May 23, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

НЕ ВСІМ ЧОЛОВІКАМ МІСЦЕ НА ВІЙНІ

1 min read

Здавалося б, це очевидно: наявність піпірки між ніг не робить автоматично тебе бійцем, так само як її відсутність не робить з тебе вправної господиньки. Дивно цього очікувати від чоловіків.

Ну от уявіть, що є крутезний оператор. Він може зняти війну так, як мало хто робить. Він має особливе бачення, він прекрасний документаліст. І саме тому – ну куди йому на війну? він міг би знімати жахи деокупованих міст і показувати це світу, натомість йде на війну, робить нехарактерну для себе роботу і гине.
І одна справа, коли це свідомий вибір піти на війну. Ми маємо поважати цей вибір, вибір кожного. Але інша справа – коли на війну “загнали”.

Тиск, з яким стикаються чоловіки, котрі не пішли на війну – шалений. Це видно по спільнотах, де тусять українці за кордоном, а я підписана на такі польські, британські, канадські, хорватські… Варто тільки чоловікові щось пискнути, як миттєво починається буря. Їх же там шматують. Шматували батьків дітей з інвалідністю, шматували багатодітних батьків. Якщо маєш піпірку, твій шлях один – на війну зі зброєю в руках.

При тому що начебто ми всі говоримо, що існують різні “фронти”: хтось волонтерить, хтось вкладає гроші і купує машини, хтось робить матеріали, хтось пише пости. Ми репостимо картинки про різних “котиків”, але, по факту різними котиками у нас можуть бути тільки жінки. Чоловікові вибір з котами є невеликий: між ЗСУ і ТРО.

Не те, що я раптом почала захищати чоловічі права. Але гендерна рівність вигідна всім, країні в першу чергу. Ну і у мене власний інтерес, звісно – мій чоловік не служить, він волонтерить за межами країни.

Кожного разу, коли хтось (та і я) обмовлюється, що за кордоном з чоловіком, то вимушені відповідати на одні й ті самі питання: а як так, що він за кордоном? Чому він не у війську? Як йому не соромно?

У цьому питанні допомагає раціо. Можна відповісти собі на теке: чи здатен цей чоловік допомагати в армії більше, ніж допомагає поза нею? Наприклад, чи може забезпечувати військо аптечками з України з такою ж ефективністю, як з-за кордону, коли часто особисті зустрічі вирішують все. Або ось кювези для новонароджених, які тут один супроводжував днями – зможе те саме робити з України?

Відповідь часто є очевидною: з деяких людей куди хреновіші бійці, ніж ті, хто здатен “наволонтерити” умовні переносні кювези. Так-так, це ті, що для недоношених дітей, і які можна забрати у бомбосховище. Бо коли бомбили лікарні, то діти з кювезівв не могли бути транспортованими в безпечне місце, бо кювези – стаціонарні. Мене ці кювези якось дуже глибоко вразили. Я – матір – не подумала про такий аспект. А людина впряглася, знайшла постачальників, знайшла кошти, обдзвонила лікарні, аби переконатися, що вибір правильний…

Всі мої знайомі чоловіки – абсолютно всі, кого знаю більш-менш близько – щось роблять для України. З них більшість таки воює зі зброєю в руках і мені реально страшно за них щодня. А дехто жертвує просто колосальні гроші на ЗСУ. Дехто підпрягає іноземних донорів на якісь геть химерні проекти для нашої перемоги (не бійся, інфу не видам, я вже всі подробиці благополучно забула, і не подробиці теж). Дехто шукає хімзахист і аптечки, а хтось – кювети для недоношених діток.
Всі вони суперорганічні у цих ролях. Всі вони – котики. Хоч і мають собі піструнчика. Та й нехай).

Настя Мельниченко

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.