September 25, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

МУХАРСЬКИЙ VS АРЄСТОВІЧ

1 min read

Антін Мухарський різко розкритикував Алєксєя Арєстовіча, і це збурило український сеґмент соціальних мереж. Тому є пояснення: і Арєстовіч, і Мухарський не є самими собі індивідами, а типовими і водночас яскраво вираженими представниками тих прошарків суспільства в Україні, до яких належать. Отже, спочатку надамо слово нашим героям (зберігаючи колорит їхнього письма), а потім зробимо деякі висновки.

С Ілля Пономарьов

НАРОД СЄР, НО МУДР

«Патриотические силы» Украины (как они себя сами гордо именуют) никогда не набирали на выборах больше 1,5 %.

Народ сер, но мудр. Он понимает, что этим товарищам нельзя вручать государственную власть ни в каком случае. Вообще ни в каком. Просто не существует такого случая.

Вчера я с истинным удовлетворением отмечал — насколько мудр наш народ — наблюдая за реакцией «паріотичної спільноти» на создание Политического центра российской боевой оппозиции режиму Путина во главе с Ильей Понамаревым.

Я раньше не до конца понимал, как можно быть безголовым и узколобым одновременно.)

Они сумели мне показать, браво.

У меня появилось чувственное понимание, как проебывали украинскую государственность до сих пор — раз за разом, несколько сотен лет подряд.

Очень просто — пускали вот «это» и «этих» к принятию реальных государственных решений.)

Реакция там проста: не нужно нам тут оппозиции Путину, валите в РФ, а мы тут закроемся, на Родинке, будем любить другу друга и пишатися.

Вот эти, прости Господи, долбоебы, и есть — квинтэссенция вечных украинских поражений.

Вы скажите — «долбоебы» это слишком крепко.

Это же волонтёры, активисты, патриоты.

Да. Это волонтёры, активисты, патриоты. И — долбоебы.

Хорошо, что далеко не все волонтёры, активисты и патриоты — долбоебы.

Я бы даже сказал, что долбоебы в меньшинстве.

Вам, а самое главное — им, кажется, что их много. Это иллюзия.)

Они просто крикливые. А крикливые они потому, что громче всех кричит самый слабый.

Это дерганые, безвольные, крайне себялюбивие существа, скукоженные в странной смеси ненависти и зависти друг другу и жутком ресентименте к всему остальному окружению.

Политический центр боевой оппозиции Путину в Украине — это влияние. Наше влияние на РФ.

Только долбоеб может добровольно отказываться от влияния.

Они отказываются.)

Все логично.

В своё время Скоропадский постеснялся вытереть сапоги об эту публику. В результате мы получили тут киевское ЧК, а чуть позже — Голодомор.

Могли стать Финляндией. Стали республикой СССР.

Сегодня мы имеем путинское вторжение, потому, что Украину травит и лишает реальной силы и влияния именно это стадо — мелкое, хуторское стадо, пытающееся сбежать от реальности под благовидным предлогом «патриотизма».

Они решили, что у них тут — монополия на патриотизм.)

Что они тут имеют право определять — что есть патриотизм и каким он должен быть.

Идиоты, конченые идиоты.

Снять табличку — с Булгаковым — это отщипнуть у себя часть влияния.

Закрыть музей Булгакова — это оторвать от себя кусок влияния.

Отказаться от русского языка методом тотальных запретов — это терять влияние — на главного нашего врага.

Именно так, ровно под этими лозунгами и из этой картины мира, уничтожалась самая крупная войсковая группировка в Европе, доставшаяся нам в 1991 году.

Теперь пишаемося закупкой волонтерских дронов.

Дурак всегда платит дважды. Наши дураки — прямо сейчас пытаются заплатить в пятый раз.

Все эти мечты об изоляции от противника, с которым у нас тысячи километров общей границы — и без естественных препятствий (!), сотни лет общей истории и вечного желания нас поглотить — ничего более тупоголового, инфантильного и беспомощного невозможно себе вообразить.

Они не просто вообразили — они пытаются сделать это стратегией и ещё навязать нам.))

И это хорошо.

Им, тупоголовым, в их жабьей возне, даже не приходит в голову (некогда, пышатися треба), что их слабость и неспособность повлиять на реальные события напрямую связаны с добровольным отказом от влияния — через постоянное стремление к изоляции.

Влияние — это способность вызвать обратную реакцию.

Если вы стремитесь разорвать обратную связь от главного противника, вы не влияете.

Вы создаёте идеальные условия для врага влиять на вас.

Стратегия улитки унижает Украину. Она демонстрирует, что у Украины мозгов как у улитки.

Я этого не позволю.

Мне нужна Украина, которая играет через всю шахматную доску. Влияет на Москву, Владивосток, Пекин, Вашингтон и марсианское поселение Маска.

И только так поднимется и реализуется украинская культура. Только так украинский язык станет модным — и изучаемым.

Только так нам захотят подражать.

Изоляции не подражают. Подражают силе.

В своё время Спарта была единственным греческим городом, не имеющим стен.

У Спарты, по сравнению с их противниками был настолько малый мобилизационный ресурс, что их стратегией (единственно верной) стало все время создавать проблемы под стенами городов своих конкурентов, а не ждать их под стенами своими.

Изоляция от россиян — это российская армия в Ирпене. Работа с россиянами — это украинское присутствие в Кремле.

Язык слизняков не учат. Учат язык тех, кто впереди.

Мне нужна Украина как Спарта. Украина как королева звёзд.

А им нужна — Украина, как слизняк, как улитка.

А вы, мои уважаемые читатели — выбирайте.

Алєксєй Арєстовіч

* * *

ТАВАРІЩ АРЄСТОВИЧ АБО БЕНДЕР ПРОТИ БАНДЕРИ

До цього моменту я себе стримував… На війні як на війні. Ворог мого ворога — мій друг чи принаймні ситуативний союзник. Але після сьогоднішнього допису Олексій Арестович, я зрозумів що Україні і українцям на новому історичному етапі знову оголошено війну. Вустами спікера та позаштатного радника офісу президента на державному рівні оголошено війну всім нам – “тупоголовим нацикам, бандерівцям, долбойобам, уліткам, хуторянам та ізоляціоністам”, які за визначенням таваріща Арестовича раз у раз “пройобували Україну” в історичній ретроспективі та “монополізіровалі в странє право на патріотізм”.

Пряма цитата Арестовича:
“Сегодня мы имеем путинское вторжение, потому, что Украину травит и лишает реальной силы и влияния именно это стадо — мелкое, хуторское стадо, пытающееся сбежать от реальности под благовидным предлогом «патриотизма»”.

Тобто саме українці є причиною війни в Україні! Браво таваріщ Арестович! Це ж виходить, що Путін правий і нещасний український народ треба визволяти з-під влади невеличкої групи патріотів-горлопанів, котрі на виборах отримують нещасні 1,5 відсотки.

Тобо йдеться, я так розумію, про “Свободу”, “Правий сектор”, “Азов”, УНА-УНСО, про партію Об’єднаних Націоналістів, які обстоювали інтереси України, за часів коли Арестович консультував у британській розвідці агента 007 чи імпровізував на еротичні теми в театрі “Чорний квадрат”.

Саме ці “вузьколобі хуторяни” влаштували Майдан і на своїх плечах витягли перші роки російсько-української війни. Саме зараз вони поголовно всі на передовій і у них нема часу стежити за тим, як в тилу з кожним днем все активніше й активніше розгортає свою діяльність проросійське лобі, котре під прикриттям концепту “Русь-Україна” намагається знецінити, очорнити, висміяти, змішати з багнюкою концепцію українського націоналізму — ЄДИНОЇ живої соціально-політичної української ідеології, що вистояла, зберегла традиції та історичну тяглість серед пасіонарної частини українства. Завдяки якій сама Україна БУЛА Є І БУДЕ, бо націоналісти та націоналістичні організації є тією сіллю землі, без якої зварений будь-ким український політичний борщ не матиме смаку.

А тепер по пунктах розвінчую маніпулятивні інсинуації Арестовича, вдячну аудиторією якого складають “широкі народні маси” росіян та русифікованих українців, не обтяжені базовим знанням правдивої української історії.

«Вчера я с истинным удовлетворением отмечал — насколько мудр наш народ — наблюдая за реакцией «паріотичної спільноти» на создание Политического центра российской боевой оппозиции режиму Путина во главе с Ильей Понамаревым.
Я раньше не до конца понимал, как можно быть безголовым и узколобым одновременно.)
У меня появилось чувственное понимание, как проебывали украинскую государственность до сих пор – раз за разом, несколько сотен лет подряд» (кінець цитати).

Нагадаю, всім хто не в курсі, що українську державність вперше і надовго “проїбали” за часів Хмельницького, повіривши в користь ситуативного союзу з Московією. Вдруге серйозно її проїбали за часів пацифіста-соціаліста Винниченка, що виступав за союз з Росією і розпустив майже 2-мільйонну армію (яку складали етнічні українці у складі армії російської імперії), залишивши Київ на поталу Муравйову, якого зупиняли декілька сотень”тупих нациків-маргіналів”, що їх нині “професійні українці” згадують хе-хе як Героїв Крут.

Ще одна цитата Арестовича:
«В своё время Скоропадский постеснялся вытереть сапоги об эту публику. В результате мы получили тут киевское ЧК, а чуть позже — Голодомор» (кінець цитати).

Сука! Ну хіба не хитра маніпулятивна сука цей Арестович (вибачте з емоції), що спокушає “наївних, благодушних рабів оцих малих” (зросійщених радянських людей) перекрученнями української історії, зневажливо називаючи “етой публікой” лави українських повстанців, бійців та командирів, котрі згодом утворили кістяк Армії УНР, зрештою самого Петлюру, якого (на думку Арестовича), призначений Німеччиною наказний гетьман Скоропадський мав знищити замість московитів.

Так, дійсно, українська історія складна і неоднозначна, повна протиріч та внутрішньовидової боротьби різних форм українства.
Але в контексті чергової цитати Арестовича:
“Вот эти, прости Господи, долбоебы, и есть — квинтэссенция вечных украинских поражений.
Вы скажите — «долбоебы» это слишком крепко.
Это же волонтёры, активисты, патриоты.
Да. Это волонтёры, активисты, патриоты. И – долбоебы.
Вам, а самое главное – им, кажется, что их много. Это иллюзия.
Они просто крикливые. А крикливые они потому, что громче всех кричит самый слабый.
Это дерганые, безвольные, крайне себялюбивие существа, скукоженные в странной смеси ненависти и зависти друг другу и жутком ресентименте к всему остальному окружению”.

А тепер ще одна цитата на цей раз радянського українського письменника Ярослава Галана на адресу Степана Бандери в газеті “Совєтская Украина” за травень 1944 року:
«Жалкий, злобний карлик. Моральный урод. Марионетка в ловких руках фашистов, что прикрываясь любовью к Украине, сеет ненависть среди украинцев, что верят и борются за светлое и счастливое будущее своей социалистической Родины! И победят! Непременно победят!»

Просто дух перехоплює як подібно! Ну майже слово в слово.

Чим закінчив Галан знаємо. Бузина, що обстоював концепт Русь-Україна так само… Українці бридко спльовують, як чують їхні імена. Бо хоч і народилися в Україні, хоч українцями себе називають по суті ментально окуповані, зросійщені, бо імперські концепти Московії їм більш довподоби, а росіяни справжні брати і союзники ближчі, ніж самі українці.

І насамкінець ще одна цитата Арестовича:
«Мне нужна Украина, которая играет через всю шахматную доску. Влияет на Москву, Владивосток, Пекин, Вашингтон и марсианское поселение Маска».

А от вам з Ільфа і Петрова:
«Васюки ждет неслыханный расцвет производительных сил, — воскликнул Великий комбинатор. — Подумайте, что будет, когда турнир окончится и когда уедут все гости. Жители Москвы, стесненные жилищным кризисом, бросятся в ваш великолепный город. Столица автоматически переходит в Васюки. Сюда переезжает правительство. Васюки переименовываются в Нью-Москву, а Москва — в Старые Васюки. Ленинградцы и харьковчане скрежещут зубами, но ничего не могут поделать. Нью-Москва становится элегантнейшим центром Европы, а скоро и всего мира!» (кінець цитати).

Радянські люди патологічно люблять, коли їх обманюють. І знають, що обманюють, і бачать шо обманють, але будуть до останього вірити в брехню як у правду, поки не залишаться голими-босими біля розбитого корита. Негативна селекція СРСР дається взнаки. Саме вони у 90-ті пили сечу і вірили в Кашпіровського, у 2010-му привели до влади зека-гопника, а у 2019-му покликали велику війну у наші домівки (хужє нє будєт, хоть поржом), обравши президентом людину, чиє зросійщене оточення прямо залежне від впливу таваріща Арестовича —свідомого адепта совка (що публічно визнане це у розмові з російським поетом Д. Биковим), який закликає зневажати, знецінювати, цькувати ті 1,5 відсотки свідомих “нациків”, “бандерівців”, та “хуторянських довбойобів”, які періодично нагадують нинішній владі про шиту білими нитками справу Шеремета, готовність “увідєть мір в глазах Путіна” і “просто пєрєстать стрєлять”, про Вагнергейт, провалені ракетні програми і недофінансування Армії, розмінування Чонгару, трагедію в Бучі, коли замість рити окопи під Києвом президент запрошував наївний розслаблений народ на травневі шашлики, про віру офісу президента у те, що росіяни, окуповуючи Україну, будуть бережливо ставитися до відремонтованої інфраструктури (о боже! це дійсно якась катастрофа в їхніх головах).

А тут ще справа Пашинського і Чорновол за врятовані “Стугни”, справи генералів Марченка та Кривоноса — “подяка” за врятований Миколаїв і Жуляни на тлі цирку-шапіто а-ля Брєжнєв із вручення державних нагород Віталіку Козловському та Жєнє Кошєвому. Русифікаторські закони у Верховній Раді….

Бачить Бог, я мовчав. Я довго мовчав, зціпивши зуби, бо війна і треба бути стриманим у висловлюваннях та конкретним у діях. Терпіння моє було титанічним, а критика влади стриманою та конструктивною. Але коли представник влади на догоду російським лібералам виставляє український націоналістичний рух довбойобами, знецінюючи у своєму КВНівському куражі найбільш активну та пасіонарну частину українського суспільства, нерви мої не витримують. Може саме цього і домагається ворог — розпалити війну всередині держави, коли замість московитів ми підемо нищити одне одного.

Так от мушу сказати Олексію Арестовичу, що я, як уособлення “хуторянина-укрофашиста, нацика-бандерівця, вузьколобої уліткі, довбойоба та активіста-волонтера що закуповує дрони для Армії”, готовий в перший і останній раз вибачити йому ті бздури, які він написав у своєму дописі за 1 вересня 2022 року.

Олексію, невже вас — людину котра видає себе компетентною чи не в усіх галузях військової, соціально-політичної істрричної та практичної філософської думки нічому не навчив досвід Галана, Бузини, Медведчука, Януковича та тисяч інших дрібних українофобських бісів, що починали свої політичні кар’єри з ненависті та боротьби з українськими націоналістами, а закінчували як не з сокирою у голові чи кулею у животі, так у тюрмі чи вигнанні, хоча певний час і були вкрай популярні у “широких народних мас” і так само куражились і зневажали націоналістів у статусі популярного письменника, президента України чи керівника президентської адміністрації?

Схаменіться…Статус поп-зірки затьмарює критичний розум, спотворюючи справжню картину світу.

Ви видаєте себе за розумну людину То може замість “здаватися” треба дійсно нею стати. Навчитися контролювати власні емоції та висловлювання, зменшіть градус ненависті, зневаги та знецінення до своїх співвітчизників.Без шанування, але поки з нейтральним привітом та вірою у можливість співіснувати в межах Єдиної Соборної України в кордонах 1918-го року)))

За вашим визначенням “довбойоб та хуторянська улітка”,

Антін Мухарський

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.