November 30, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

ПРОРВЕМОСЯ

1 min read

Подзвонив двоюрідний брат Анатолій з росії. Ми з ним довго не родичались. Передостанній раз ми бачились, коли мені було десять років, а він, демобілізувавшись з армії, їхав додому. Його мама, моя рідна тітонька Соня, тоді вже померла, у батьківській хаті була нова господиня і місця там для Толі не знайшлося.

Так він опинився у Мурманську, став рибалкою. На пенсії оселився з сім’єю в Ленінградській області. Ми побачилися через сорок п’ять років, в Києві. Толя їхав в Ромни оновлювати пам’ятники своїм батькам і нашим з ним діду й бабусі – Божку Григорію Пантелеймоновичу і Божко (Шевченко) Мотроні Григорівні.

Мене розшукала донька Анатолія, Маргарита, у якої великий потяг до всього українського. Досліджуючи свій родовід, вона знайшла в інтернеті генеалогічне дерево, яке на кілька років раніше склала моя донька. Так ми й побачилися знову. Після окупації Криму зрідка спілкувалися телефоном.

В перший день після вторгнення – лист від племінниці, яка нині живе в Канаді, зі словами вибачення, “мені соромно, що я наполовину росіянка”, “що я можу зробити для вас?”. Що? Хоча б піти на мітинг протесту проти політики путіна і війни росії, перерахувати гроші на ЗСУ, відповіла я.

У відповідь – фото на фоні жовто-блакитних прапорів. “Ми тут в Канаді підтримуємо Україну, як можемо”. Дзвінок від брата “Ми нічого не знали, наші ЗМІ нам брешуть, нам все розповіла Маргарита”.

Вчора він подзвонив вдруге. Як ви? І мене, наче прорвало. “Толя, вони обстрілюють і бомблять наші Суми! Толя, вони вбивають дітей! Толя, 12 тисяч трупів росіян лежать на дорогах, лисий некрофіл путін відмовляється забирати трупи. 12 тисяч!!!” Я розказую йому про вбитих в Ірпені дітях, про зруйновані будинки, лікарні, школи. Я вже не стримую ні сліз, ні проклять.

І через звукові перешкоди брат намагається докричатися до мене: “Свєто, протримайтеся місяць!!! Тут вже все , кінець росії! Тут немає грошей, продуктів, тут олія за тиждень втричі подорожчала. Тут люди злі, на мітинги виходять. Економіка розвалюється, у нього не буде за що воювати!!! Ти чуєш мене, Свєто?!”

Я чую і мені раптом здається, що наш крик схожий на останній зв’язок землі з атомним підводним човнем “Курськ”, який затонув у морі. Толя на “Курську”, а я тут на землі, у нас, правда, шторм, великий шторм, буря, але над нами жовто-блакитне сонячне небо. Я знаю, що в цьому житті ми вже не зустрінемося в Україні, а росія для мене більше не існує на мапі світу, це “Курськ”, який затонув. Я знаю, що могили діда й баби я доглядатиму тепер сама.

Світлана Божко

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.