December 5, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

16 липня — знаменний день в історії України. І США.

1.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.

Не бачу потреби з цієї нагоди писати новий текст, а от свою статтю, написану з нагоди тридцятиріччя запропоную для тих, хто її не читав. Та й для повторного читання вона корисна:

Ця стаття увійшла до моєї збірки статей і нотаток «Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.».

При цій нагоді варто вам заглянути й сюди: «В‘ячеслав Чорновіл як феномен української історії й політики: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 201 с.».

У контексті написаного в інших статтях і нотатках мій погляд на місце і роль Декларації про державний суверенітет України набирає більшої повноти і допомагає зрозуміти, що в українському націєтворенні й державотворенні пішло не так.

Сподіваюся, після прочитання ви краще зрозумієте природу руйнівної війни, з якою Москва прийшла в Україну.

Через те, що українці наламали дров між 1990 та 2014 роками, стався ЄвроМайдан 2013 року, який перейшов у те, що з натяжкою називають Революцією Гідності. Наслідок — початок відкритої аґресії Росії проти України.

Ту аґресію можна й треба було зупинити. Зараз ми знаємо більше, чому того не було зроблено і чому не було задіяно Будапештський формат переговорів.

У своїх публікаціях я виступив з пропозицією задіяти Будапештський формат як стартовий майданчик для обговорення ідеї Гельсінки-2 для перегляду і оновлення Договору про безпеку і співробітництво в Європі (див.: Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.).

На жаль, ця ідея нікого не зацікавила. Історія давала шанс саме Україні ініціювати цей процес, і від повномасштабної війни Україна була б убезпечена. Та і Європа із США не мали б таких клопотів, як вони мають тепер.

З розв‘язанням Росією війни в Україні ідея перегляду Договору про безпеку і співробітництво в Європі стає все актуальнішою.

Більше того — оскільки РФ як держава-терорист несе загрозу усьому світові, ми бачимо, що цю країну треба втихомирювати цілим світом. Отож світова спільнота мусить зробити це через ООН, а в разі неможливості цього — поза ООН разом із ліквідацією цієї неефективної орґанізації.

Ініціативну роль у цій справі має відіграти світове українство, ставши рушійною силою системних змін передусім в Україні (дет. див.: Світове українство — рушійна системних змін в Україні: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 309 с.).

Нашою першою ініціативою в цьому відношенні є «ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА Й НАРОДІВ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ЇХНІЙ СПРАВЕДЛИВІЙ ВІЙНІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО АҐРЕСОРА».

Паралельно з цією акцією іде творення Руху Світового Українства. Цей процес показує нам, як проявляються властиві українцям інертність, обережність, упередженість і т. ін.

2.

Микола Княжицький нагадав, що саме 16 липня три роки тому, уже за новообраного президента, але ще «стара» Верховна Рада України ухвалила закон про мову.

Симптоматично, що річниця ухвалення закону України про мову припало на межень широкомасштабного вторгнення РФ в Україну. Війна, як торнадо, перетворює Україну на руїну, а мільйони українців змусила міґрувати — у безпечніші області України та за кордон…

Ми пам‘ятаємо, як тоді активно і аґресивно, з викликом, В. Зеленський тримався російської, відкидаючи усе, що символізувало бодай якийсь прояв україноцентричності (Слава Україні! Вишиванка. «Зродились ми…» тощо).

«Слуги народу», зайшовши у ВРУ, зробили спробу скасувати закон про мову. Не вийшло. Закон вистояв.

Досягнення, обумовлені застосуванням, М. Княжицький перелічив у своєму тексті. Усі вони — формальні, жодного — сутнісного.

Три роки тому я писав, зокрема, що це — той закон, який породжує ситуації такого штибу: офіціант буде обслуговувати вас вишуканою українською, але я не певний, що він не плюне в тарілку перед тим, як подати вам страву.

В. Зеленський також натренувався говорити «Слава Україні!», звик до вишиванки (хай і не зовсім автентичної), навчився співати «Ще не вмерла…», хоч до «Зродились ми…» й не дійшов. Заслуги закону про мову тут немає — посада зобов‘язує.

Зобов‘язання — те, що робиться з примусу або з безвиході, але аж ніяк не є проявом переконань, світогляду, менталітету.

Зміни, які за три роки на посаді відбулися із Зеленським, не є свідченням того, що він став україноцентричним. У числених його діях і бездіях я бачу багато ознак того, що він не змінився і мінятися не думає. А це дає підстави вважати, що він навчився добре грати свою роль.

Офіціанти, касири, таксисти та інші представники нижчого класу, звісно, також пристосовуються до обставин і вчаться грати свої ролі.

А подивіться, якими патріотичними стали журналісти з колишніх проросійських каналів В. Медведчука, які на інших, зокрема — й державних, телеканалах цілком пристойно чешуть українською і досить різко облаюють тих, на кого вони ще вчора рівнялися.

Можна, звичайно, погодитися з твердженням Княжицького, що радіо й телебачення завдяки мовному законові українізувалося.

Формально — так. Але сутнісно і політика, і законотворчість, і освіта (як загальна, так і вища), і ЗМІ, і бізнеси якими були, такими й залишилися. Навіть якщо вони вигукують «Слава Україні!», співають гімн України й фінансово чи матеріально допомагають ЗСУ, це ще мало про що говорить.

Рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) українського суспільства залишається досить низьким, і прикладом цього є публічні прояви таких здатних впливати на громадську думку осіб, як Олексій Арестович, Борислав Береза, Дмитро Ґордон та ін.

Названі особи належать до того прошарку суспільства, які здатні усвідомити свою громадянську відповідальність, але з певних причин навмисно і часто демонстративно поводяться всупереч вимогам того ж закону про мову.

Але є інший, більший прошарок суспільства, якому потрібна допомога в оволодінні україноцентричними знаннями й, звісно, мовою. У цьому зв‘язку виникає цілком резонне питання: а що за три роки було зроблено, щоб дати загалу суспільства в Україні українознавчі знання й навчити української мови?

Ухваливши закон про мову, держава подбала про штрафи за його порушення, але палець об палець не вдарила, щоб створити мережу безкоштовних українознавчих шкіл, курсів, гуртків та інших форм освіти й просвіти. Не підставили плече державі й громадські орґанізації «Просвіта» чи товариство «Знання», чиїм статутним обов‘язком є освіта й просвіта дорослих і які, до речі, значною мірою фінансуються з державного бюджету.

Отже, сутнісно закон про мову можна вважати провальним — його ефективність мінімальна, якщо не нульова, і цей недолік прирівнює його до ранішого закону про декомунізацію, за яким було декомунізовано гранітні й бетонні постаменти, топоніміку, але аж ніяк не те, що робиться в головах громадян України.

Успішно розв‘язати ці проблеми можна було й можна-треба тепер за системного підходу шляхом українізації України (дет. див.: Українізація України як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.) та створення й підтримку діяльності україноцентричної системи ЗМІ (дет. див.: Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.).

На превеликий жаль, ці ідеї навіть не обговорюються ні на державному рівні, ні в суспільстві загалом, ні навіть в його інтелектуальному середовищі зокрема. Якесь негласне табу накладено на цю тематику.

Мене це не дивує, оскільки я добре розібрався в тому, чому системні зміни в Україні не відбулися за тридцять років незалежності і чому навіть російські ракети й бомби не пробуджують свідомість хоча б інтелектуальної еліти (дет. див.: Інтелектуальна еліта України як проблема: Статті, нотатки. — Вашинґтон: Видавництво Україна Інк. — 2022. — 729 с.).

On July 16, 1790, President Washington signed the Residency Act, a bill siting the District of Columbia on the Potomac River. The exact location was up to Washington, who visited several sites. 8th Va. veteran Lt. Col. William Darke—who had known Washington since the French & Indian War—lobbied hard for Sharpsburg, Md., which was directly across the river from his home town of Shepherdstown (now W.V.). Washington met with him and considered it, but ended up selecting a site anchored by Georgetown, Md., which is now a neighborhood of D.C. The Residency Act also selected Philadelphia as the temporary capital city for ten years while the site of the new capital was prepared.

* * *

Мало не забув… 16 липня в США згадують як день заснування міста Вашинґтон. Ця подія, до речі, пов‘язана з будинком у Джорджтауні, в якому розташоване посольство України в США (дет. див. мою книжку «Ukrainian Washington» (Washington, 2020. 80 p.). Її ще можна замовити.

У мене все.

Володимир Іваненко

16 липня 2022 р.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.