НЕОЧІКУВАНИЙ ПРИЄМНИЙ ВІЗИТ
1 min read
Ще раз про візит Бориса Джонсона до Києва
1.
Борис Джонсон неймовірний!Уже вдруге, як лише бачить загрозу, що Zеленського понесе, куди не слід, кидає всі свої справи й стрімголов мчить до Києва. Минулого разу абсолютно несподіваний візит відбувся відразу після приїзду до Києва канцлера Австрії Карла Негаммера. Тоді були серйозні підстави для занепокоєння в британсько-американської команди союзників України. Ніхто особливо й не приховував, що пан канцлер привіз пропозиції, передані адміністрацією путіна для Zеленського. Ні, Негаммер не був прихильником пуйла, не підтримував особисто його посягань та забаганок. Але так заведено в Європі: якщо тобі пропонують якийсь мирний план, навіть, якщо ти його не поділяєш, усе одно маєш передати адресату, для якого це може виявитися важливим. Позицію канцлера ми взнали буквально через день — вона була достатньо жорсткою супроти рашистської агресії та відкритою до побажань України. На жаль, позицію України, згідно вибрику долі уособлювала особа, яка в той час активно шукала способу знову заглянути у свинячі вічка пуйлу й створювала делегації та виписувала відверто зрадницькі й капітулянтські директиви. Ви ж не забули підсумки стамбульських переговорів? А це був той період.
Проблема тоді була не в Негаммері, а в Zеленському. І Джонсон може усміхатися, обнімати, тріпати по щічці. Але він пам’ятає, що саме його розвідка спеціально запрошувала Zеленського, відсікала Єрмака й пояснювала нашому горю, хто в нього московський кріт. Під час минулого приїзду Борис Джонсон зіграв роль пряника, а батогом напевно був телефонний дзвінок від Джо Байдена. Борис же дійсно щиро й без застережень хоче допомогти Україні та побачити поразку московщини. Тому адекватні рішення в Zеленського не вибиває, а купує за військову та фінансову допомогу.
Зараз не встигли вихолонути крісла після Макрона, Шольца, Драгі та Йоганніса, як у Києві вже був прем’єр Британії. Більше того, він зірвав важливу зустріч, призначену саме на сьогодні у Донкастері, де мав виголосити промову перед парламентарями й представниками бізнесу. Для такого поспіху мали бути вагомі причини. Щодо поважних візитерів, то я ще раз наголошую: вони ні на які переговори з путіним Zеленського ні за вуха, ні за інші частини тіла не тягнули. Забудьте цю московську брехню. Вони просто розглядають такий варіант і готові, якщо буде запит, спробувати посприяти організації переговорів із дуже широкими “компромісами”. Не треба їх у цьому винити, їхні держави колись так поступали, мабуть, при такій кривавій та руйнівній війні вони б самі для себе зараз шукали таких рішень. А те, що наш ворог прагне знищити Україну й українців узагалі, вони лише зараз починають це усвідомлювати.
Але проблема не в наших поважних гостях, біда в нас на Банковій. А в Бориса Джонсона дуже хороша розвідка та вельми вправна дипломатія. Це лише з виду пані Мелінда Сіммонс виглядає такою простакуватою. Свою зарплатню вона відпрацьовує на 1000%. Якщо прем’єр-міністр Великобританії покинув важливі політичні справи й примчав до Києва, значить, тут дійсно дехто поплив і, можливо, просив попередніх гостей влаштувати таки йому зустріч із пуйлом. Усе, вже більше ніхто не просить і ніхто не буде влаштовувати. А лідери Франції, Німеччини, Італії та Ромунії й самі все менше схильні довіряти путіну. Просто в Макрона населення хоче бачити президента-миротворця, от він і старається. А ще він вірить, що завжди мають зберігатися привідкриті двері та хтось, хто може стати посередником. Наївно, але шкоди від цього небагато. До речі, ви думаєте йому самому приємно вислуховувати годинні монологи путіна? Я більше 5 хвилин не витримаю. Раз у квітні Макрон навіть зірвався й після чергового дзвінка публічно заявив, що путлєр — патологічний брехун, і з ним спілкуватися неможливо.
Для чого Джонсону й Байдену зараз важливо, щоб Zеленський не поплив на завідомо програшні переговори? Бо вони розуміють, що це буде лише передишка й відновлення сил для московії, а далі, дуже скоро знову війна. І, можливо, не лише проти України. Тому їм важливо, щоб раша програла. І нам це дуже важливо. Але дехто при цьому регулярно пливе, коли кріт йому починає нашіптувати на вухо миротворчу пісеньку… Але тоді відразу появляється містер Джонсон. Я направду ним захоплююся!
2.
І трошки позитиву щодо ймовірного рішення Європейської Ради 23-24 червня. Схоже, що візит та чітка заява трійки лідерів таки виконали свою функцію. Уже згадував, що Данія відразу після їхнього запевнення в безумовній підтримці офіційного кандидатства для України підтвердила аналогічну позицію. Для мене це було неочікано, думав, що данці стоятимуть на принциповій позиції аж до 23 числа й вимагатимуть, щоб Zеленський виконав хоч одне із зобов’язань та виправив хоч одне грубе порушення. Особливо для них принципові історії з блокуванням призначення керівника САП та незаконним звільненням омбудсменки. Але вони поступилися першими.
Далі є вже сигнали від Швеції та Нідерландів. З Австрією проблем не повинно бути, вона звично пливе в фарватері основних рішень Німеччини. Зрештою, Олаф Шольц, напевно, спеціально поговорить з лідерами країни. Зараз ще випливла окрема позиція Португалії. Це стало для мене неочіканкою, бо звідти проблем не ждав, тому й не аналізував останніх подій та заяв. Знову ж, там так само нема жодного рашистського впливу. просто європейські лідери не можуть зрозуміти, як керівник держави, що прагне до ЄС, може так відверто й нахабно ігнорувати базові європейські принципи. Але в Португалії прислухаються до думки Франції й Італії. А вони постараються переконати.
І Угорщина. Ніби ж усе чудово, Будапешт уже давно підтримав нашу заявку та погодився на прискорену процедуру кандидатства. Але, коли на фоні стількох конфліктів та навіть брутальності, в найважливішій темі стелять килимок, виникає підозра: чи не висмикнуть його в тебе прямо з-під ніг? Але Саміт лідерів ЄС триватиме два дні, якоїсь процедури регламентованого одномоментного голосування там нема. Зате є Олаф Шольц, який вміє наводити дуже добре зрозумілі Орбану аргументи. Тому ми раптово без великих шансів ще тиждень тому вийшли на дуже високу ймовірність позитивного рішення.
Просто треба запам’ятати, що в Європі в нас нема ворогів, нема противників, є лише друзі. Більш чи менш швидкі, але вони союзники. А ворог лише в москві та ще один у Мінську. І не слід забувати приповідки: “Не плюй в криницю – згодиться водиці напиться”. Увесь той бруд, який в Україні виливали на лідерів Німеччини й Франції, міг виплюснутися зворотно на нас. І це добре, що там керують державами дорослі політики, які вміють переступати через образи, а не якийсь інфантильний клоун-наполєончик…
А з ним у нас ще буде багато біди. Бо він, як і путін, якого копіює аж до непристойності, не розуміє кроків назустріч, він це сприймає слабкістю й лише упевнюється в своїй всесильності й ледь не божественності. Тому я й не пишу про досягнення на цьому шляху євроінтеграції, як про перемоги, а тільки, як про успіхи. Бо перемога буде, коли ми в себе в країні почнемо будувати Європу, а не маленьку копію путінського рашаленду…
3.
До речі, ви зрозуміли, про що сказала президентка Єврокомісії, коли наводила аргументи за відкриття нам європейської перспективи? Вона говорила про досвід реформ та проєвропейських кроків у минулі роки. Ви готові приписувати ці слова до 2019-22 років? Про заблоковане рішення з обранням керівника САП, розвал судової реформи, “вовчі суди”, 100%, а тепер уже й 200% своїх генпрокурорів, про арешти патріотичних військовиків, про переслідування опозиції та тиск на свободу слова, про велике крадівництво з дикою корупцією замість танків і ракет, гетьманцевську податкову систему, руйнування економіки, всевладдя Коломойського, кадровий підбір за принципом особистої лояльності, нині відвертий рекет: дайте нам усе, бо ви нам винні… Я не знаю, що хоч одне могло б стати тим аргументом “За” для дуже принципової Урсули фон дер Ляєн. Тільки героїзм українського народу й ЗСУ у війні, але це не входить у формальний перелік для євроінтеграції.
А мала вона на увазі попередні 5 років, коли після підписання Угоди про Асоціацію щороку виконувалося понад сотню-півтори масштабних вимог, не кажу вже про дрібні, точкові. Тільки для безвізу таких умов було понад 140. Нас тоді критикували й хвалили, але йшов залік виконаних позитивних справ. І навіть ці фатальні три роки не змогли знівелювати всього та перекреслити пам’ять про зроблене.
Хоча, мудрим це й так ясно, а тупим зеленоголовим щось пояснювати марно. Порошенкофобія – це також психічне захворювання. Такі, зазвичай, не лікуються…
4.
Про наших кротів та британську Мі-6. І про Бориса Джонсона, який прислухається до порад своїх розвідників.
Просто гляньте на цьому відео пару секунд від 1.30:
Дипломат Андрій Сибіга аж трохи злякався від такої уваги, а Єрмаку довелося губу закусити й зробити вигляд, що нічого не сталося.
«Ми, представники світового українства й народів, які підтримують Україну й українців у справедливій війні проти російського аґресора, ВИМАГАЄМО:
Від Президента, Верховної Ради й Уряду України:
— офіційно оголосити РФ державою-терористом;
— не йти на будь-які переговори з аґресором, поки останній російський солдат не покине територію суверенної України;
— після того переговори з Москвою можуть проводити лише щодо порядку відшкодування збитків, нанесених Україні й українцям цією та іншими аґресіями;
— порушити кримінальну справу Генеральною прокуратурою України проти президента РФ В. Путіна та його найближчого оточення за орґанізацію згаданої вище «спеціальної операції» та оголошення їх у міжнародний розшук, а то й оголошенням їх особами поза законом;
— вимагати виключення РФ із членів ООН».
(Із Звернення)
А ви додали свій підпис до Звернення?
Щоб додати ваш підпис, вишліть на ел. пошту ukrainainternational@gmail.com свої ім‘я та прізвище, вкажіть рід занять і посаду, а також місто, штат (регіон) і країну свого проживання.
ЗВІТ ОРҐАНІЗАЦІЙНОГО КОМІТЕТУ РУХУ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА – Ukrainian University Club
