ПІДОЗРА ПОРОШЕНКОВІ, ЕФЕКТ БУМЕРАНГА І НАГАЛЬНІСТЬ УСТРОЄВИХ ЗМІН

Оголошення підозри експрезидентові Петрові Порошенку — новина, якої чекали два з половиною роки. Отже, сьогоднішня новина новиною й не є.

Володимир Зеленський оголосив свою підозру Порошенкові ще під час дебатів 2019 року на стадіоні «Олімпійський», позиціонуючи себе самого як вирок своєму попередникові.

У перший рік президентства Зеленського, коли він пожинав плоди підтримки 73% голосів виборців і мав надзвичайно високий рейтинґ, така підозра, можливо, була б ефективнішою і ефектнішою, ніж тепер, коли Зе-рейтинґ стрімко падає вниз, а його «Слуга народа» втрачає, либонь, кращих своїх членів, які один за одним переходять в опозицію до Зе.

Хоча до П. Порошенка справді можна висунути багато претензій, які тягнуть не тільки на політичну, але й на кримінальну відповідальність, за оголошенням про підозру в державній зраді й створенні терористичного угрупування, які є чи не найважчими злочинами, проглядається не так прагнення до справедливості, як жага банальної помсти.

У контексті телесеріалу «Слуга народа» чи сатири «95-го Кварталу», звісно, це спрацьовує цілком ефектно, але в реаліях і політичного, і судового устрою нинішньої України це сприймається як сюр. І не тільки…

Два з половиною роки свого президентства В. Зеленський проявив себе як гідний продовжувач саме гірших справ не тільки Порошенка, а й усіх його попередників — від Кравчука до Турчинова.

Переслідування попередників і політичних конкурентів — суто компартійно-радянська традиція, в якій особливих успіхів досяг Й. Сталін — автор, до речі, формули «слуга народу».

У цивілізованих країнах світу президент не ініціює ні політичного, ні кримінального переслідування. І в цьому є лоґіка: навіть ініціювання таких справ не є компетенцією президента країни. Разом з тим, перша особа в державі має подумати й про те, що ти й сам не убезпечений від подібного переслідування.

В. Зеленський створює прецедент, який може вдарити бумерангом по ньому самому, причому за тими ж статтями (державна зрада й створення якогось там угрупування). А чинний президент уже накерував не на одну статтю кримінального кодексу. Це засвідчують правники, які ще недавно допомагали Зе закріпитися у владі.

У Зеленського є ще два з половиною роки, щоб оговтатися, визнати свою некомпетентність, почати вчитися, повністю замінити своє некомпетентне і українобайдуже (чи й українобіжне) оточення україноцентричними фахівцями вищого класу й ініціювати устроєві системні зміни, почавши з системної українізації України й піднесення рівня національної свідомості та громадянської зрілості (відповідальності) українського суспільства.

Незворотні системні зміни — єдино можлива перспектива для України. За той час, що залишився до кінця каденції у Зеленського, можна здійснити багато підготовчих заходів. Були б лише (1) бажання вчитися і (2) «політична воля» справді зробити добро для України.

Більше тут: Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.

До речі, у цій збірці ви можете знайти цілу низку статей, присвячених як П. Порошенкові, так і ранньому В. Зеленському.

Біда, правда, в тому, що у Зеленського, як, до речі, і в Порошенка, тонка кишка для ініціювання та втілення в життя системних змін. Тому він, мабуть, піде з посади (вірогідно — навіть достроково) з тим, з чим і прийшов, — з «обнулюванням», але без «перезавантаження».

Втім, мене непокоїть інше. За тридцять років незалежності України, а особливо — від початку прямої аґресії РФ проти України, в українському суспільстві не з‘явилася бодай маленька група прихильників і промоутерів ідеї системних змін, яка зайнялася б популяризацією ідеї і яка стала б ядром, навколо якого могли б гуртуватися широкі верстви притомної частини суспільства.

Скидається на те, що президентство як Порошенка, так і Зеленського ще недостатньо вдарило по мізках навіть найпритомніших українців, щоб вони нарешті почали думати і говорити про устроєві зміни.

Володимир Іваненко