ФІГОВЕ ДЕРЕВО ГАРЯЧИХ ЛІНІЙ

Ось і все. Найпопулярніший лозунг, найзеленіший фіговий листочок, що ще якось теліпався на ….., зрештою, ми знаємо на чому, легенько відпав і безшумно закружляв, підхоплений «ветром перемен»…

І що? Наразі ніц, «тиша навкруги»…чи то від шоку, що так «неожиданно» їде ревізор, майже так, як завжди чомусь приходить зима, особливо зима у рік війни. Несподівано.
Чи то від обурення — ну куди ж це годиться, так собі тихенько крали, так собі гарно все ділили, так гарно чаювали на своїх віллах київських і заморських, на етерах за круглими столами обговорювали «Украину будущего, безопасную для хароших русских», і на давосах тусувалися з «великими кормчими» нового світового порядку, і марафони свої бігли так успішно , правда, на канапах м’яких, але ж бігли.

Бо першим все одно приходить той, кого краще проплатили. І гроші ж були власне «оттуда», від добрих дядечків, що годували і марафонців, і тих, що воду доносили, і тих, що піт з чола витирали, бо нелегка є то робота- народ так талановито дурити і увагу відволікати від важкого життя війни.

Дуже нелегка робота. І Геббельса всього перечитати, де-не-де і неробу Маркса процитувати, і на мудрого комуняку Мао закладки поробити, і кривавого Адольфа згадати, і іміджмейкерів вишколити, і писак , голодних до грошей , підібрати, і спілбергів жмеринського розливу повідкопувати, і з хромакеєю навчити працювати , щоб на відосіках «всьо красіво» було народу показано, ну хоч би краще, ніж у тих недолугих голлівудських, що руки дідуся Джо знімають так, ніби він з фільму «Привид» з’явився. Якийсь такий весь прозорий, мікрофони через нього проходять, і тому він ледве живий…так з старечим тілом знущатись… не гоже, ой не гоже…

Не те що наш, молодий, власноручно звареною мівіною відгодований і м’яко ступаючий у фланелевій піжамці «ако барс» по арені, бо як не так ступить і не так очима блисне, то від свого головного наглядача з нагайкою та славним іменем московським, (тільки той був «тимофеевич» і Сибір завойовував, а наш просто Борисович і гарно собі так завойовує все що можна у своїй вотчині), ще й дістане по дупці і до народу звертатись «в образі войовничому» змушений буде знову, а голос ще від вчорашнього не відновився…

Сатрап він, звичайно, той, що з нагайкою, але що поробиш, то в нього в генах, папаша ще з діда-прадіда передав, але справу свою знає, газдує у стодолі (пардон, у Офісі) справно, і кава вчасно зграбними фєфочками підноситься, і паперу у принтерах не бракує, і дах не тече, і генератори гудуть, але тихонько, як ті бджоли, бо ж найкращі підібрали для слуг і прислужників.

І навіть час має на великі справи, от як за моря- океани літати, «раз-два рассчитайсь» організувати послів і міністрів, щоб правильним строєм до чужинських царів в палати овальні заходити. І чужі корони оберігає, і про свою дбати вміє, і всі у нього по струнці ходять, вчасно всі «заносять», бо ніхто боярського гніву бачити не хоче, пригрілись і «нам бьі ночь простоять да день продержаться», а там і війну народ простий виграє, і що «победителей не судят» згадають.

І ось це все зараз буде «розвіяне вітром»..? І всі «наработки», схеми, формули і «хто-кому-без кого-як-за скільки-коли-де» прийдеться забути? Такий пласт роботи – і коту ( чи навіть леопарду) під хвіст? І як же це все пережити, а головне – як жити після цього? (Якщо взагалі вдасться вижити, даруйте за тавтологію)

А тут ще головна заморська пані посол Брін щось брінкнула про «У майбутній Україні не може бути місця для тих, хто використовує державні ресурси для власного збагачення»…!
Це як? Що вона розуміє в тонкощах нашого життя? Яка ж ми «злочинна асоціація»? Який суд? Ми ж просто дружбани, команда, в одному ж кварталі всі виросли, всі все про всіх знають, всі на всіх капають, «все чотко»!
Що вони там у своїх вашингтонах, подуріли зовсім? Це ж у нас свої « скрєпи, загадочная душа…» Ой, це ж з іншої опери, звиняйте…та какаяразніца, душа ж така сама, братская-родственная, як би нас там не хотіли розділити…скільки там того Донбасу, всім вистачить, надра ж глибокі….

Але ж як болить… такий креативненький був лозунг, коротко, чітко, всеохоплююче і всім зрозуміло : НЕНАЧАСІ. Часом він був як невинний фіговий листок, часом як кавалок шиферу, часом як китайська стіна, міцна і неосяжна. Основне – працював же! Прикривав, латав, цементував, відганяв особливо надокучливих , от скажеш магічне слово «неначасі» – і всьо, «тишь да гладь».
А тепер? Телефони виставили, дзвони і рапортуй, імена називай, факти наводь, ситуації описуй, провадження відкривай……жах господній..!

Свободи слова їм, таким-перетаким, бач, забаглося.
Наслухалися ворожих голосів, адвокатами розпещених і судами дозволених. Ще й ту панянку, бльондинку мініатюрну, але ж таку вже голосну, і з голосочком до того дзвінким, що аж у офісах філіжанки раптом затремтіли і декотрі аж потріскалися, тепер знову всі будуть слухати, бо ще тоді, на початку, хтось бовкнув :
Вікторія принесе вікторію для України..!

І ось… почалося ! Вікторія Аудитівна знає як аудитити. Аж аудитнеться їм по теплих кабінетах, по позолочених кілограмах яєць і по гречці за ціною золотого піску. Але працювати буде не вона. Вона тільки показала як. І показала, що можна. І переконала, що треба. І пояснила, що віслюків на коней міняти можна, хоч і на переправах. Тільки розумно, і на чисті породи…
Працювати будуть спокійні і організовані спеціалісти, котрі все порахують, перемножать і поділять, синуси-косинуси виведуть, гіперболи вималюють і квадратні корені зі всього витягнуть. Без анестезії, без «сюсю-ляля», економіка ж наука точна, тільки цифри, нічого особистого. А ліричні виступи нехай вам пишуть філологині-радники-екZперти, нехай знечулюють ваші щелепи і всілякі там внутрішні органи, бо боліти буде. Дуже.

Але то буде оздоровчий біль, після якого і ціна яєць, і ціна совісті продажної вирівняються, а ціна життя і правдива ціна перемоги виросте до небес.
Бо життя навіть одного героя є безцінним, а ціна нашої перемоги буде виплачуватись кільканадцятьма поколіннями наших нащадків. Вони будуть народжуватись, жити, творити, любити і сяяти в новій сильній країні.
Народження – це завжди біль, але без болю життя не почнеться.

Оксана Давида