June 25, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

НАВІЯНЕ ЗАКЛИКОМ ПЕРЕДПЛАЧУВАТИ «ГОЛОС УКРАЇНИ»

1 min read

Власний кореспондент газети «Голос України» в Чернігівській області Василь Чепурний звернувся до своїх друзів у соцмережах із закликом передплатити «головну газету України»:

«Коли я спитав у заступника редактора головної газети штату Орегон (США, якшошо 🙂 ) — коли вони викладають зміст видання на сайт? — той відповів, що ввечері, напередодні виходу. Тут я здивувався — нащо ж її тоді передплачувати, адже можна прочитати в інтернеті? Далі дивувався він — мовляв, як так, адже наші читачі хочуть до ранішньої кави чи чаю мати друковану газету! Така культура.

Тож не вірте, коли вам кажуть, що газети відмирають. І, як власний кореспондент газети “Голос України” по Чернігівській області, прошу своїх друзів, приятелів та френдів: передплатіть “Голос України”! Всього 35 гривень на місяць і 5-разова на тиждень газета у вас. Не тільки для розпалювання грубки… 🙂

Хто передплатив — поставте плюсик. А я побачу, як і хто відгукнеться на прохання…»

Орган Верховної Ради України «Голос України», як і орган Кабінету Міністрів України «Урядовий кур‘єр», хоч і були засновані як пострадянські щоденні видання, залишаються нагадуванням про систему компартійно-радянської преси з її стрункою ієрархічною вертикаллю.

У зв‘язку з цим залишається подивуватися, що президент України з його адміністрацією/секретаріатом/офісом, який по суті замінив ЦК Компартії України, не сподобився на заснування ще головнішої газети для України.

Втім, ідея такого щоденника з назвою, здається, «Президентський вісник» обговорювалася, але Леонідові Кравчукові як колишньому завідувачеві відділу пропаганди й агітації, а потім і секретареві з ідеолоґії ЦК КПУ стало розуму утриматися від тієї затії.

Прикметно, що було збережено обласні, міські, міськрайонні й районні газети як органи відповідних рад та адміністрацій як піраміду, на вершині якої опинився «Голос України». Слава Богу, що ця піраміда не втримала за собою функції, властиві компартійно-радянській системі преси та інших ЗМІ. А от у ментальності старшого покоління журналістів пам‘ять про ту систему залишилася…

На відміну від СРСР/УРСР, в США від самого початку ніколи не було структурованої системи преси, а потім радіо й телебачення, підпорядкованих органам державної влади, і тим паче — політичним партіям. Конституція забороняє.

Тому система ЗМІ в США складається з незліченних приватних газет і журналів, радіостанцій і телецентрів. Успішні радіостанції й телецентри змогли привабити інвесторів і створити цілі мережі (CBS, NBC, CNN та ін.); це — тема окремої розмови.

Станом на 2000 рік у США налічувалося понад 7,000 англомовних газет. Виданий маркетолоґами довідник не включає іспаномовних та етнічних видань іншими мовами (зокрема, й українською), а це — ще кілька тисяч видань. Звісно, їхній наклад (за винятком низки іспаномовних газет) не настільки великий, щоб ними могли зацікавитися поважні рекламодавці.

В. Чепурний, очевидно, спілкувався з редактором газети «The Oregonian» («Ореґонець»), яка виходить у Портленді і 2000 року мала наклад 446,300 примірників; більший наклад тоді мала газета «The Week Magazine» («Тижневий журнал», Вілсонвіл) — 508,000 примірників.

Зіставивши названу Чепурним цифру з накладом «Ореґонця» 2000 року, можна зробити висновок, що інтернет (новинні вебсайти й соцмережі) вкоротив наклад другої за потугою (але, звісно, не головної у нашому розумінні) газети штату Ореґон рівно на третину.

Прикметно, що ця цифра (33%) стала середньостатистичною для більшості поважних американських газет («New York Times», «Los Angeles Times», «Chicago Tribune» «Boston Globe», «Wall Street Journal», «US Today» та ін.).

Не витримала конкуренції з інтернетом і одна з найвпливовіших і одна з найприбутковіших ще недавно газет — «Washington Post» («Вашинґтон пост»), яка мала цілу мережу місцевих газет («Gazette»), які відображали специфіку міст-сателітів столиці США й розповсюджувалися безкоштовно.

Через скорочення накладу і втрати значної частини доходів від реклами газета опинилася на межі банкрутства.

Оскільки «Washington Post» є знаковим виданням в усій історії американської журналістики, на порятунок газети прийшов засновник «Амазону» Джефф Безос, який викупив газету у родина, яка видавала газету упродовж майже півтораста років.

Наскільки знаковим було придбання «ікони» американських ЗМІ, свідчить те, що Безос переїхав жити до Вашинґтону (між іншим, нещодавно неподалік його резиденції відкрився «Дім України»), а за Потомаком, ув Арлінґтонв, прискореними темпами йде будівництво «Amazon HQ-2» (другого головного офісу «Амазону»).

Отже, цілком лоґічно виникає запитання, а чи не зловживатиме Безос своїм формально оліґархічним статусом. Така загроза, безумовно, є. Але оскільки найбагатші люди США так чи інакше справляють вплив на американську політику. Як каже мій знайомець — мільярдер Д. Рубенстайн, — «президент прислухається» до його думок.

Помітних змін у редакційній політиці ґазети «Вашингтон пост» наразі я не зауважив.

«Амазон» зараз активізувався у випрацюванні власних інтернетних технолоґій. Напевно в цьому відношенні виграє й ґазета.

Разом з тим, ті неґативні впливи, що їх справляє «Амазон» на суспільство, напевно дадуться взнаки й на ґазеті «Вашинґтон пост».

Як би там не було, доля паперових, друкованих версій ґазет і журналів буде продовжувати зменшуватися. Підростають покоління споживачів інформації, які уже звикли до електронних версій друкованих видань. Очевидно, що майбутнє друкованої періодики уже визначене.

Щонайменше половина малих ґазет, які потрапили до згаданого вище довідника, перейшли на електронні версії або припинили своє існування. З дешевшим і доступнішим інтернетом конкурувати стає усе важче й важче, а то й просто неможливо.

Отже, новітні технолоґії — це загалом добре, і нам залишається лише звикати до них і удосконалюватися в майстерності у використанні їхніх можливостей.

Тривожить тут одна, але надзвичайно серйозна проблема. Йдеться про катастрофічне зниження якості журналістики. Доступність засобів поширення текстів і відеоматеріалів уможливила вихід в інформаційний простір слабких, ба навіть примітивних, за змістом і малограмотних, а то й абсолютно безграмотних продуктів, змайстрованих нездарами, які здумали себе журналістами чи блоґерами

Уникнувши редакторської підтримки, проявилися низьким рівнем майстерності й дипломовані журналісти, засвідчивши, що школи й університети не дали їм належної загальної освіти, ні фахового в школу.

Частиною цієї проблеми є таке масове явище, як продукування фейків, поширення неперевідених чуток і пліток.

Справжньою пошестю як частина цієї ж проблеми став також плаґіат — безцеремонне й безсоромне поширення чужих текстів як своїх, тобто без посилання на першоджерело. При цьому дуже часто старі (часом дворічної давності) новини видають за цілком свіжі.

Кілька років тому я звернув увагу на це явище у статті «Піратство як явище сучасної української журналістики», у якій зробив огляд інтернет-ресурсу «Бомба News». На жаль, журналістська спільнота сприйняла статтю глухою мовчанкою. А «Бомба News» через листування зі мною в приваті аґресивно наполягала, що вони не вважають себе порушниками ні авторського права, ні журналістської етики.

Така «журналістика» дивним чином зімкнулася з цілою фірмою, пов‘язаною з одним чи кількома університетами в Україні, що пропонувала (а може й продовжує пропонувати) на продаж дипломні й курсові роботи, в деяких із яких я пізнав «почерк» окремих моїх колишніх колеґ. Докладно я написав про це у своїй статті «”Головний портал” українського студента».

На жаль, плаґіат — хвороба не тільки журналістів і студентів вишів. Україну постійно збурюють дисертаційні й узагалі наукові скандали, пов‘язані з іменами викладачів університетів, науковців НАНУ й політиків. Про це я писав у статті «Плагіат як ознака корумпованості українського суспільства».

Названі вище три публікації пізніше я об‘єднав в одну статтю «Плаґіат і піратство як проблема українського суспільства», яку ви можете прочитати, перейшовши за прсиланням.

У цій статті ви знайдете й кілька рядків про те, як до найпримітивнішого, найвідвертішого і найцинічнішого плагіату вдався чинний президент України В. Зеленський, який безцеремонно скористався популярністю україноцентричної газети «День» і випустив свою газету-агітку «The! День».

Повертаючись до інформаційного приводу цієї статті, я хочу наголосити, що американські журналісти і блоґери, переходячи на нові онлайнові технолоґії й використовуючи можливості масового доступу до цих технолоґій, пропонують своїм читачам змістовні, інформаційно насичені, добре вивірені й грамотно викладені тексти.

Оце — те, чому й треба вчитися українським журналістам і блоґерам, та й узагалі кожному, хто виходить в інтернет із своїми текстами.

Володимир Іваненко

3 грудня 2021 р.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.