УКРАЇНЦІ ЗАВДАЛИ ПОРАЗКИ РОСІЯНАМ
1 min read
Історичні аналоґії
росіяни наскаржились на допис, який містить інформацію про перемогу українців 1659 року. Вони, мов вурдалаки світла, бояться правди. Це означає, що ми маємо посилити свою боротьбу на історичному фронті і максимально поширювати ці знання.
Хоча правильно — «московити», але вони дуже люблять цю вигадану назву —“росіяни, русскіє”, тож хай так.
Повторимо:
Українці завдали поразки росіянам.
Повномасштабний наступ росіян на Лівобережжя був зупинений українськими військами, а також допомогою, яка надійшла від наших західних партнерів та кримців. Росіяни зазнали колосальних втрат, були розбиті, програли у війні, а рештки їх відступили (хто встиг).
Вирішальна битва відбулась 27-29 червня під Конотопом.
Хотілось би, щоб це вже були слова з 2022-го, але і про 1659-тий важливо і корисно знати, щоб винести вірні уроки, засвоїти, що у єдності сила, а перемагати росіян ми могли, вміли, любили. Якщо б лише не внутрішні чвари, не корисні ідіоти, не холуйство і продажність на догоду ворогу. Мусимо не повторити помилок і цей раз довести справу до кінця. До кінця Москви.
Виборена у полум’ї війни козацька держава Богдана Хмельницького в 1657 році настільки звершилась у своїй суб’єктності, що попри протести Московії, на її підступний договір з Річчю Посполитою жовтня 1656 року відповідає не лише амбітним листопадовим Раднотським договором з Швецією, Трансильванією і Бранденбургом, але і переконливим козацьким походом на союзну Москві Польщу, коли були взяті Краків і Варшава.
За таких умов козацька еліта, серед якої виділялись шляхетські роди Виговських і Немиричів, успішно завершує розпочаті ще Хмельницьким переговори зі шведською короною (Корсунський договір 1657р.). Посилює зв’язки з Кримським ханством. А в 1658 році завершує переговори і з самою РП. Яка мусить знизити свої імперські апетити і піти на союз з козаками, укласти Гадяцьку Унію. В основу примирення були покладені повнота козацьких прав і вольностей, взаємна релігійна терпимість, повернення українських Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Українці під назвою “Велике Князівство Руське” на правах третьої рівноправної складової приєднувались до поляків і литовців у великій європейській державі.
Мені вдалося знайти в Staatsbibliothek zu Berlin надрукований німецькою мовою в 1659 році текст виступів Юрія і Степана Немиричей на Сеймі 13 (23) квітня 1659 року, де вони захищали європейські прагнення України та разом з Матвієм Пацкевичем, Гаврилом Лісовським, Федором Виговським, Костянтином Виговським, Григорієм Лісницьким і Тимофієм Носачем очолювали українську делегацію для ратифікації Гадяцької Унії.
Рівень освіти, талант та красномовство наших козацьких старшин були такими, що текст не лише позитивно вплинув на остаточне рішення щодо досягнення поставленої мети, але і розлетівся Європою як приклад високого слова.
Закінчив свій виступ Немирич наступними, що актуальне і сьогодні:
“Ми народились вільними, вільними виховувались та зїєднуємось з вами також вільними… Отож, з’єднання наше буде нехай неподільним на умовах рівноправності народів, релігій, мов, прав…”.
Таке стрімке посилення української самостійності, її європейський шлях розвитку і суб’єктність аж ніяк не могли толеруватись вічно ненажерливою Москвою. Яка спочатку вчиняє всіх можливих дії щодо розколювання козацької єдності, підкупом, страхом, будь-яким чином намагається її ослабити. А зрештою багатотисячним військом суне на Україну з метою її повного підкорення в 1658-1659 роках.
Про причини тієї війни і зради московитів ми можемо прочитати в ще одному одному документі, який зберігається у шведському архіві “Cosacica”. Це звернення Війська Запорізького, як незалежної держави, до іноземних Володарів щодо пояснень розриву з Москвою, причин наступу московитів на козацьку державу, підступність їх у тому, прагненні зруйнувати незалежність і порушити договори, заклики до європейської спільноти не залишатися осторонь і спільно відповісти на військові зазіхання Москви.
З тексту Маніфестації від жовтня 1658 р. ми дізнаємось, що московити у всі роки були однакові і зараз не відбувається нічого нового:
“…Московити пообіцяли полякам, що ми зрадимо нашій домовленості зі шведами й з волі великого князя розпочнемо проти них війну. Замисли їхні спрямовувались на те, щоб нас, зайнятих війною зі шведами, легше було придушити й приєднати, на що Богдан Хмельницький, разом із нашим писарем, не лише не давали згоди великому князю, але й наводили йому через Василя Петровича Кикіна чимало доказів, чому не потрібно починати війну зі шведами в Лівонії…
Отож війна, розпочата в Лівонії проти його світлості короля Швеції, нашого союзника і друга, без найменшої причини, а лише під тим одним претекстом, що його світлості королю Швеції подобалося підтримувати з нами дружбу, була першим відкритим свідченням цього злочину. Адже король Швеції, заклопотаний веденням військових дій, не міг допомогти нашим зусиллям…
В тому, що наші підозри небезпідставні, переконує укріплення, недавно споруджене в нашому столичному місті Києві, з розміщеною в ньому залогою з кількох тисяч московитів, щоб нас тримати в неволі, якої колись було задосить і в Польщі. Так заповзято турбуються московити тим, щоб, приєднавши нас до себе, зробити союзниками по рабству…
Після смерті вічної пам’яті Богдана Хмельницького, гетьмана військ Запорозьких, вони думали, що наша Мала і Біла Русь разом із Військом Запорозьким швидко загинуть. Тому й послів наших в Москві затримували довго і з ними поводилися гордовито, і на наші прохання ми отримували холодні відповіді. Незабаром й московське військо на чолі з князем Григорієм Ромодановським, послане на виручку під виглядом допомоги, просунулось аж до Переяслава і не побажало підкоритись гетьману.
…До загиблих у цій битві варто додати і тих, які були вбиті повсталими в Лубнах і Гадячі. Їх нараховують до п’ятдесяти тисяч чоловік, і це є плід злодіянь московитів…
Коли ж це так відбулося і можна було тепер сподіватися на мир у нашій Русі, раптом через три тижні щезлий Григорій Ромодановський разом із військом великого князя вступає в наші володіння. Про своє прибуття він повідомляє гетьману, що прийшов на допомогу до козаків для умиротворення заворушень. На це той йому відповів, що вже все заспокоїлось, тому хай повертається назад зі своїм військом… Ромодановський відповів, що відійти з військом або видати Барабаша гетьману він, без особливого на те наказу великого князя, не може, зрештою, хай гетьман прибуде для розмови у вузькому колі.
Між тим Шеремет[ьєв], полководець великого князя , підійшов до Києва з іншого боку з шести тисячами війська, за яким потай йшли інші воїни московитів, числа яких доходило до п’ятнадцяти тисяч. Він по-дружньому запросив гетьмана, щоб той прибув для переговорів з ним, виключно маючи на меті захопити його в полон, разом із кимось із старшини. Коли ж гетьман відмовився від цієї зустрічі, Шеремет[ьєв] відкрито заявив, що загиблий Пушкар був найкращий і найвірніший слуга великого князя, а гетьман є ворог московитам. Впевненість у тому, що Шеремет[ьєв] намагається чинити всіляку шкоду гетьману і всьому війську Запорозькому, підтвердило й повідомлення кількох московитів, які шукали притулку у нас…
Нарешті, він зробив відкрито ворожий крок — спустошив місцевості, прилеглі до нашого міста Веприка, і забрав у полон багатьох місцевих жителів.
Так розкрилася хитрість і підступність тих, які без жодної нашої вини готували для нас спочатку міжусобицю і громадянську війну, а потім і відкрито, загрозою своєї зброї — рабське ярмо. Для того, щоб знищити його, ми і доводимо нашу невинність і, закликаючи на поміч Бога, розпочинаємо законний захист і змушено шукаємо допомоги сусідів в ім’я своєї свободи. Тому на нас немає вини і не ми є причиною цієї війни, яку тепер розпалили… нас змусили взятися за зброю”.
Як бачимо, пояснення причин і обставин тієї московської війни проти українців багато в чому накладаються і на сьогоднішні. Бо причиною всіх воєн (а їх було чимало) Московії проти України була лише та, що українці і Україна існують, а це становить невирішувану проблему для побудови будь-якого імперського московського проекту.
За таких явно нерівних умов сторони підійшли до розв’язки тієї московсько-української війни 1658-1659 років.
Як і в 1621 році, коли навала величезного османського війська загрожувала існуванню Європи, але була зупинена козаками і європейською коаліцією сил під Хотином. Так і в 1659 році московська навала була так само зупинена під Конотопом тією ж коаліцією сил, до якої приєднались ще і кримські татари, що істотно посилили наші позиції у війні проти московитів.
Об’єднані козацькі війська очолювані гетьманом І.Виговський, з татарами і Мехмет-Гірей на чолі, польськими загонами, німцями, угорцями та сербськими найманцями (зараз би це назвали військами НАТО :)) протистояли наступаючим Московським військам, якими командували О.Трубецькой та Г.Ромодановський.
У Конотопській битві на р.Соснівці, яка відбулася 28 – 29 червня 1659 року, московити зазнали болісної і ганебної поразки, бігли з українських земель з великими втратами та ризиком отримати спалення Москви.
Тоді певні внутрішні чвари і непорозуміння завадили здійснитись всім планам.
Наслідки чого ми бачимо зараз.
Тож, не можемо повторити помилок, обов’язково треба довести справу до кінця і на цей раз спільними зусиллями спалити Москву до фундаментів.
Фото взяв з чудового каналу «Історія без міфів».
Нехай нас почує світ!
Чи ви додали свій підпис до Звернення?
Додайте свій підпис зараз!
Щоб додати ваш підпис, вишліть на ел. пошту ukrainainternational@gmail.com свої ім‘я та прізвище, вкажіть рід занять і посаду, а також місто, штат (регіон) і країну свого проживання.
