«НАСТОЯЩЄЄ ВРЄМЯ» ПРО ВІЙНУ РФ В УКРАЇНІ

Серед засобів масової інформації за межами України, схоже, стає російськомовний телевізійний канал «Настоящєє врємя», редакція якого знаходиться в Празі (Чехія). Журналісти каналу працюють в 25 країнах, зокрема — в Азербайджані, Білорусі, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Росії і, звичайно ж, в Україні.

Це телеканал, створений на базі радіо «Вільна Європа» та «Свобода» за участю «Голосу Америки». Фінансується з ґрантів Конґресу США через Аґентство з глобальних медія (USAGM).

«Настоящєє врємя» цілодобово відстежує події війни РФ в Україні, залучаючи до участі в ефірах представників української вдали у центрі та в областях, експертів та ін. Телепередачі змістовно насичені й за журналістською якістю значно виграють у порівнянні з іншими медія, зокрема — й україномовного «Час-Time” від «Голосу Америки».

Що стосується функціональної форми й стилістики передач «Настоящєго времені», то цей бік телеканалу більшою мірою розчаровує, а не радує.

Ведучі програми — виключно етнічні росіяни з типовими російськими прізвищами й вишуканою московською дикцією. Хоча вони роблять усе для того, щоб демонструвати відстороненість і толерантність щодо України й українців, стилістика передач все одно дише «русскім міром».

Найбільшою мірою це проявляється в тому, що ведучі вимагають від українських посадовців і експертів, щоб ті говорили російською, бо їхні передачі, бачите, дивляться у 25 країнах світу. Відтак українці, які не вміють або й не хочуть говорити російською, вимушені коверкати мову, запинатися і псувати телевізійну картинку. Ну, чого б не забезпечити переклад або подавати субтитри?

Друге, що ріже вухо, — це неуважливі звертання ведучих до запрошених учасників передач. За традиційною російською звичкою, молоді ведучі звертаються до українців старшого віку або до осіб, які обіймають солідні посади, як до своїх ровесників: «Іван», «Ніколай», «Міхаіл», «Алєксандр» і под. (хоч у кадрі ми бачимо «Миколу», «Михайла», «Олександра» та ін.).

Такого роду звертання і в українській, і в європейській, і в американській культурах зазвичай сприймаються як прояви неповаги до співрозмовника, низького рівня вихованості, а то й хамства.