ПРИФРОНТОВІ ПРИГОДИ НАЗАРА МУХАЧОВА

Фронтом ще навіть і не пахне

1.

«Мобілізований» силами ТЦК Назар Мухачов волає про захист… Пояснює людям, що його переслідують як журналіста (геть забув, що за освітою він фізматик і юрист внутрішніх справ!), що «пресують» його колишню дружину, щоб вона щось там написала на нього, а вона не хоче, яка вона унікальна як хірург, та ще й доброволець, без якого на війні, ну, ніяк, і все таке інше.

Цікавіші, однак, коментарі під текстом хорошого друга колишнього подружжя Мухачових, який повірив у те, що і Назара, і Юлію взялися пресувати за прямою вказівкою якщо не самого верховного головнокомандувача Зеленського, то його ОПи, підключивши яструбів із ТЦК й СБУ. Коментатори розділилися на дві групи: одні — цілком щиро переймаються переживаннями «жертви ТЦК», висловлюють співчуття й слова підтримки та поради, інші — дивуються, що ж воно за журналіст і чого, власне, він хоче, наповнюючи інформаційний простір панічним страхом ухилянта…

З лементу Мухачова, який із заїканнями повторює одні й ті ж пасажі, жестикулюючи й намагаючись бути виразним, але все одно «пливе», як зіпсована платівка.

Тим часом зовні Мухачов не має вигляду людини, яка потрапила у справді скрутне становище або у справжнє пекло війни з окопами або хоча б із «сирою землянкою» — бліндажем. Вбраний у цивільний одяг, умитий, причесаний і прилизаний перед виходом у відеоролик, як і належить професійному пропагандистові у далекій від фронтової лінії телевізійній студії з проекцією лісової полоси за задній стіні…

Очевидно, що молодому «сотникові Майдану» страшно стати мобілізованим (уже без лапок), і тому він, можливо, сподівається, що за нього люди вийдуть на вулиці, як вийшли за повернення диджиталізатора Федорова у крісло міністра оборони України…

Громадсько-політичні блукання й шукання можливостей і шляхів уникнення мобілізації для сотника Майдану й козацького отамана не були простими й легкими. Зазнавши невдач на внутрішньому громадсько-політичному фронті, Мухачов дуже розраховував на прихисток в українській діаспорі, зумівши «окучити» громаду в Чікаго, навішуючи їх демагогічну локшину про свій україноцентризм.

Однак щось там не зрослося… І от тепер Мухачову дають реальний шанс засвідчити свій не позірний, а реальний україноцентризм і реально послужити Україні — не Зеленському, протистояння з яким начебто є, на переконання Мухачова, причиною усіх його нинішніх проблем…

Але Мухачов явно цього не хоче. Перебуваючи, здається, у 95–й бригаді, він залишається в цивільному одязі, не поспішаючи або й не бажаючи одягати польовий військовий стрій, з якого він буквально не вилазив (можливо, й спав у ньому) упродовж років після Майдану.

Козацький отаман і сотник Майдану, здавалося б, готовий був очолити «сотню юних бійців» — роту або хоча б взвод, коли ще тусувався з Надією Савченко і коли ще соромився називатися україноцентричним…

І ось, коли вже кілька років поспіль ужився в роль україноцентриста, коли в його україноцентризм повірила одна з найбільших українських громад у США і коли в Україні батьківщина в особі чинної влади «покликана» його до виконання священного громадянського обов’язку, бравий сотник Майдану й козацький отаман запанікував і з тремтінням у голосі плутаною мовою благає про визволення від необхідності «повинность ісправлять» (Котляревський) і силкується переконати співвітчизників у тому, що перебування на фронті уже колишньої дружини Юлії набагато важливіше, ніж його — сотника Майдану й козацького отамана! — власне.

Дуже по-чоловічому, хіба не так?.. Бравий сотник Майдану й козацький отаман у паніці й готовий напудити в штани перед камерою…

2.

У коментарях (а іх уже тисячі, як і поширень), появилася ще одна цікава тема — ухилянтське розлучення. Тобто люди вважають, що Мухачови розлучилися якраз для того, щоб уберегти Назара як батька-одинака від мобілізації, задля чого Юлія одягла військову форму й стала «фронтовим лікарем», яка кілька разів на тиждень ночує вдома (як, власне, й цивільні лікарі) і яка стоїть горою за «колишнього» чоловіка попри тиск спецслужб.

Мені тут підказали ще один погляд на історію з Мухачовим як політтехнологічний проект і назвали навіть імʼя того, хто стоїть або принаймні може стояти за Мухачовим як перспективним політиком. Згадано було імʼя Надії Савченко, яка свого часу чудово зіграла роль героїні, що пішла на жертви заради того, щоб повернути в політику й забезпечити гарантоване гідне місце у ВРУ Юлії Тимошенко.

У такий же спосіб, кажуть мені, Мухачов має виконати аналогічну місію й допомогти комусь виграти наступні вибори і як бонус одержати й свою долю біля корита.

Чи стане Мухачов новою «Надією Савченко», спрогнозувати важко, а от черговим «Іваном Бубенчиком» цілком може стати. Тому з нього, активіста Майдану, зараз роблять жертву репресій, яку інфантильне українське суспільство й наївно-романтична українська діаспора героїзують і зроблять на певний час популярним «політиком», який справно виконає свою роль.

Н. Мухачов справді набагато кращий виконавець такої ролі, ніж Савченко й Бубенчик. Адже у нього й харизма потужніша, і амбіції щиріші, і майстерність у привласненні чужих ідей незрівнянно вища.

Прикро тільки, що і українське суспільство, і українське зарубіжжя уже вкотре навіть не здогадуються, що їх учергове просто пошили в дурні.

3.

Тут, мабуть, доцільно буде пояснити і прояснити поняття україноцентризму, щоб читачам було зрозуміло, що україноцентрист Мухачов – фейк.

Україноцентризм – це комплекс ідеолоґій (традиціо-налізм, націоналізм, анархізм, соціалізм та ін.), наріжним каменем яких є українська національна ідея, чітко сформульована і яскраво виражена. Україноцентризм за визначенням не може бути окремо взятою ідеолоґією, як його тлумачить і пропагує Мухачов, оскільки, запозичуючи потяття, він навіть не спробував розібратися в його суті.

У Мухачова не було й немає своєї концепції тлумачення української національної ідеї, хоч саме поняття і є частиною його риторики. Це можна пояснити тим, що він не визначився із своїм політичним світоглядом, і він вам не зможе пояснити, носієм якої ідеолоґії він є – традиціоналізму, націоналізму, анархізму, соціалізму чи якоїсь іншої. Він і сам не знає.

Мухачов ратує з українську мову, але не підтримує ідею системної українізації України через сутнісну українізацію системи освіти і просвіти. По суті він є характерним преставником ситуативного підходу щодо політики українізації, як вона склалася в роки президентства Петра Порошенка.

Мухачов позиціонує себе як україноцентричного журналіста, і назву редагованої ним газети “Сурма” він вставив означення “україноцентрична”. При цьому він не підтримує ідею створення в Україні україноцентричної системи ЗМІ і не розглядає газету “Сурма” як частину цієї системи ЗМІ та української світової інформаційної мережі.

Самопроголошений козацький отаман, Мухачов не ратує за відродження українських національних традицій і звичаїв, засадничим із яких є звичай жити по совісті, і, як не дивно це прозвучить, не знає про козацьку складову українського менталітету, а відтак і не бачить потреби відроджу-вати українське козацтво як становий хребет українського суспільства.

Мухачов активно взявся “завойовувати” українську діаспору, але не має належного уявлення про українське зарубіжжя, не усвідомлює ваги і значення світового українства як рушійної сили системних змін в Україні.

Мухачова цілком влаштовує той факт і фактор, що незалежна Україна продовжує жити в умовах авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою. Тому він навіть не підозрює, що ситуація, в якій він опинився, якраз і обумовлена радянською системою координат. Тому, власне, він досі не усвідомив нагальності системних устроєвих змін в Україні і не є прихильником ідеї заміни радянського суспільного устрою якісно новим ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях.

Це – неповний і лише стисло означений контекст, у якому проявляється україноцентризм, який може бути: (1) успадкований від безкінечної вервечки поколінь роду або (2) набутий у період формування індивіда через виховання й освіту та через усвідомлений світоглядний вибір дорослої і уже сформованої особистості.

Мухачов не приховує свого походження по материнській лінії, і в цьому відношенні у нього немає перешкод для формування свого україноцентричного світогляду, якби не дивні хитання, якими він проявився після Майдану 2013–2014 року і які дають привід і підстави сумніватися в щирості Мухачова-україноцентриста.

Своє походження по батьківській лінії Мухачов приховує, стверджуючи, що він не знає, хто його батько і яка його доля. Безсумнівно, він просто приховує інформацію про свого батька. Судячи з відомостей про матір, ми не можемо навіть припустити, що вона була розбещеною дівчиною й мала в житті стільки коханців, що навіть не знає, від кого завагітніла Назаром. Та й прізвище Назар носить не материне, а батькове. Отже, у свідоцтві про народження нашого героя є повне імʼя-по-батькові й інші відомості про батька. Де б він не був, доволі освічений Назар може й повинен про нього знати все.

Що ми можемо припустити про походження Н. Мухачова по батьківській лінії на підставі доступної інформації? Пошуть у Ґуґлі підказує нам, що прізвище Мухачов поширене у Східному Сибірі та на Далекому Сході. В інших реґіонах Росії, а також у Білорусії й Україні воно не є поширеним. Отже, батьком Назара є росіянин, який свого часу служив у частинах Прикарпатського військового округу радянської армії або у Західному прикордонному окрузі при-кордонних військ КДБ СРСР.

Серед моїх знайомих у минулому за життя в Україні і тут, в США, були і є чоловіки й жінки, народжені в західних областях України від змішаних шлюбів або позашлюбні діти українок, народжені від москалів (у значенні, як це слово використовував ще Тарас Шевченко). Отже, це – типове явище свого часу, і соромитися його чи приховувати щось тут немає сенсу.

Назар Мухачов, однак, явно щось приховує від загалу. Звісно, це його особиста справа. Якщо людина живе скромним непублічним життям, і нам, стороннім, до його походження ніякого діла не було б. Навіть якби він був байстрюком, тобто нагуляною дитиною…

Мухачов же позиціонує себе публічною особою, яка з усіх сил і, використовуючи усі можливі засоби, рветься в українську політику. Більше того, він – людина з президентськими амбіціями як внутрішнього (буквально марить), так і зовнішнього (ми не знаємо, але здогадуємося, хто за ним стоїть) характеру.

Я не думаю, що нинішні соратники, прихильники й симпатики Н. Мухачова будуть раді звістці, якщо раптом на якомусь етапі політичної карʼєри нашого героя виявиться, що його батько – офіцер російської армії чи ФСБ і що Назар не пориває з ним звʼязку або навіть більше – й сам виявиться добре законспірованим аґентом російських спецслужб. Уявляю ваше розчарування…

…Зрештою, маєте те, що маєте. Вважайте, що вас по-передили. Ну, а ваша нерозбірливість у звʼязках, інфантилізм, нездатність до критичного мислення, схильність приймати на вуха локшину із зплагіаченого тіста – то все ваші проблеми. З ними вам жити, наступати на граблі й ненави-діти власних пророків.

Володимир Іваненко