May 23, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

БІЖЕНЦІ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ ВЕЗУТЬ ІЗ СОБОЮ «РУССКІЙ МІР»

1 min read

Може досить бути емпатами, співчутливими та добренькими?

Львів. Автобус…
“Сиш, карочє, я тє базарю, ета всьо чьос, ну в натурє, нєту здєсь нациков. Нормально, нікто тєбя, сука, нє єб*т… Нє, ну может і єсть дєбіли какіє-то, ну там еті, нацианально азабочєниє, да?, но я іх нігдє нє віжу, відать мало такіх… Мнє тут нармально”.
Озираюся: бачу хлопця, якому на вигляд і 18 дати складно — може десь 17.
Поряд з ним — двоє підлітків —хлопець і дівчина, — і двоє дорослих.

Через кілька хвилин:

— А кто нам наши квартіри, которих уже нєт, вєрньот? – питає дівчина.

— Зєлєнскій — па-любому. Чувак базаріл. За базар надо атвєчать.

— Сиш, Коля, а єслі запі*здітся, шо тада? — продовжує Коліна трохи молодша сестра (скоріш за все).

— Та ето ващє будєт такоє, шо єму і нє снілось — на бутилку пасадім, п*зда єму, єслі шо…

— Слухайте, ну припиніть уже. Гидко ж це чути. Вуха в’януть, чесне слово, — втручається старша пані.

— Бля, бабушка, ми тєбя нє трогаєм, і ти от нас от’єбісь.

— Послухайте: або поводьтеся нормально, або вийдіть з автобуса, — доводиться втрутитись мені.

— О, ачкарік, бля, гєрой. Ти сматрі. Давай вмєстє с нім вийдєм, поговорім?

— Ладно, бля, давай в натурє тіхо будєм, а ти ми уже даже мєня за*балі…

Їхні старші — батьки, чи родичі, — просто собі говорять про щось своє, навіть уваги не звертають. @Serhii Bryhar.

Я в шоці з вас, львівські хруні. Мав бути негайно зупинений автобус, і оте все гівнюччя мало бути випердолено на вулицю смачними копняками під сраку, а не оце ось усе.
Горбатого могила виправить. Зло є сцикливим і найкраще виховується прямою дією, аніж толеранськими напучуваннями. Ми довго толерували жлобське зухвальство расєян і дотолерувалися до Буч і маріуполів, поклавши тисячі життів кращих синів народу Українського.

@Valik Marushchak
На Великодню службу в неділю зранку харькавскоє переселенскоє жлобйо років 16–17, яке прийшло нібито святити паски, тут так ржало через дорогу, що довелось мені підійти і втрутитись. Кажу, агой кєнти, майте культуру, не ржіть як коні, саму службу в колонках перекрикуєте…

Тепер Західна Україна переповнена переселенцями, чути на кожному кроці наглих, крикливих, чорноротих! Невиховане тупе горлане на весь маркет чи вулицю, пре як танк… Місто наче у багнюці втопили, якщо нічого не робити, то буде біда…

Ці всі мати і погані слова до нас на Галичину прийшли разом з російським чоботом у 1944 році. Мій покійний батько мені говорив що з ними зайшли матюки, пити горілку 200 грамовими стаканами і красти. І говорив, що освободітелі нас освободілі від усього. Ні корови, ні свині — лише Сталін на стіні.

Після 1991 року попустило, виїхали і принишкли… Тепер з 2014 їдуть, то вони переважно по обласних центрах селилися, а тепер в районах і навіть в селах.

Вже і по моїй рідній Бібрці на общєпанятном гукають… Їх настільки видно і чути, що складається враження, що за Збручем цивілізована поведінка одиничні випадки. І чим ближче до Росії, тим очевидніше. Навіть в паспорт можна не дивитися, по поведінці і бесіді стає зрозуміло, хто звідки прибув.
Надивився і наслухався під час роботи в Луганській області…
Тепер не можу ходити вулицями Львова .

Це дійсно величезна цивілізаційна прірва, чим ближче географічно до раші, тим яскравіше звідти бдлкцпізм, і це ще дуууже вилізе боком всім “клятим западєнцам”, які по-людськи дають їм прихисток.. ” Єто всьо із-за вас, западенцев”. Якби не русапєтили і не вітали руський мир, переконаний і війни не було б.

Звичайно, доля вимушених переселенців викликає щире співчуття, бажання допомогти, що й роблять наші люди й численні волонтери. Але… Не накликайте на нас Путіна і путінізм!

Пора уже і вивчити УКРАЇНСЬКУ МОВУ — мову рідної землі… і правила цивілізованої поведінки.
Хіба це так принизливо, на своїй землі володіти мовою своєї БАТЬКІВЩИНИ і розмовляти, а не матюкатися?
Ми поки що терпимо, але до пори, до часу …

Тут україномовна європейська Україна, а не какаяразніца !

Зрозумійте мене правильно: я жодним чином не проти переселенців, але я завжди був, є, і буду проти бидлячої поведінки, незалежно чи в Луганську, чи у Львові!
Вважаю, що переселенці – зобовязані поважати місцевих з їхніми звичаями і неписаними правилами: в публічному просторі використовувати українську мову, не галасувати в транспорті, магазині і церкві , не пиячити на вулиці, не бикувати з незнайомими, і тим більше, не матюкатись в громадських місцях… Або йти за русским кораблем…

Не можна проходити повз таке хамство, не можна їх боятися, бо наші місцеві діти і підлітки будуть думати, що це “круто” і собі будуть так поводитися, а згодом і нас всіх вони потягнуть на це дно.
На практиці, спочатку має бути дерусифікація, а вже потім- українізація, яка включає в себе не тільки знання мови, а й історії України, літератури, релігії тощо.

Бо спочаткувони почнуть вимагати російську мову в школу, потім – московського попа, а через рік оберуть ОПЗЖного мера і проведуть фестиваль “Владімірскій централ”. Кому від цього буде краще?

@Павло Садоха
Дивлячись на жахливі фото замордованих українців, повертаєшся до розповідей бабусі про ті самі злочини росіян в минулому столітті.
Нічого не змінилося. Та сама жорстокість, ті самі зґвалтування, масові розстріли беззбройних, насолода вбивати.

Але чому укранці знову пустили у свій дім цей русскій мир і, на жаль, продовжують пускати? Чому на заходи вшанування Голодомору виходили в більшості укранці із Західної України, де не було Голодомору? Чому розстріляний, розіп’ятий зараз Схід України не закрив двері русскому миру раніше?

Пам’ятаю, як декілька років тому, у день, коли ми вшановували пам’ять жертв Голодомору, виникла дискусія в соціальних мережах, бо ми засудили власників клубу «Вечеринка» у Лісабоні, що вони в цей день організовували дискотеку у стилі СССР. На нашому боці були одиниці. Навіть ті, хто знав історію України, вибрали промовчати, щоб не виглядати в очах блатних москаликів «не модними».

Пам’ятаю один вислів з часів юнацтва: «москаль лізе, де його пускають». Українці відкрили широко двері серійним вбивцям самі. Де зараз ті 500 тисяч, які ставили лайки під українофобними відео Шарія. Де зараз ті мільйони, що вибирали серіали про «доблесних кацапів десантників», які «мочили» чеченців, замість підтримувати українського кіновиробника?

Всі ці люди нікуди не ділися. Вони далі серед нас і за місяць знову будуть ходити на «Вечеринкі» і знову будуть відкривати двері новому х—-лу, який буде казати: «мижебратья». Це той випадок, коли краще одразу “за рускім корабльом”.

Зиновій Гузар

До теми:

Українізація України як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.