February 7, 2023

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

«НОВАЯ ПОЧТА ПОЗНАНЬ, ПОЛЬША, ЗДРАВСТВУЙТЕ»

1 min read

Перипетії «Нової пошти» в Польщі, або Як українці стають рознощиками вірусу «русского міра» за кордоном

Завдяки тому, що моя перша посилка відправлена з Варшави таки потрапила до отримувача, я здолав своє переповнене ляку та підозрілості ставлення і почимчикував до відділення в Познані, аби знову відправити посилку до України.

Привітно налаштований, усміхнений, заходжу до відділення. Три каси для клієнтів, одна вільна. Наближаюся до хлопця, вітаюся польською і польською питаю, чи можна до нього.
«ДА», – лунає відповідь. Чар приснув. Відчуваю, як мене з середини розпирає лють. Але стискаю зуби. Подовжую польською. Я приніс два ліхтарики. Питає хлопчина ламаною польською, яка їхня вартість. Я її називаю і виявляється, що перевищує 150 євро і мабуть треба буде провести розмитнення в Україні. Хлопчина намагається пояснити мені це польською.

Річ неможлива. Не знає він польських термінів на вираз «митний брокер» (польсь. agent celny), взагалі не знає митної термінології. Я мав би зізнатися, що все знаю і може він подовжувати українською, але після «ДА» я аж горю бажанням помститися. «Broker?» – дивуюся театрально, бо польською «broker» то «біржовий брокер». Слово «mytnik» неукраїнськомовній людині нічого не говорить. Я чекаю, аж він мені це все пояснить, згадую подумки, що я не вимагаю від українських працівників з України (з відділень Нової пошти в Україні) знання польської мови. А ми ж у Польщі.

Втручається його колега, він пояснює краще, але знання польської мови, як у будівельника або прибиральниці з України (тобто ДУУУУЖЕ основне). А це розумова робота, обслуговування клієнтів, серед яких можуть бути й поляки.

Питання потенційного мита ми проїхали. Оформляємо далі. Мене дратує всюдисуща московська мова, яка зусібіч наступає на мої вуха. Намагаюся зберегти спокій. Українці завжди бідкалися, що їх в Україні русифікують, бо преса, ТБ, тинди-ринди. Якось у Польщі вони далі обирають «ДА» і обслуговування путіномовних мовою своїх катів. Такий собі стокгольмський синдром. Схоже, невиліковне. Засмакували в ролі зросійщеного раба і так аж до скону буде.

Подовжуємо. Хлопчина питає мене про мої реквізити (ім’я, прізвище, адреса проживання, номер телефону). Ось… Хлопчина виявляється анальфабетом. Записати польською Przemysław Lis-Markiewicz ніяк не виходить. Просить якийсь документ. Даю. Переписує. Нечувана ганьба. Мого прізвища не вміють записати в Познані, імені – теж, хоча Przemysław – одне з найпоширеніших імен у Великопольщі. Адресу та номер телефону записує з помилками, не знає польських числівників. (Тиждень тому в Луцьку мене в відділені Нової пошти теж запитали про ім’я, прізвище, по батькові. Не зморгнувши оком, я сказав: Пшемислав Здзіславович Ліс-Маркєвіч.

Хлопець раз перепитав, згодом створив мені нове ім’я та прізвище, яке з моїми не має нічого спільного, з «по батькові» не впорався).
Але я в Познані вже, не в Луцьку. Колега, що стоїть поруч, не витримує, категорично прохає хлопчину, що намагався мене обслуговувати, зайнятися чимось іншим.

Другий хлопець питає, що я відправляю. «Latarki» — відповідаю. Пише «фонарики». І раптом вся тамована в середині лють вивільняється. «Які ще фонарики?» — кричу. Це по-русски. Українською буде «ліхтарики». Скрикнув я, мабуть, заголосно, але вже не маю сили. Починаю горланити про їхнє зросійщення, що цього вже не стерпіти тощо. Просить вибачення. Виходжу.

Маю одну пораду. Якщо Новая почта нічого в Польщі не змінить, треба приклеїти на вхідних дверях великі банери з двома написами: NIE DLA POLAKÓW. КТО ОБЩАЕТСЯ НА РУССКОМ – ДОБРО ПОЖАЛОВАТЬ. Українською не пишіть, бо ж ваші путіномовні співгромадяни можуть не зрозуміти, аж вони звикли, що до українців треба ставитися як до колоніально двомовних невільників. Русский, как человеческий язык, надо знать всем украинцам. Ведь украинский – нечеловеческий, он телячий.

Ви самі собі винні і вас уже не врятувати.

Пшемислав Ліс-Маркєвіч

Від УСІМ:

Ми задали в пошук українською мовою «Нова пошта, Познань, Польща», і ось що видав нам Ґуґл:

Ми не здивуємося, якщо поляки, німці, голандці, шведи та інші народи будуть депортувати із своїх країн назад в Україну під російські ракети й снаряди усіх, хто гидує мовою своєї країни й належним чином не вивчає мову країни, яка дає їм прихисток. Урок має бути вивчений до кінця!

Це — надзвичайно серйозна проблема для світового українства в цілому і для України та української діаспори поокремо. Попри втрати на фронтах (Слава ЗСУ!) і воєнні поразки, Московія бере своє терором, перетворенням України на суцільну руїну, витисканням населення із зросійщених східних теренів на ще українські західні терени, відтак і за межі України.

Незважаючи ні на що ця жорстока війна нічому не вчить українців. Покалічені й гнані, безголові українці не думають ні про себе, ні про Україну — як і належить корисним ідіотам, вони бездумно розносять по світу вірус «русского міра».

Як із цим боротися? Ось найважливіші способи:

1. Прискорена українізація, передусім — освіти і просвіти. Остання має негайно розгорнути інформаційно-роз‘яснювальну роботу як в Україні, так і за кордоном, особливо — у місцях скупчення біженців.

2. Невідкладне творення україноцентричних системи ЗМІ та блоґерської мережі, здатних формувати відповідну громадську думку в українському суспільстві та в українській діаспорі в цілому та в середовищі біженців зокрема.

Очевидно, що можна задіювати й інші чинники, які здатне продукувати суспільство, оскільки на владні структури України у цій конкретній справі, на жаль, покладатися не можна. Олексій Арестович, Михайло Подоляк та інші голови, що розмовляють, з президентом України Володимиром Зеленським на чоді не можуть навіть собі раду дати.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.