НОВОРІЧНЕ

Любі друзі! Ось і пошканщдибав до урвища часу цей кривавий рік. Рік безмежного горя і сліз, рік сумних буднів і невеселих свят. Ті перемоги, які здобули наші воїни пощербилися від частих смертей героїв. Пощербилися і воднораз звеличилися подвигами в імя України. Ті перемоги згуртували народ у націю, звеличили його в памяті. Та не втішили вони материнського горя, не змалили печаль заподіяну карабасистим кремлівським виплодком. Бо не прийдуть до рідної хати тисячі і тисячі красенів, не привітають батька-матір із зимовими святами, не поклоняться батькові і не скажуть Христос народився… Славімо його!

Не поклоняться матері і не скажуть: Добрий вечір, Щедрий вечір, мамо! Не поклоняться і не скажуть: Спасибі вам, рідні, за щирі молитви, що денно і нощно шепотіли ви до Неба аби порятувати нашу молодість і красу. Ті молитви були нашими оберегами від московських градів. Вони захищали нас від здичавілого скреготу кремлівських танків, захищали від усього московського оскаженіння.

Ні, не прийдуть сини, не прийдуть і не впадуть у поклоні. Вони вже й самі полетіли за молитвами на Небо. Може хоч там вимолять кращу долю Україні. А їхню долю забрав оцей отруєний московською ропою рік. Їхнє щастя розтоптав чоботищем обпоєний московським чадом кремлівський виплодок з холодної Тартарії. Розтоптав і розчавив долю не тільки синів-красенів, а й батьків їхніх, і діток-малоліток їхніх.

Їм би оце натруджену батьківську долоню на плече, а замість неї Москва петлю суче. Їм би теплу посмішку від матері, а Москва — вила-трійчаки у вікно суне, отруйною ропою у вічі сикає. І проклинають люди задрипанку-москву, проклинають покусаного скаженими собаками недомірка. Проклинають і просять Небо, щоб прийдешній рік був милостивим і переможним.

Хай принесе він у наші хати теппло і затишок, єдність і перемогу. Тож зустрічаймо його з надією і вірою. З новим роком, друзі! Будьмо!

Борис Ткаченко