«СПРАВЖНІ РЕФОРМИ» І СИСТЕМНІ ЗМІНИ

Владислав Рашкован пише, що «одною з ознак системних змін в країні (реформ) є ‘шум і гам’ тих, хто ‘дуже проти’»

«Я бачив це на прикладі реформ в банківському секторі, в медицині, при відкритті ринку землі, при приватизації, під час реформ на ринку газу, при впровадженні Прозорро та в Укрпошті, — продовжує В. Рашкован: — Тепер я побачив це при спробі зміни шкільного харчування в Україні. Значить, таки зміни йдуть».

В останньому реченні йдеться про текст Євгена Клопотенка, який пише про те, як при реформуванні шкільного харчування видають бажане за дійсне.

«Це свойство Системи — чинити опір, — повчає пан Рашкован: — Одже, легко не буде. Але при справжніх реформах легко й не буває».

Владислав Рашкован — особа відома і авторитетна не тільки в українському, але міжнародному фінансовому світі. Журнал «Новоє врємя» представляє його як заступника виконавчого директора Міжнародного валютного фонду.

Він — один із небагатьох, хто оперує поняттям «системні зміни» і розглядає реформи як частину цих змін. При цьому, як бачите, він виокремлює «справжні реформи», а отже допускаючи можливість реформ несправжніх. Ну, мабуть, це коли за якихось реформ зміни не йдуть…

На жаль, справжні системні зміни неможливі навіть за справжніх реформ. Справа в тому, що реформа за своїм визначенням обмежується зміною форми (ре-форма) явища і навіть не передбачає його сутнісної (змістової) зміни. Реформа, якщо спростити до банально простого пояснення, — це ремонт фасаду.

З майже півтори сотні реформ за президентства П. Порошенка однією з кардинальних реформ і навіть спробою сутнісних змін була реформа системи охорони здоров‘я в Україні, якою займалася Уляна Супрун. Сподівана трансформація медичної галузі не відбулася, оскільки У. Супрун прагнула замінити радянську модель охорони здоров‘я на американську, не враховуючи при цьому відмінність між суспільними устроями України та США.

Важливо також пам‘ятати, що змінюючи одну частину (одну галузь), неможливо змінити ціле. Тобто «справжня реформа» однієї галузі неможлива без «справжньої реформи» усіх інших галузей, з яких складається ціле, а отже — і самого цілого. От і виходить, що системні зміни — це трансформація цілого в усіх взаємозв‘язках його складників.

Чому Україна, яка на час розпаду СРСР входила в десяток економік світу за тридцять років незалежності опустилася на рівень найвідсталіших країн? У відповідь на це запитання кожен назве низку переконливих причин. Але головна причина одна: Україна не здійснила устроєвих змін, продовжуючи жити в умовах радянського суспільного устрою, вдаючись до реформ як формальних змін в окремо взятих галузях державотворення.

Про це я пишу упродовж років і років. Детальніше тут: Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.

Володимир Іваненко