В. Нестеров.
Ґерман Литвинов цілком резонно зауввжує в коментарях:
«Тепер зрозумілий корінь майбутнього нашого лиха: чужа церква, чужа ідеологія, чужий світогляд, чужа історія… Ми досі нащадків тих, хто не наклав на Мазепу анатему, можемо вигнати з наших храмів. Треба було будувати лікарні та збройні заводи».
