December 3, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

ВОНИ прийшли майже непомітно. Не те, щоб ніхто не очікував їх приходу або сподівався від них чогось іншого, ніж сталося. Просто до якоїсь миті оце «прийшли» видавалося абстрактним, ледве не політологічним терміном, який до реальності не має жодного відношення, а лише – гарний привід для розумування і пащекування. Здавалося, що з їх підходами, з їх рефлексами, з їх інтелектом ВОНИ зламають собі шию і без нашого втручання…

А що ж такого ВОНИ зробили? Спочатку «обсіли» всі ключові висоти, сторожові вежі й амбразури, потім позначили свою територію колючим дротом…

За якихось кілька тижнів вільні громадяни демократичної країни стали підконтрольним «контингентом», а його доля опинилася в руках «законників», «вертухаїв» і «паханів». Тільки й того, що називаються вони (поки що) інакше…

А що ж особливого ВОНИ зробили?

Просто назвали біле чорним, а всіх, хто думає інакше, нарекли брехунами.

Просто взяли все, що їм потрібне, навіть якщо хтось наївно вважав це своїм.

Просто віддали все, що їм не потрібне – нехай навіть воно потрібне іншим.

І про всяк випадок спустили собак…

Хто ВОНИ? Які ВОНИ? Звідки взялися? Адже не було їх…

Крізь мряку минулого, крізь сутінки буднів поволі вимальовуються їх контури і… О, диво! ВОНИ безликі! У них немає індивідуальних рис, власних думок. ВОНИ не люблять вирізнятися…

Зате у них є виразний стадний інстинкт! ВОНИ прекрасно відчувають ієрархію, своє місця в ній і потребу йти за вожаком. І вони мають спільну мету! Ця мета – експансія, контроль, владарювання. І ВОНИ мають інструмент для її досягнення – хапальний рефлекс! ВОНИ голодні, вічно голодні та злі на весь світ через те, що цей голод невгамовний. А емоції? Оце й усі емоції!

ВОНИ не лише ворожі, ВОНИ – чужі… ВОНИ не так живуть, не так діють, не так думають, не так кохають, не так відчувають, як ми. У них немає нашої пам’яті, наших страхів, наших мрій… ВОНИ ніби з іншої реальності, де немає законів, кордонів і совісті…

Не убий? Не вкради? Не побажай добра ближнього свого? Не свідчи неправдиво? – Ще чого!

Що вже казати про «не закликай Бога всує»? Тому що бог у них один – Золотий Тілець, за яким жадібність, жадібність, жадібність…

Звідки ВОНИ взялися, з якого світу? А ВОНИ були завжди! Просто коли ми були сильнішими, згуртованішими, доброчеснішими – ВОНИ сиділи як мишки у шпаринці.

Але ВОНИ не просто чекали слушного часу, вряди-годи виходячи на світло, прийнявши овечу подобу.

ВОНИ поступово підточували опори нашого світу, сіючи між нами невір’я та недовіру.

ВОНИ спокушали нас у бідності, гендлюючи шматком хліба.

ВОНИ приманювали нас марнославством наглядача у псарні.

ВОНИ спекулювали нашою любов’ю до дітей, загромаджуючи їм шлях у широкий світ.

ВОНИ наносили нам полуду на очі, аби ми не бачили далі своєї хати.

ВОНИ надсилали до нас лжепророків, аби ми не усвідомили своєї гріховності.

ВОНИ підміняли зміст слів, аби ми не навчилися називати речі своїми іменами.

ВОНИ переписали нашу історію, аби ми не помітили своєї поразки.

Коли це все почалося? Коли почалася поразка? У січні 2010-го? Чи у серпні 1991-го? Гадаю, десь між цими датами…

Спочатку МИ заявили про себе у повну силу – і ВОНИ відступили.

Потім ВОНИ нап’яли на себе овечі шкіри – і МИ дивилися на це крізь пальці з великодушністю переможців.

З ентузіазмом неофітів МИ засукали рукави, але вже з першими помилками знову з’явилися ВОНИ. Присоромлені, МИ приречено поступилися своїм «романтизмом» на користь їх прагматизму. І ВОНИ зрозуміли, що нас потрібно не перемагати, а приручати.

Нам все ще здавалося, що їх ведемо МИ, але не зчулися, коли ВОНИ почали вести нас.

Свої зуби ВОНИ показали у 2004-му і МИ стрепенулися. Вони були впевнені, що МИ – це вже майже ВОНИ, але… поспішили з колючим дротом. МИ раптом схаменулися, побачивши вовчий оскал, і рвонули крізь загорожу… Тоді злякалися ВОНИ!

Але сліпі поводирі були вже напоготові – МИ їм довірилися, а самі зайнялися власними справами. МИ навіть не помітили, коли нас знову почали вести ВОНИ.

МИ тішили себе думкою, що нас ведуть подалі від прірви, а насправді нас вели у стійло. Ворота зачинилися – і лише тоді МИ помітили загорожу, колючій дріт, сторожові вежі та «вертухаїв» із собаками…

Чи є життя за колючим дротом? Можна тримати в неволі тіло, але не дух! Саме тому тепер ВОНИ візьмуться за наші душі…

Можна себе тішити тим, що ВОНИ не здатні збагнути порухи людського духу. Але марність своїх зусиль перемогти те, чого не розумієш, ВОНИ компенсують грубою силою: ВОНИ будуть нас ВИЧАВЛЮВАТИ!!! І робитимуть це доти, доки МИ їм це дозволятимемо. Якщо дозволятимемо…

Володимир Богданович

24 лютого 2022 р.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.